Фіскальна політика держави як складова державного бюджету

Якщо проаналізувати структуру зведеного бюджету  України, то постає картина небувалої  мінливості джерел податкових надходжень.

Наприклад,

• частка ПДВ в 2007 р. становила 9,4 % до ВВП, а в 2009 р. збільшилась до  12,0 %, а вже у 2012 р. зменшилась до 5,9 % до ВВП.
• частка акцизного збору в 2007 р. - 1,2 % до ВВП,  , в 2009-2010 рр. - 0,8 %, а в 2012 р. збільшилась до 1,5 % до ВВП.
• частка податку на прибуток підприємств в структурі зведеного бюджету в 2007 р. становила 5,4 %, а в 2009 р. різко збільшилась до 13,2 % до ВВП, а в 2012 р. становила 5,2 % до ВВП.

Не зважаючи на мінливість податкових надходжень, динаміка номінальних  доходів зведеного бюджету України  відображає стійку тенденцію зростання. Хоча реальні доходи продовжують скорочуватися, якщо порівняти показники 2007 та 2012 років, то можна твердити, що доходи реального бюджету зменшились вдвічі.

Структура надходжень до зведеного бюджету по областях дещо відрізняється від структури  у цілому в Україні.

Важливою особливістю  доходної частини державного бюджету  на 2012 рік був значний обсяг надходжень від приватизації державного майна. Однак, питання формування доходної частини бюджету нині надзвичайно гостре.

У розвитку ринкових відносин важливого значення для збільшення доходної частини зведеного бюджету  набуває вдосконалення податкової політики. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджету із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджета.

Наступним інструментом фіскальної політики виступають видатки держави. Проведемо аналіз видатків зведеного бюджету.

Таблиця2. Видатки зведеного бюджету.

Ще нестабільнішою є  видаткова частина зведеного  бюджету України.

Наприклад,

• частка видатків на народне господарство у 2007 р. становила 13,8 % до ВВП, а в 2008 р. зменшилася до 11,2 %, у 2009 р. досягла рівня 21,4 % до ВВП,  видатки поступово скорочувались і в 2012 р. опустилися до рівня 5,4 %.
• частка на соціальний захист населення становила у 2007 - 14,8 % до ВВП , 2008 - 19,0 %, 2009 - безпрецедентне падіння до 14,0 % до ВВП і збільшення у 2010 р. до рівня 17,6 %.
• частка видатків на соціально-культурні заходи та науку становила у 2007 р. 9,9 % до ВВП, а у 2009 р. вже 12,9 % до ВВП, у 2012 році вона становила 8,6 % до ВВП.

До недавно відбулося  скорочення обсягів бюджетних видатків. Так починаючи з 2010 року, реальні доходи та видатки зведеного бюджету почали спадати. Головною особливістю видаткової частини державного бюджету на 2012 рік є іі соціальна спрямованість, тобто пріоритетним напрямом фінансування є соціальні видатки. Збільшилися видатки на освіту, охорону здоров’я. Значні фінансові ресурси вкладались у 2012 році у вугільну промисловість і сільське господарство.

Можна зауважити, що з 2010 року намітилась тенденція до скорочення дефіциту. У 2012 р. вперше бюджет був профіцитним і ця тенденція продовжується. Однак досягнення позитивного сальдо дефіциту не є відображенням фундаментального покращання ситуації у податково-бюджетній системі України. Зведення бюджету з профіцитом стало результатом обмеженості джерел рефінансування державного боргу та перевиконання доходної частини бюджету в умовах непрогнозованого прискорення темпів інфляції.

Як відомо, існує два  основні види фіскальної політики. Перше - це стимулювальна фіскальна політика, яка спрямована на забезпечення економічного зростання і, друге - стримувальна фіскальна політика, завдання якої полягає у припиненні розбалансованості в сфері цін, тобто зменшенні темпу інфляції.

Аналіз показує, що у 2006 - 2008 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету. Зокрема, у 2006 р. дефіцит перевищував 12,2 %  ВВП, опустившись до 6,5 %  у 2008 р. Однак стимулювальна   фіскальна політика у 2006 - 2008 рр. не досягнула жодних із поставлених цілей. Уряду не тільки не вдалось зупинити падіння виробництва, навпаки, воно з року в рік поглиблювалось. Досить навести такі дані: в 2007 р. реальний ВВП України скоротився на 9,9 %, а в 2009 р. - вже на 23 %. Водночас різко зросло безробіття (безперечно враховуючи і приховане). Такий стан економіки дає підставу зробити висновок, що фіскальна політика не лише не досягла своїх цілей, а й поглиблювала розбалансованість економіки.

Тому з другої половини 2009 р. відбуваються різкі зміни у фіскальній політиці. Вона стає стримувальною і націлюється, насамперед, на досягнення макроекономічної збалансованості у сфері цін. Про стримувальний характер цієї фіскальної політики свідчить, насамперед, динаміка дефіциту державного бюджету, а також зміни у структурі видатків. Розмір дефіциту державного бюджету в 2009 - 2010 рр. істотно зменшився. Якщо у 2007 р. він перевищував 12,2 %, то у 2010 р. опустився до рівня 4,6 % - 4,7%. Стримувальний характер фіскальної політики випливає також із видаткової частини, зокрема фінансування економіки (значною мірою це дотації державним підприємствам) зменшилось з 37,2 % у 2007 р. до 9,6 % у 2009 р. і до 6,0 % у 2010 р.

Отже, можна визначити  такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної політики 2009-2010 рр.:

• зменшення бюджетних видатків( до 6,0 % - 2010р.);
• скорочення дефіциту державного бюджету(до 4,6% до ВВП - 2010р.);
• проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;
• скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;
• зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;
• зменшення ставки на ПДВ( з 28 % до 20 %) ;
• підвищення податку на землю;
• введення податку на прибуток підприємств.

Таким чином, в результаті таких  змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи  інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки. Після того, як було реформовано бюджетно-податкову сферу і було досягнено певних результатів Україна взяла курс на стимулювальну фіскальну політику. Отже, можна твердити, що у 2010-2012 роках уряд проводив стимулювальну фіскальну політику. У 2011 - 2012  рр. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічного пожвавлення. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3% у 2011 р. У 2012р. реальний ВВП зріс на 6,0 %, тем інфляції 25,5 %. У 2013 році у першому кварталі реальне ВВП зросло на 7,8 %, а у другому - на 10,8%. Урядом було погашено заборгованість з виплати пенсій та істотно знижено заборгованість  заробітної плати і соціальної допомоги. Однак не зважаючи на плюси є і мінуси. Фіскальна ефективність податкової системи України постійно знижується. Основною причиною такого становища є скорочення надходжень від податків внаслідок зниження рівня їх збору.

Отже, за роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулювальна політика 2006-2008 рр. була неефективною. У 2009-2010рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 2011 р. - стимулювальну політику. Не зважаючи на позитивні результати вона потребує удосконалення.

.

Розділ 3 Шляхи вдосконалення  інструментарію фіскальної політики україни

Фіскальна політика, на нашу думку, потребує ще удосконалення.

Було б доцільно: 

• надати їй оптимального, гнучкого і рівно напруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити її зрозумілою для всіх;
• при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ;
• при розробці системи оподаткування брати до уваги історичні та соціально-культурні традиції українського народу щодо певних видів податків;
• вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;
• провести потрібні глибокі якісні зміни у відносинах між урядом та головними розпорядниками бюджетних коштів;
• удосконалити єдину комп’ютерну мережу в Україні з метою збору даних про сукупний доход фізичних осіб;
• провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємовідповідності (найдоцільнішим є прийняття Податкового і Бюджетних кодексів);
• впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість;
• вдосконалити систему пільг на податки(пільги повинні бути прозорими і конкретними, повинна існувати система контролю за наданням пільг);
• посилити захист платників податку;
• вдосконалити напрямки видатків;
• реформувати систему пенсійного забезпечення, 
• удосконалити систему соціального захисту населення;
• раціонально використовувати фінансові ресурси державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань;
• посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів;
• змінити напрямки інвестування державних коштів.
• вилучені кошти від продажу державних облігацій необхідно спрямувати на розвиток інноваційних підприємств, а не на поточне споживання чи фінансування збиткових підприємств. Що у майбутньому збільшить реальний дохід держави;
• внутрішні і зовнішні запозичення можуть бути і надалі, але держава повинна дотримуватися встановленої межі;
• необхідно застосовувати механізми грошової приватизації;
• Україна повинна витрачати кошти на реформи, бо саме вони можуть стимулювати зростання ВВП.

Фінансова криза, що охопила  економіку провідних країн світу, зачепила й Україну. Сподівання на те, що порівняно низький рівень нашої інтегрованості у світові фінансові ринки може слугувати своєрідним амортизатором, буфером щодо розвитку негативних процесів, не виправдалися. Зараз гостро стоїть питання протидії їм, інакше країні в черговий раз доведеться сплатити надвисоку соціальну ціну за порятунок національного господарства. Провідна роль у реалізації необхідних заходів належить державі. А оскільки криза за своєю природою кваліфікується як фінансова, то саме фінансові інструменти економічної політики уряду й мають бути максимально задіяні, і насамперед фіскальні важелі впливу.

Передусім слід звернутися до стандартних положень економічної  теорії, що стосуються фіскальної політики, щодо яких окремі представники російської науки справедливо зазначають: "Багато в чому розпливчасті формулювання не дають цілісного уявлення про економічну політику, ефективність якої визначається використовуваною моделлю. Єдине, що потрібно одразу ж підкреслити, не слабкість економічної теорії в наданні політичних рекомендацій".І хоча ми погоджуємося з цією думкою, загальні поради економістів-теоретиків на етапах подолання економічних криз зводяться до наступного:

• проведення державою динамічної податкової політики, орієнтованої на своєчасне реагування на зміни в економіці;
• реалізація заходів податкового регулювання, спрямованих на створення стимулів для максимального використання факторів виробництва та умов економічного зростання;
• стимулювання сукупного попиту шляхом створення умов для інвестування та збільшення державних закупівель;
• мінімізація податкового тиску на економіку до настання фази піднесення.

Першу з наведених  рекомендацій, враховуючи вітчизняні реалії, слід розглядати переважно  в політичній, а не економічній  площині. Шляхом законодавчого коригування  умов справляння податків ми можемо забезпечити реагування на зміну економічної кон'юнктури, коректувати регулюючі заходи держави відповідно до цілей і завдань розвитку. У цьому контексті парламентська криза й фактична недієздатність Верховної Ради унеможливлюють реалізацію зазначеного та сприяють поглибленню кризи фінансової. А можливі урядові кроки на рівні домовленостей із найбільшими компаніями (наприклад, про першочерговість чи інші специфічні умови відшкодування ПДВ) породжують сумнів у легітимності таких рішень (оскільки більшість питань, про які йдеться, мають регулюватися законодавчо).