Фіскальна політика держави як складова державного бюджету

 

 

 

 

 

 

 

 

 

фіскальна політика держави як складова державного бюджету 

Зміст

 

ВСТУП

Бюджет та бюджетна система  загалом відноситься до тієї сфери  суспільного життя, що безпосередньо  стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

Актуальність теми посилюється  тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною  копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному  європейському просторі вже усі держави, крім України та Білорусії, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.

Державний бюджет є основним знаряддям економічного планування, макроекономічної стабілізації і економічного зростання. Надходження до державного бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин державного бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку на відповідний рік.

Метою даної курсової роботи є розробка шляхів удосконалення процессу формування державного бюджету України, з метою покращення його впливу на економічний розвиток країни.

Об'єктом дослідження  є бюджетна система.

Предмет дослідження - економічні відносини, що виникають з приводу  формування та використання державного бюджету, а також його вплив на основні макроекономічні показники.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.

Науковий і практичний інтерес викликає, визначений у курсовій роботі, вплив видаткової частини  зведеного, державного та місцевих бюджетів на економічний розвиток держави й адміністративно-територіальних одиниць. У роботі встановлено взаємозв'язок між рівнем бюджетної централізації і економічним зростанням.

 

Розділ 1 Теоретичні засади фіскальної політики держави.

1.1 Зміст та принципи фіскальної політики держави 

Термін "фіскальна" походить від латинського fiscus, що в перекладі означає "державна казна".

Фіскальна політика –  це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Складовими частинами фіскальної політики держави є: 
• дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає; 
• недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та понесення витрат у формі державних закупівель, видатків у формі трансфертних виплат та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Сказане потребує певного пояснення у зв'язку з тим, що у вітчизняній літературі терміни "витрати" і "видатки" або ототожнюються, або розмежовуються, але для державного бюджету використовують термін "видатки", а для приватного сектору — "витрати". І, зрештою, для мікроекономічного рівня використовують поняття "витрати", а для макрорівня — "видатки". Ми виходимо з того, що дійсно поняття "видатки" і "витрати" не тотожні. Поняття "витрати" ширше, воно включає і поняття "видатки", тобто видатки є формою витрат. Витрати передбачають еквівалентність через операції купівлі-продажу. Видатки здійснюються на безеквівалентній та безповоротній основі. Тому, здійснюючи купівлю товарів і послуг, держава несе витрати, а виплачуючи трансферти — здійснює видатки, які водночас є і її витратами (але в особливий спосіб).

Таким чином використання терміну "видатки" для фіскальної політики може вважатись прийнятним з огляду на те, що значна частка витрат державного бюджету набуває форми трансфертів (власне видатків), хоча, приміром, придбання для органів державного управління будівель, меблів, комп'ютерів, канцтоварів, оплата послуг зв'язку, охорони, освітлення, опалення тощо, — це витрати, а не видатки. Отже, податки, державні закупівлі та трансферти є головними засобами впливу (інструментами) фіскальної політики.

Основні завдання фіскальної політики полягають у перерозподілі  національного доходу з метою:

• впливу на стан господарської кон'юнктури;
• нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;
• підтримки належного рівня зайнятості;
• стимулювання економічного зростання.

Ступінь державного втручання  в економіку визначається функціями  держави у реалізації цілей суспільного  розвитку. Найзагальнішим показником активності держави є частка національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет. Наприклад, в умовах централізованої планової економіки через держбюджет перерозподілялось до 75 % національного доходу, в сучасних розвинених ринкових економіках ця частка становить 30—50 %.

Ступінь централізації  фінансових потоків в Україні  досить високий. У 2010 р. він становив 62 %, а за планом на 2011 р. становитиме 77 %. Вимірюється як частка витрат держбюджету (без міжбюджетних трансфертів) у витратах консолідованого бюджету.

Податкове навантаження за галузевою структурою в Україні  розподіляється досить нерівномірно. Максимальний податковий тягар несуть промисловість, транспорт та зв'язок.

Залежно від економічної  кон'юнктури фіскальна політика як складова стабілізаційної політики спрямовується на стимулювання сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат на закупівлю товарів та послуг (G) і/або зменшення податків (Т) в період кризи або обмежує сукупний попит шляхом зменшення державних витрат та/або збільшення податків в умовах піднесення, та зростання.

Залежно від фази ділового циклу, фіскальна політика виявляється  як стимулююча або обмежувальна.

Стимулюючу фіскальну  політику називають фіскальною експансією. У короткостроковому періоді  вона спрямовується на подолання кризи в економіці, а у довгостроковому політика послаблення податкового тиску може спричинити розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.

Обмежувальну (стримуючу) фіскальну політику називають фіскальною рестрикцією. В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дають змогу уповільнити темпи інфляції (р) ціною зростання рівня безробіття (U) і скорочення обсягу виробництва (Q). В довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке скорочення сукупної пропозиції (AS) й активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного скорочення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці.

Формування стимулюючої  фіскальної політики буде відбуватися  за принципами:

– ефективності оподаткування (означає наявність інструментів у податковому механізмі, що стимулюють економічне зростання, господарську діяльність підприємств і підприємців);

– єдиного податку (обумовлює об’єднання в один податок платежів з одного об’єкта оподаткування та створення єдиного оптимального податку);

– достатності (обумовлює  забезпечення достатніх доходів  усіх бюджетів (державного та місцевого) для фінансування їх видатків);

– податкоспроможності (тягар оподаткування має бути поставлений у залежність безпосередньо  від конкретного доходу та рівня  добробуту суб’єкта);

– рівнонапруженості (зобов’язання перед бюджетом щодо сплати податків встановлюються для всіх платників  відповідно до їх можливостей і результатів діяльності шляхом єдиних або диференційованих ставок);

– стабільності в оподаткуванні (тобто податкова система має  залишатися сталою протягом кількох  років, що забезпечить інтереси не тільки платників податків, але й держави; а зміна механізму має відбуватись еволюційним шляхом);

– системності та внутрішньої  цілісності оподаткування (відображається у взаємопов’язаності, узгодженості змін основних податкових показників при зміні ключових параметрів (ВВП  та його структури), спрацьовує на єдність економічного простору країни).

1.2 Інструмент та функції  фіскальної політики держави

Фіскальна політика у державі здійснюється з допомогою  своїх інструментів. Інструменти  фіскальної політики держави – це економічні механізми, з допомогою яких досягаються мети, поставлені перед фіскальної політикою.

Набір інструментів фіскальної політики включає державні субсидії, маніпулювання різними  видами податків (особистий прибуткового податку, податку корпорації, акцизи) шляхом зміни податкових ставок чи акордних податків. Крім цього, до інструментам фіскальної політики ставляться трансфертні платежі інші види державних витрат. Різні інструменти порізному впливають на економіку. Наприклад, збільшення податку приводить до зменшення сукупних витрат, але з призводить до зміни мультиплікатора, тоді як зростання ставок особистого прибуткового податку викликає зменшення і сукупних витрат, і мультиплікатора. Вибір різних видів податків: особистого прибуткового податку, податку корпорації чи акцизу - як інструмент впливу надає різноманітний вплив на економіку, зокрема на стимули, мають вплив на економічне зростання і ефективність економіки. Важливе значення має тут також вибір окремого виду державних витрат, бо у кожному разі ефект мультиплікатора не завжди однаковий. Наприклад, серед спеціалістів у галузі економічної політики можна почути, що Витрати оборону забезпечують меншу величину мультиплікатора проти інші види державних витрат.

Залежно від фази циклу, у якій перебуває економіка, і одержувачів відповідного їй виду фіскальної політики, інструменти фіскальної політики держави використовуються по-різному. Так, інструментами стимулюючої фіскальної політики виступають:

- збільшення  державної закупівлі;

- зниження податків;

- збільшення  трансфертів.

Інструментами котра стримує фіскальної політики є пріоритетними:

- скорочення  державної закупівлі;

- збільшення  податків;

- скорочення  трансфертів.

Трохи інший  перелік інструментів фіскальної політики представлено підручнику «Економіка»  академіка Журавлевой Г.П. Відповідно до цього джерелу літератури, інструментамидискреционной фіскальної політики є пріоритетними громадські роботи, зміна трансфертних платежів, маніпулювання податковими ставками.

До інструментів автоматичної фіскальної політики автор даного підручника відносить зміни у податкових надходженнях, допомоги за безробіттям та інші соціальні виплати, субсидії фермерам.

Аналізуючи джерела  літератури, можна зробити висновок, що чільними інструментами фіскальної політики є пріоритетними зміна  податків і трансфертних платежів.

Однією із визначальних інструментів фіскальної політики є  пріоритетними податки, які становлять примусово вилучені державою чи місцевою владою кошти, із фізичних юридичних осіб, необхідних здійснення державою своїх можливостей.

Основні функції фіскальної політики:

1.Вплив на  стан господарської кон´юктури.

2.Перерозподіл  національного доходу.

3.Нагромадження  необхідних ресурсів для фінансування  державних програм.

Основні джерела  доходів.

1.Податки

2.Власні доходи  держави від виробничої та інших форм діяльності.

3.Платежі за  ресурси згідно діючим законодавствам  належать державі.

4.Позики у  формі облігацій.

Такий інструмент фіскальної політики держави як податки  тісно пов'язані з іншим інструментом бюджетно-податковій політики – державними видатками. Кошти, вилучені податків, йдуть у до державного бюджету, згодомрасходуясь різні мети держави. У разі чинного законодавства РФ переважна більшість бюджету наповнюється з допомогою платежів платників податків – юридичних.

Нині поширилася думка необхідність додаткового істотного скорочення податкових ставок по основним податках. У обгрунтування цього автори вказують, що попри тимчасове падіння обсягу податкових надходжень, в довгостроковій перспективі поліпшуються умови інвестування, збільшиться виробництво товарів та послуг, підвищиться зайнятість населення і побудову, внаслідок зростання оподатковуваної бази, почнуть зростати доходи держави.