Фінансове планування на підприємстві

Рентабельність - ефективність, прибутковість, прибутковість підприємства або підприємницької діяльності. Кількісно рентабельність обчислюється як частка від розподілу прибутку на витрати, на витрату ресурсів.

Рентабельність показує, наскільки прибуткова діяльність підприємства, відповідно, чим вище коефіцієнти рентабельності, тем ефективніше діяльність. Тому компанія повинна прагнути до більш високих показників, а керівництво повинне визначити шляхи підвищення рентабельності.

Різноманіття показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розділяти вплив зовнішніх і внутрішніх факторів. У цілому однією з умов процвітання підприємства є розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни на пропоновані товари, але це не завжди так. Тому уваги цьому зовнішньому факторові слід приділяти менше, чим внутрішнім: збільшенню обсягів виробництва, зниженню собівартості продукції, підвищенню віддачі основних засобів.

Аналіз кожного, що складається прибутки підприємства має не абстрактний, а цілком конкретний характер, тому що дозволяє засновникам і акціонерам, адміністрації вибрати найбільш важливі напрямки активізації діяльності організації.

Аналіз фінансових результатів діяльності організації включає:

1. Дослідження змін кожного показника за поточний аналізований період (горизонтальний аналіз);

2. Дослідження структури відповідних показників і їх змін (вертикальний аналіз);

3. Вивчення динаміки зміни показників за ряд звітних періодів (трендовий аналіз);

4. Дослідження впливу факторів на прибуток (факторний аналіз).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Перехід нашої країни до ринкової економіки є оздоровлення фінансового стану більшості підприємств багато в чому залежить від рівня й постановки фінансового планування, що визначає рух фінансових ресурсів та їх відповідність матеріальним ресурсам, забезпечує реальне використання економічних важелів, органічне поєднання товарно-грошових відносин і механізму менеджменту економікою підприємства.

На даний момент, коли система галузевого планування втратила своє значення і повністю зруйнована, на більшості підприємств не приділяється необхідної уваги фінансовому плануванню через нестабільність фінансової системи, взаємні неплатежі, значний податковий тягар тощо. Разом із тим відмова від фінансового планування рівнозначна відмові від розробки засобів фінансового забезпечення розвитку підприємства.

На даний час на підприємствах малого і середнього бізнесу фінансові плани, як і планування взагалі не складаються. Підприємці вважають що це є зайве, але в умовах перехідного періоду, для виходу з кризи складання планів є не тільки раціональним але і необхідним для нормального функціонування господарюючого суб’єкта.

Фактори, які обмежують використання фінансового планування на підприємствах:

-високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов’язаний із глобальними змінами в усіх сферах суспільного життя (їх непередбачуваність ускладнює планування);

-незначна частка підприємств, які мають фінансові можливості для здійснення серйозних фінансових розробок;

-відсутність ефективної нормативно—правової бази вітчизняного бізнесу.

На жаль, неможливість застосування фінансового планування на підприємствах зумовлюється не лише перерахованими вище факторами, а й звичайним небажанням керівників цих підприємств вдаватися до його методів та прийомів. Відмовляючись від застосування фінансового планування, керівники підприємств таким чином відмовляються й від ефективнішого рзвґязання таких завдань, які є основними на підприємстві, а саме:

- забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності;

- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ступеня раціонального його використання;

- виявлення внутрігосподарських резервів збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових засобів;

- встановлення раціональних фінансових відносин із бюджетом, банками та контрагентами;

- виконання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

- контроль за фінансовим станом, платоспроможністю та кредитоспроможністю підприємства.

Як виявляється на практиці, підприємства, на яких застосовуються методи фінансового планування, мають змогу ефективніше організувати свою виробничо-господарську та економічну діяльність, адже фінансове планування це реальна економія грошей і часу.

Шляхи вдосконалення фінансового планування на підприємстві:

1.                  Використання при фінансовому плануванні достатньої інформаційної бази, яка б відповідала вимогам менеджера як за кількістю так і за якістю. Слід використовувати такі джерела інформації:

                  постанови директивних органів із питань розвитку галузі;

                  державні закони;

                  вихідні дані, які розраховуються відповідними службами підприємства при розробці проекту плану (прибуток, економічні нормативи);

                  результати попередньої роботи зі споживачами із встановлення довгострокових господарських зв’язків та укладення договорів поставок та надання послуг;

                  інформація про використання трудових та матеріально-технічних ресурсів (із досвіду закордонних компаній);

                  матеріали аналізу виробничо-фінансової діяльності з метою виявлення внутрішніх резервів виробництва та збільшення прибутку підприємства.

2.                  Наукова обгрунтованість фінансового планування, яке передбачає економічне обгрунтування фінансових показників, а також відображення в них реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованості в них усіх фінансових ресурсів.

3.                  Самостійність підприємств у фінансовому плануванні дасть змогу їм при розробці фінансового плану гнучко реагувати на зміни зовнішніх та внутрішніх умов виробництва та збуту.

4.                  Політика цін є одним з найважливіших елементів фінансового планування діяльності підприємства. Ціноутворення - складний процес, оскільки ціна є величиною принципово нестійкою. На неї впливає стан економіки, кон’юнктури ринку, політика конкурентів, посередники, покупці. Процес ціноутворення повинен відображати загальні  цілі  підприємства, бути тісно  пов’язаними із ними. 

5.                  Принцип економічності полягає в тому що витрати на планування повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Враховуючи те, що планування це - досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, фінансів тощо, виконання цього принципу є дуже важливим. Воно може здійснюватися шляхом розробки раціональних форм бюджетів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, а головне – ефективною організацією всього процесу фінансового планування.

6.                  Принцип гнучкості – полягає в тому,  розроблена система планів повинна допускати можливість коригування при зміні зовнішніх умов стану підприємства.  Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптацією планів до них. Для забезпечення найповнішої реалізації принципу гнучкості доцільно використовувати систему змінного планування.  Її зміст полягає у коригуванні із закінченням встановленого планового періоду планів на наступні періоди. Так, якщо плани розробляються на рік з поділом на квартали та місяці, то із закінченням кожного місяця і кварталу плани на наступні періоди переглядаються з урахуванням змін зовнішнього середовища. Окрім цього гнучкість планування досягається створенням резервів, організацією процесу планування, за якої менеджери можуть обґрунтовано зміцнювати затверджені документи.

7.                  Точність – досягнення максимально високої точності економічних параметрів, за оптимальних витрат на процес планування.

8.                  Повнота – планування повинно охоплювати всі галузі діяльності підприємства, а також всі етапи , дії та операції як господарських процесів, так і процесів управління. Якщо при плануванні щось випаде з сфери уваги менеджера, то неминуче виникнення у цій ланці неузгодженості, і як наслідок цього зривів або порушення фінансово-господарської діяльності підприємства [ 4, с. 103].

Для завоювання стійкої конкурентної позиції на ринку бізнесстратегія ТОВ «Будинок меблів», цілком ймовірно, повинна будуватися на наступних принципах:

- постійної й у той же час відповідної до можливостей підприємства сегментації меблевого ринку;

- усілякого позиціонування надаваних підприємством послуг на меблевому ринку;

- вертикальної й горизонтальної техніко-технологічної, соціально-економічної й організаційної інтеграції;

- гнучкості формованої мережі фірмових салонів, здатної забезпечити швидку адаптацію до визначальних факторів ринкового середовища;

- вимірності ефективності прийнятих менеджментом компанії рішень.

              Враховуючи це, доцільно перелічити основні управлінські завдання ТОВ «Будинок меблів», які повинні включати:

1. Постійне вивчення стану й тенденцій розвитку меблевого ринку.

2. Дослідження попиту потенційної цільової аудиторії по трьом основним параметрам: сегментація; мотиви попиту; незадоволені потреби.

3. Аналіз практики діяльності конкурентів.

4. Стандартизацію сервісу споживачів, заснованого на концепції тотального контролю якості меблевої продукції для продажу.

5. Пошук найбільш підходящих партнерів для формування раціональних господарсько-економічних зв'язків з вибором форм і умов обслуговування, оптимального часу й обсягу виконуваних робіт і т.д.

6. Керування процедурами замовлень, що передбачає інтенсифікацію зусиль по створенню простих умов розміщення замовлень, зниження часу на їхню обробку й виконання.

Не маючи особливих можливостей вплинути на некеровані фактори зовнішнього середовища, як правило, зусилля менеджменту фірми повинні зводитися до керування тими факторами й блоками, які перебувають у їхній компетенції.

Необхідно виділити кілька принципів, які корисно використовувати при розробці стратегічного плану розвитку компанії:

- системний підхід до планування, коли план підприємства представляє систему, що поєднує ряд взаємозалежних планів;

- різноманітний ситуаційний підхід до планування;

- динамічний, безперервний характер планування, для якого характерно швидке внесення в плани змін, що впливають на виробничо-комерційну діяльність підприємства;

- необхідність найбільш раціонального використання наявних ресурсів.

Аналіз показує, що вибору мети корпоративного бізнесу завжди передує місія підприємства, яка в широкому розумінні визначається як філософія й призначення, сенс існування підприємства, а у вузькому - сформульоване твердження щодо того, для чого або з якої причини існує підприємство. На основі місії утворюється стратегічне бачення, що визначає майбутній образ компанії. Менеджери повинні мислити стратегічно, оцінювати вплив нових технологій, зміни в потребах і очікуваннях клієнтів, зусилля й витрати, необхідні для випередження конкурентів, перспективні ринки, - загалом, усі зовнішні й внутрішні фактори, які слід ураховувати при складанні планів на майбутнє».

              За даними аналізу, насамперед, можна чекати подальшого росту обсягів вітчизняного виробництва меблів, зміцнення позицій вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, а також налагодження ними експортних поставок. У більшій мірі ця тенденція, імовірно, буде проявлятися в добре освоєному українськими виробниками сегменті офісних меблів.

Зі збільшенням попиту на меблі зросте конкуренція між вітчизняними виробниками в боротьбі за ринок. У конкурентній боротьбі перевага будуть мати учасники меблевого ринку, що пропонують якісну, але відносно недорогі меблі, а також ті фірми, які швидше й ефективніше розв'яжуть питання про співвідношення якості продукції й витрат на її виробництво, просування й супровід.

Ріст конкуренції між виробниками меблів і торговельними посередниками послужить своєрідним поштовхом до більш чіткого виділення лідерів на ринку, виступить стимулом для пошуку нових, нестандартних конструкторських рішень, маркетингових і логістичних ходів; для розширення асортиментного ряду; для більш уважного ставлення до споживача, більш комплексного виявлення й обліку запитів цільової аудиторії.

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження з питання фінансового планування я дійшла висновку що – фінансове планування, як і планування зокрема безумовно потрібні для підприємств. Планування повинно здійснюватися на підприємствах всіх розмірів і всіх форм власності. Підхід до кожного підприємства повинен бути окремим. Зараз підприємства отримали можливість самостійно здійснювати процес планування, але вони замість того щоб перебудувати систему планування для власних потреб, можливостей свого підприємства відмовилися від нього.