Ланками цієї сфери виступають процеси фінансування основних засобів, оборотних  активів, формування статутного капіталу тощо.

              Метою господарської діяльності є виробництво товарів чи надання послуг (місія підприємств). Метою фінансової діяльності є залучення фінансових ресурсів, фінансування витрат та отримання доходів, формування прибутку.

            Дана сфера поділяється на фінанси комерційних підприємств та неприбуткових організацій. Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на засадах госпрозрахунку, який передбачає відшкодування витрат за рахунок власних коштів, отримання прибутку та фінансування розширеного відтворення.

           До некомерційних належать:

     - установи, які надають послуги  безкоштовно або за символічну  плату (лікарні, школи тощо) - головним  джерелом фінансування їх видатків  є бюджетні кошти;

     - громадські організації та доброчинні  фонди - джерелом їх доходів є членські внески, пожертвування.

       Державні та муніципальні (або централізовані) фінанси використовуються у якості інструмента регулювання національної економіки. З їх допомогою мобілізуються ресурси та здійснюється їх перерозподіл між галузями народного господарства регіонами, верствами населення. Тобто, у сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП.

     Бюджет є визначальною ланкою державних фінансів і призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет складається з двох взаємопов'язаних статей: доходних і витратних. В доходній частині бюджету містяться джерела надходження коштів та їх кількісні параметри. У витратній частині визначаються напрямки, сфери, в яких витрачаються кошти, їх кількісні параметри.

     Основним  способом наповнення державного бюджету  є податки. На їх частку припадає від 70 до 90% загальної суми доходів бюджету. В країнах з розвинутою ринковою економікою за державним бюджетом закріплені такі податки, як прибутковий податок корпорацій, акцизи, податок на додану вартість, мито.

     Державний бюджет України у 2009 році виконано з дефіцитом у сумі 19,9 млрд. грн., або 2,2% ВВП при річному плані у сумі 33,0 млрд. грн. (3,6% ВВП). Загальний фонд державного бюджету виконано з дефіцитом у сумі 16,0 млрд. грн., або 1,8% ВВП. 

     Цільові фонди - містять фінресурси, пов'язані з фінансуванням витрат, не включених в бюджет. Їх створення обґрунтовується необхідністю мати джерела коштів, незалежні від бюджетних процесів. Позабюджетні фонди мають суворо цільове призначення - мобілізація фінресурсів для потреб соцзабезпечення громадян.

     Страхові  і резервні фонди  - основне їх призначення - покриття втрат, що виникли з непередбачених причин, локалізація негативних наслідків форс-мажорних подій, фінансове забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави. Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підви-щенню ефективності господарської діяльності.

     Державний кредит - особлива форма грошових відносин, в яких держава виступає у якості позичальника. Він виконує дві функції - фіскальну та регулюючу. Об'єктивна необхідність держкредиту обумовлена випереджуючими темпами росту держ витрат над можливостями розширення власної доходної бази, що дозволяє забезпечити покриття запланованих доходів бюджету в умовах його дефіциту. Додаткові фінансові ресурси держава залучає шляхом продажу на фінансовому ринку облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів держ цінних паперів.

     Загальний обсяг Державного боргу України  на 31.12.2009 становив 211,6 млрд. грн., або 23,2% ВВП.

     За  умови включення до обсягу державного боргу всіх гарантійних зобов’язань  Уряду показник рівня відношення державного та гарантованого державою боргу на кінець 2009 року становить 33,0% ВВП, проти максимального граничного значення у 60%, встановленого Бюджетним кодексом України.

     Фінанси державного сектору  економіки -включають ті ж самі відносини, що й відносини, що й фінансові відносини будь-якого суб'єкта господарювання. В той же час їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі фінансового законодавства, так і у формі державного управління.

     Фінансовий  ринок являє собою своєрідну надбудову, забезпечуючу сферу, через яку координується діяльність фінансової системи і здійснюється рух фінансових ресурсів. Він забезпечує переміщення капіталу в галузі з високим рівнем доходу, забезпечує мобілізацію та ефективне використання тимчасово вільних фінансових ресурсів. Учасники фондового ринку орієнтуються на отримання більш високого доходу в порівнянні з вкладенням коштів в банки. При цьому варто мати на увазі зв'язок між рівнем доходності, ступеню ризику і втратою ліквідності.

                      Фінансовий ринок включає:

     - ринок грошей - на якому здійснюються операції з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року

     - ринок кредитних ресурсів (позикового  капіталу) - який є формою залучення  тимчасово вільних коштів на  інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на якому є вільні кредитні ресурси, а регулювання здійснюється за допомогою облікової ставки НБУ.

     - ринок цінних паперів - на якому  здійснюється мобілізація коштів  на потреби господарської діяльності  через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які є гарантією повернення вкладених коштів і одержання доходу.

     - ринок фінансових послуг - який  є сукупністю різноманітних форм  мобілізації й переміщення фондів  фінансових ресурсів із вільного  обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.

     Міжнародні  фінанси відображають економічні відносини держав щодо формування фондів фінансових ресурсів.Формування прибутів і нагромаджень здайснюється на основі перерозподілу частини валового внутрішнього продукту окремих держав.

     В основі забезпечення фінансовими ресурсами  функціонування міжнародних фінансових відносин виступають національно-державні фінанси. Вони служать базою для  функціонування міжнародних фінансів. Політичні й економічні відносини зумовлюють підпорядкованість національно-державних фінансів міжнародним фінансам, у виконанні договірних зобов’язань. На відміну від національно-державних фінансів, функціонування міжнародних фінансів повя’зане з певним часовим розривом між потоками активів у формі матеріальних і нематеріальних благ та потоками фінансових ресурсів.

     Міжнародні  фінанси відбивають економічні відносини  що виникають у результаті формування фінансових ресурсів та їх розміщення й використання на заходи, які відбуваються на світовому чи міждержавному рівнях.

     Міжнародні  фінанси охоплюють рівень світового господарства і складаються з:

     ·  міжнародних розрахунків, які характеризують рух вартості між окремими країнами і базуються на валютному регулюванні;

     ·  міжнародних організацій, які характеризуються формуванням і використанням фінансових ресурсів світового та регіонального рівня;

     ·  міжнародних фінансових інститутів, які сьогодні виконують функції надання фінансової допомоги тим країнам чи зонам, що її потребують.  
           Міжнародні фінанси становлять невід’ємну частину фінансів кожної держави.

     Страхування є особливою сферою фінансової системи завдяки якій формуються фонди фінресурсів, основним призначенням яких є покриття втрат суб'єктів фінансових відносин, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхової компанії і можуть використовуватись у якості інвестиційного ресурсу. Головна функція страхування - формування фонду фінансових ресурсів, що здійснюється як плата за ризики, які приймають на себе спеціальні підприємства - страхові компанії. Завданням даної сфери фінансових відносин є попередження страхового випадку та мінімізації можливого страхового збитку.

     Страхові  фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

     Таким чином, кожна ланка фінансової системи  являє собою певну сферу фінансових відносин, а фінансова система -це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Розділ 3. Аналіз проблем функціонування фінансової системи  України та можливі  шляхи їх подолання

            В умовах реалій існування України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави постає проблема вдосконалення фінансової системи. У цій системі, як переконує світовий і вітчизняний досвід, важливе місце насамперед за силою впливу на інші ринки та економічну систему в цілому посідає фінансова політика. Фінансова система пронизує всю національну економіку країни, починаючи з домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою.

    У рамках фінансової системи відбувається первісне нагромадження капіталу, продукування національного доходу і всього сукупного продукту, а за тим здійснюється їх розподіл та перерозподіл заради задоволення індивідуальних, приватних та суспільних проблем. Інноваційний розвиток суспільства можливий лише за наявності потужної фінансової системи. Призначенням фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення їх ззовні, створення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі ВВП.[23] В Україні фінансова система поки що не вирішує складних господарських,  соціальних завдань. Оскільки сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною і неоднозначною, проблема пошуку шляхів її стабілізації залишається напрочуд актуальною. Звичайно, за роки свого існування, фінансова система України зазнала значних перетворень. Наразі в Україні діють чимало фінансових установ і інститутів, поступово розвивається валютний ринок та ринок цінних паперів, що, безперечно, є наслідком певного позитивного економічного зрушення в економіці держави [1,c. 67].

    Фінанси є досить складним економічним явищем, оскільки охоплюють широку гамму обмінно-розподільних відносин у суспільстві, які відображаються в грошових потоках. У сучасних умовах науковці визначають фінанси як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інституціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу (НД) [1,с.476-486]. Звичайно фінансова система визначається двозначно: за внутрішньою (змістовною) структурою й організаційною будовою [6,с.23-35]. За внутрішньою структурою, фінансова система – це сукупність відносно відособлених взаємозв’язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин. За організаційною будовою, фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

    Головною  ланкою і одночасно важелем забезпечення стійкості фінансової системи кожної країни є її державний бюджет як структурний план доходів та видатків держави [6]. В залежності від стану державного бюджету, який визначається рівністю доходів та видатків, центральний бюджет держави може бути збалансованим (надходження і видатки є урівноваженими), профіцитним (надходження перевищують видатки) і дефіцитним (надходження є меншими за видатки).  Раніше вважалося, що щорічно збалансований державний бюджет є головною метою державної фінансової політики. Але реалії сучасних фінансових систем різних держав свідчать, що баланс між доходами і видатками має досягатися не в межах того року, коли приймається державний бюджет, а протягом досить тривалого періоду часу, який в  спрощеному зображенні є проміжком між економічним піднесенням та рецесією. Таке оперування статтями бюджету є одним з методів антициклічної стабілізаційної політики  [21, c. 414-416].

    Сам факт існування дефіциту в Державному бюджеті є типовим для сьогочасних  умов. Адже в умовах фінансової кризи  потреба у видатках значно зростає у зв’язку з необхідністю стимулювання попиту населення, підтримки вітчизняних підприємств, малого та середнього бізнесу, тобто підтримки життєдіяльності економічної системи всієї країни загалом. Перевищення видатків над доходами у період кризи є загальноприйнятою світовою практикою, але така регуляторна політика є ефективною та економічно обґрунтованою лише за умови нагромадження коштів в попередні роки економічного піднесення. Однак, Україна знаходиться в парадоксальній ситуації. Звернемось до статистичних даних [24,25,26]: