Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів.

    Відособленою  ланкою фінансової системи виступає страхування, яке не належить до конкретної сфери.

    Організаційна структура фінансової системи характеризується  сукупністю фінансових органів та інститутів, які відображають систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВНП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВНП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Водночас рух грошових потоків здійснюється не сам собою, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб’єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

    В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-який країні складають органи державної влади й управління. 

      

 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3. Розвиток і становлення  фінансової системи  України

     Особливе значення в історії українських фінансів займає період 1917-1920 рр., коли під впливом революційних потрясінь було зроблено кілька спроб відродження української державності та її інститутів. У 2002 р. виповнилося 85 років з того часу, як Українською Центральною Радою було сформовано вищий виконавчий орган - Генеральний секретаріат. Після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки Генеральний секретаріат став першим українським урядом XX ст. У його складі з червня 1917 р. діяло Генеральне секретарство фінансових справ. Історію цього фінансового відомства зберегли наші архіви.

     В грудні цього ж року в м. Харкові  був створений радянський уряд і  Народне секретарство фінансів у  його складі, яке в 1919 р. було перейменовано  в Наркомат фінансів, а в 1946 р. - у  Міністерство фінансів УРСР.

     В Українській державі (квітень - грудень 1918 р.) в уряді гетьмана П.Скоропадського і в Українській народній республіці (грудень 1918 р. -грудень 1920 р.) в уряді  Директорії С.Петлюри фінансову  політику здійснювало Міністерство фінансів України. В далекому 1917 р. уряд Центральної Ради наголосив на тому, що разом з будуванням "нового політичного життя" необхідно розробити "основи фінансової політики на Україні". Але громадянська війна, що не втихла в країні, не давала можливості вирішити фінансові проблеми. Потік грошової маси, що надходив в Україну з Росії, істотно зменшився, це перешкоджало здійсненню будь-яких видатків. Уряд Центральної Ради з 1 березня 1918 р. запровадив власну грошову одиницю ~ гривню та ухвалив закон про надходження податків і прибутків, зібраних на території Української народної республіки, в українську казну [12, c.75].

     Обставини того часу не давали змоги займатися  бюджетною роботою. Здійснювалися  окремі розрахунки по доходах і видатках, але перший бюджет української незалежної держави було складено тільки за часів гетьмана П.Скоропадського.

     Російська валюта на території України була в обігу до утворення в 1922 р. Союзу  Радянських Соціалістичних Республік  і впровадження єдиної для всіх республік  валюти - карбованця.

     Перші фінансові декрети радянської доби декларували економічну і фінансову  політику, яку здійснювали більшовики. Передусім це була націоналізація банків, залізниць, підприємств, запровадження  контрибуції для заможних верств населення тощо.

     Відповідно  до умов договору Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) з Російською соціалістичною федеративною радянською республікою (РСФРР) з 1919 р. проводиться єдина економічна політика. Військове командування, Вища рада народного господарства. керівництво транспортом, поштою і телеграфом, фінансами були об'єднані з аналогічними відомствами РСФРР.

     Таким чином керівництво найважливішими галузями української республіки опинилося  в руках об'єднаних російських міністерств. Фінансово-кредитну політику в Україні в 1919-1923 рр, здійснював Народний комісаріат фінансів РСФРР через свого уповноваженого в Україні. а з 1923 р, - через Народний комісаріат фінансів УРСР [12, c.66].

     У перші роки радянської влади в  Україні фінансово-кредитна система  надавала підтримку націоналізованим підприємствам, які фінансувалися безпосередньо з державної казни. Фінансування проводилося через народний банк, який було створено після націоналізації радянською владою банківських установ.

     Проте в умовах господарської розрухи, спричиненої громадянською війною та іноземною інтервенцією, фінансово-кредитні відносини значно звузились. Економічна політика того часу дістала назву "воєнний комунізм".

     Характерним для економіки "воєнного комунізму" були натуралізація господарських  відносин і різке знецінення грошових знаків. Народний банк було ліквідовано, а його функції передано Наркомфіну.

     Політика "воєнного комунізму", яка історично  була першою формою командно-адміністративної системи, призвела до занепаду та руйнування всіх галузей господарства.

     В 1921 р. в країні вводиться НЕП - нова економічна політика. В основу НЕПу було покладено відновлення товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, денаціоналізацію середніх та дрібних підприємств, господарський  розрахунок на підприємствах, принцип матеріального заохочення. Проте контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишився за урядом.

     Змінилася суть податкової політики, основу якої склали важелі регулювання процесів накопичення через пряме обкладання податками майна, доходів тощо.

     Податкова політика вирішувала чисто фіскальні  завдання і забезпечувала максимальні  обсяги надходження податків. Основним джерелом податкових надходжень були непрямі податки, які справлялися через встановлення акцизів на предмети широкого вжитку, особливо на предмети розкоші.

     Було  відмінено безоплатність послуг, відновлено регулярне справляння податків, промислові підприємства були зняті  з фінансового забезпечення через  бюджет і об'єднувалися в трести - самостійні господарські одиниці [13].

     Господарські  зв'язки пожвавішали, з'явилися перші  ознаки відродження фінансових відносин. З метою стимулювання розвитку промисловості  було скасовано урядовий контроль над  внутрішньою торгівлею, колишні власники отримали в оренду невеликі підприємства.

     У 1925 р. - союзний радянський уряд проголосив курс на індустріалізацію народного  господарства, тобто на перехід від  відбудови господарства до реконструкції, а в 1927 р. - на колективізацію, наслідком  якої стало централізоване вилучення державою сільськогосподарської сировини через колгоспи. Почали розроблятися п'ятирічні плани розвитку народного господарства, головною метою яких було здійснення його технічної реконструкції і "побудова матеріально-технічної бази соціалізму". В результаті проведеної в 30-х рр. податкової реформи були уніфіковані платежі підприємств. Замість великої кількості платежів до бюджету встановлювалося два: податок з обороту і відрахування від прибутків підприємств і організацій. Таким чином підвищувалася зацікавленість кожного підприємства у збільшенні прибутків.

     Слід  наголосити на тому, що більшість галузей  народного господарства в Україні, особливо групи "А", знаходилась  у підпорядкуванні союзного уряду, і платежі з прибутку вони здійснювали до союзного бюджету. На союзні міністерства український уряд впливу не мав. Так, в січні 1930 р. керівники України спробували опротестувати в ЦК ВКП(б) рішення Вищої ради народного господарства (ВРНГ) про вилучення зі складу республіканської промисловості та передачу до союзних об'єднань Українського силікатного тресту і п'яти металообробних заводів, але безрезультатно. Таким чином створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації. Все це клало край тенденціям фінансової самостійності республіки і супроводжувалося різкою централізацією управління [12, 13].

     Навіть  за новим бюджетним законодавством, ухваленим у 60-ті рр., в якому було розмежовано бюджетні права СРСР і союзних республік, бюджет Української  РСР складався на ту частину доходів і видатків підприємств і організацій, які були підпорядковані українському уряду. Так, із одержуваних у 80-ті рр. на території України 15-16 млрд. крб. податку з обороту 30-40% передавалося союзному бюджету, а підприємства союзного підпорядкування, розташовані на території України, вносили до союзного бюджету 6-8 млрд. крб. платежів з прибутку.

     Верховна  Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ - Акт проголошення незалежності України. Повільно, суперечливо, з не передбачуваними негативними наслідками здійснювалася ринкова трансформація економіки країни. Відчувався брак теоретичних узагальнень щодо форм і шляхів переходу до ринкових відносин. У суспільстві, де панувала ідеологія й практика суспільної власності на засоби виробництва з монополізмом, структурними диспропорціями, неекономічними методами стимулювання трудових колективів, перейти відразу до ринкових відносин було вкрай важко.

     Україна стала здійснювати витрати, яких не було до проголошення державної  незалежності: на оборону, на формування й оновлення державних резервів, на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, на обслуговування зовнішнього боргу, на забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо. Ці додаткові витрати становили 39-40% від загальної суми бюджетних видатків.

     У 1996 р. було введено національну валюту - гривню.

     Вперше  за останнє десятиріччя, у 1999 р., з'явилися  ознаки економічної стабілізації. Було зупинено падіння ВВП. На 4,3% зріс обсяг  промислового виробництва. Більше 70% промислової  продукції було вироблено на недержавних підприємствах. На селі також почало утверджуватися приватне підприємництво.

     Намітилася  позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Сформовано підвалини фінансової, платіжної, податкової, банківської системи.

     Потреби стабілізації економічної ситуації поставили на порядок денний реформування бюджетної, податкової, грошово-кредитної  політики. У 2001 р- було ухвалено Бюджетний  кодекс, але він так і не вирішив  всіх питань бюджетної політики, особливо в галузі міжбюджетних відносин. Податковий кодекс не прийнятий і дотепер [13].

     Помітним  успіхом уряду стало реалістичне  формування бюджету останніх років, що дало можливість забезпечити необхідні  умови для економічного зростання  й посилення соціальної спрямованості  бюджетної політики.

     Дослідження становлення фінансової системи  України у період 1917-2007 рр. дозволяє зробити висновок, що ефективність економічних реформ великою мірою  залежить від осмислення минулого, використання наукових і практичних надбань вчених та практиків.(дод 2)

 

      Розділ 2. Особливості функціонування фінансової системи України

                              2.1. Управління фінансовою системою

     Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законодавство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею.

     Управління  фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання роз роблених планів, облік і контроль.

     Основним  завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

    До  організаційного складу фінансової системи України входять:

1. Органи управління:

• Міністерство фінансів;

• Державна податкова адміністрація;
• Контрольно-ревізійна служба;
• Казначейство;
• Пенсійний фонд;
• Рахункова палата;
• Аудиторська палата;
• Комітет із нагляду за страховою діяльністю.