Дослідження проблематики розбудови фінансової системи України пов’язане  також з визначенням впливу на її розвиток і реструктуризацію процесів глобалізації світової економіки та фінансової інтеграції, а також взаємодії у цьому контексті з міжнародними фінансовими інституціями. Світова глобалізація є об’єктивним і закономірним явищем, незалежно від того, як її сприймають окремі країни, ті чи інші політичні сили й верстви населення. У процесі реструктуризації фінансової системи відбувалася поступова її інтеграція у світове фінансове середовище. При цьому вагому роль у сприянні розвитку національної фінансової системи та її інтеграції в міжнародний фінансовий простір відіграла співпраця України з міжнародними фінансовими інституціями. Фінансові взаємовідносини нашої держави з МВФ були найбільш тісними в період економічної кризи та макроекономічної стабілізації. У сукупності з іншими стабілізаційними заходами фінансова допомога з боку МВФ сприяла приборканню з 1997 р. інфляції.

     У структурі фінансових взаємовідносини України з МБРР домінують системні позики - до 90% від усієї суми наданих кредитів, які спрямовувалися в бюджет, що передбачалося умовами їх виділення, і фактично були одним з джерел фінансування бюджетного дефіциту. Виходячи з цього їх оцінка має досить двозначний характер. З позицій обумовленого цільового призначення можна стверджувати, що їх ефективність була явно недостатньою - проблеми з реструктуризацією тієї ж вугільної промисловості залишаються невирішеними й досі. З позицій же вирішення проблем з неінфляційним фінансуванням бюджетного дефіциту є всі підстави визнати ці кредити вагомим чинником макроекономічної стабілізації. Оскільки на даний час ситуація в економіці та фінансах змінилася, то необхідно внести відповідні корективи й у взаємовідносини з МБРР. Виходячи з того, що його системні позики можуть стати важливим джерелом фінансування потреб розвитку економіки, вважаємо за доцільне спрямовувати їх у бюджет розвитку. В умовах обмеженості фінансових ресурсів це рішення буде і виправданим, і доцільним, оскільки такий порядок унеможливить їх звичайне «проїдання» та сформує правове поле спрямування коштів на забезпечення сталого економічного зростання.

  Висновки  та пропозиції

     Отже, фінансова система — це система, що об’єктивно сформувалась у державі на певному етапі її економічного, соціального розвитку та правового забезпечення.

     Оскільки  усі фінансові відносини можуть існувати виключно у формі правовідносин, фінансова система функціонує, видозмінюється, доповнюється тощо виключно на підставі правових норм, хоч фактори до їх прийняття можуть мати соціальний, фінансовий, ринковий, політичний характер. У будь-якому випадку ми можемо говорити і визначати фінансову систему країни в той чи інший період часу, орієнтуючись на стратегію економічного розвитку держави та відповідне правове регулювання. Критерієм приналежності тих чи інших інститутів до змісту фінансової системи є їх роль та функції у мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні публічних фондів грошових коштів.

     Відштовхуючись  від об’єктивно існуючої необхідності докладного правового регулювання без винятку усіх відносин, що складають інститути фінансової системи держави, та ґрунтуючись на усталених підходах до визначення фінансової системи, вважаємо доречним запропонувати аналіз фінансової системи конкретного історичного періоду за допомогою наступних критеріїв:

     За  організаційно-правовою формою:

     - бюджет — план формування та  використання фінансових ресурсів  для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

     - позабюджетні державні цільові  фонди, а також інші спеціалізовані  фонди, що створюються та функціонують за рахунок централізованих фондів коштів або обов’язкових платежів з метою задоволення та виконання завдань та функцій публічного характеру;

     - фонди державних (муніципальних)  фінансових установ та державних (муніципальних) банків;

     - фінанси підприємств;

     - фінанси господарюючих суб’єктів.

     2) За матеріальним змістом відносин:

     - фінансування — як безповоротне  та цільове перерахування коштів;

     - запозичення — як рух позичкових  коштів на засадах поверненості,строковості  та платності;

     - страхування — як формування  та використання грошових фондів, за рахунок сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів з метою захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством;

     - заощадження — як частина доходу, що не використовується на  поточне споживання, а накопичується з метою його використання у майбутньому.

     У силу вже викладених обставин, вважаємо, що відсутність чіткої державної політики у сфері заощаджень, недосконалість механізму гарантування вкладів фізичних осіб, а також проблеми юридичного оформлення зобов’язань Уряду України по вкладах населення в колишньому Ощадному банку СРСР і відображення їх у структурі державного внутрішнього боргу обумовлюють гостру необхідність актуалізації цієї проблеми, її розв’язання на теоретичному рівні та розроблення відповідного правового забезпечення. Вважаємо, що організовані заощадження населення є важливою складовою фінансових ресурсів держави і суспільства, відтак повинні підлягати чіткому правовому регулюванню.

     Фінансова система повинна сприяти ефективній алокації ресурсів у економіку. Тут мова іде про розподіл не лише ресурсів, які сьогодні перебувають в розпорядженні фінансового сектора, але і тих, які потенційно можуть бути пропущеними через фінансову систему. Вона повинна слугувати важелем у зміцненні фінансового суверенітету.

     Розвинута фінансова система може виконати масштабні завдання:

     - по-перше, сприяти ефективній алокації ресурсів у економіку;

     - по-друге, фінансовий сектор повинен сприяти реалізації соціальних функцій держави;

     - по-третє, фінансова система повинна стати базою для експансії українського малого бізнесу на зовнішні ринки і служити засобом для проведення державної політики щодо зміцнення фінансового суверенітету.

     В Україні сьогодні основні групи  фінансових ресурсів, які могли б забезпечити зростання фінансової системи, розвинуті недостатньо і не можуть забезпечувати потреби інвестування економіки. Важливим механізмом зміцнення фінансової системи є капіталізація активів.

     Дослідження фінансової системи в цілому, окремих  її аспектів, і, зокрема, здійснення інвестування є досить перспективною темою. На нашу думку, заслуговує на увагу дослідження основних груп фінансових ресурсів, шляхи їх зростання та ефективного використання. Подальшого дослідження потребує проблема придбання фінансових інститутів зарубіжними власниками. 

  список  використаних джерел

1. Банковское  дело и финансирование инвестиций/ Под ред. Н. Брук. – Вашингтон, ВБРР, 1995. Ч. 1. – С. 117.
2. Безгубенко Л. Фінансова система України в умовах перехідного етапу/ Фінанси України. – 1998, № 9. – С. 15.
3. Вахненко Т. Державний борг України: поточний стан і ризики // Економіка України. – 2008. – № 7. – С. 37–46.
4. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 2001. – 411 с.
5. Годме П.М. Финансовое право: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1986.
6. Економічна енциклопедія/ Під ред. С.В. Мочерного. – К., 2002, т. ІІІ. – С. 361.
7. Завгородній А.Р., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. – 3-те вид. випр. та допов. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 587 с.
8. Кириченко О. Діяльність інвестиційних банків в Україні: проблеми та перспективи розвитку // Банківська справа. – 2008. – №2. – С. 57–72.
9. Ковальчук А.Т. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 488 с.
10. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів, 2001. – С. 52.
11. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. – Херсон, 2002. – С. 15.
12. Луніна О. Проблеми і перспективи розвитку системи державних фінансів в Україні // Фінанси України. – 2010. - №2. – С. 3-12.
13. Макконнелл К., Брю С. Экономикс. Принципы, проблемы, политика. В 2-х томах, т. И. – М.: Республика, 1992. – С. 275.
14. Михайлов А.М. Інвестиційна політика країни як передумова вітворення виробничого потенціалу аграрних підприємств // Економіка АПК. – 2006. – №2. – С. 85–89.
15. Опарін В.М. Фінанси. Економічна енциклопедія, т. 3. – С. 797.
16. Полозенко Д.В. Фінансова система України і бюджетний процес: сутність та шляхи їх удосконалення // Фінанси України. – 2006. - №11. –  С. 18-25.
17. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – М.: УИНФРА-М, 1997. – С. 360.
18. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. – 2009. – №5. – С. 29-35.
19. Фінанси (теоретичні основи)/ За ред. М.В. Грінчиної, В.Б. Захожая. – К., 2002. – С. 16.
20. Шовкун В. Напрями реформування фінансової системи України/ Фінанси України. – 1995, № 1. – С. 42.
21. Череп А.В. Особливості розвитку сучасної фінансової системи в ринкових умовах // Економіка та держава. – 2006. - №6. – С.28-30.