Фінансова політика в Україні та напрямки її вдосконалення

Не менш важливим показником фінансової безпеки держави є  рівень інфляції. Загалом інфляція – це системне явище, яке пов’язане  не лише з грошовим обігом, а з  усією економічною системою, із загальним  становищем в економіці, її місцем у  світовому розподілі праці. Слід зауважити, що інфляція не завжди проявляє себе у зростанні цін. Ціни можуть бути досить стабільними, а інфляція може бути прихованою, бути насамперед у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших соціальних виплат, платежів тощо. Інфляція – це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із боку владних структур держави. Основною причиною інфляції є спад виробництва, коли товарне забезпечення грошей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмеження грошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негативно впливає на виробництво, породжує систему платежів і зростання боргових зобов’язань.

Спад виробництва може бути зумовлений, з одного боку, зменшенням споживчого попиту, а з другого  – технологічною відсталістю  виробництва, зростанням його матеріало- та енергомісткості, низьким рівнем використання виробничих потужностей тощо. З огляду на це й антиінфляційні заходи повинні бути різними. При зменшенні споживчого попиту на товари інфляція в розмірі до 4 відсотків може сприяти зростанню виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Коли темпи інфляції переходять межу 4-5 відсотків, темпи економічного зростання починають зменшуватися, а коли інфляція сягає 25-45 відсотків, економічне зростання припиняється, на зміну йому приходить стагнація й спад виробництва, який поступово поглиблюється.

Інфляція, зумовлена технологічними й технічними причинами, не може бути усунена лише монетарними заходами. Для цього потрібні інвестиції в  економіку з метою її технічного переоснащення, вирівнювання умов господарювання для всіх виробників, підвищення конкурентоспроможності продукції, стимулювання щодо збільшення населенням заощаджень у фінансових активах, які повинні згодом стати  інвестиціями, спроможними пожвавити  виробництво.

Заходи у всіх цих напрямках  повинні проводитися паралельно, оскільки затримки з їх впровадженням  в якій-небудь із них може зумовити зростання інфляції й поглиблення  фінансової кризи. У сфері зовнішньоекономічної діяльності замість надмірної лібералізації  доцільно було б використовувати  гнучку систему митних тарифів, диференційованих за різними видами товарів. Це дасть  змогу вирівняти умови діяльності на національному ринку як вітчизняних,  так і іноземних виробників.

У перехідній економічній  системі як антиінфляційні мають  бути використані заходи в сфері  антимонопольної політики, спрямовані на стримування підвищення цін виробників-монополістів. Додатковими заходами антиінфляційної політики є, зокрема, процес розвитку ринку цінних паперів і завдяки цьому мобілізація вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Доцільно виділити державні інвестиції в окремий бюджет –  бюджет розвитку. Джерелами формування його доходів можуть бути запозичення  як на міжнародних фінансових ринках, так і на внутрішньому, в тому числі цільові запозичення –  під конкретні проекти. Ними можуть бути доходи від приватизації та грошова  емісія. Використання бюджетних коштів на інвестиційні цілі створює кращі  умови для економічного зростання  в порівнянні з витратами на соціальні  цілі.

Створення бюджету розвитку – це лише перший крок, наступним  має стати створення загального інвестиційного клімату для вітчизняних  та зарубіжних інвесторів, у тому числі  й за рахунок широкого застосування практики прискореної амортизації  та пільгового режиму оподаткування  тих підприємств, які активно  проводять інвестування у сферу  розширення виробництва на території  України за пріоритетними напрямками.

Важливим показником фінансової безпеки держави є стабільність і конвертованість національної валюти. Цього можна досягнути  за наявності досконалого валютного  законодавства, достатніх резервів національного банку, ефективної валютної політики в державі. Звичайно, як зазначалося  вище, основу стабільності національної валюти насамперед забезпечує стабільний розвиток економіки і відповідно рівень дефіциту бюджету.

2.2 Фінансово-економічна криза 2008-2009 року в Україні

Фінансова криза – глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними і політичними чинниками. До числа економічних чинників, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена матеріало- та енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяг нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.

Фінансову кризу можуть зумовлювати  також нераціональна структура  виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від  поставок за коопераційними зв’язками  енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними  процесами в економіці, тобто  зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища  врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі  й відповідно призводять до зменшення  фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні  підприємницьких структур і населення.

Фінансова криза може бути зумовлена також політичними  явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне  витрачання коштів державного бюджету  та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед такими процесами, які проходять  на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів  держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі характеризується наявністю і величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти. Бажання позбутися  її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний  банк держави не має достатньо  резервів, аби задовольнити попит  на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й  відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих  суб’єктів і населення.

Глибина кризи залежить від  того, як швидко інтелектуальні сили суспільства  можуть її передбачити та вжити відповідних  заходів щодо її усунення. Досвід підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство  навчилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно  скоротити видатки бюджету й  зупинити спад виробництва, фінансова  криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо перетинаються й суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною й увесь її тягар лягає  на доходи населення.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні  стало очевидним восени 2008 року після  погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові  проблеми ряду провідних комерційних  банків країни. Так, ЗМІ повідомляли  про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення  обсягів експорту та надходження  валюти до Української економіки. Восени та на початку зими ціни на нерухомість  впали на 25%, було призупинено понад 80% будівельних проектів.

За оцінкою МВФ, обчислений у доларах США ВВП України  за 2009 рік скоротився на 35,6% (179,6 млрд. дол. 2008 проти 115,7 млрд. дол. 2009-го).

Станом на початок 2004 року валовий зовнішній борг України  становив 23 811млрд. дол., станом на початок жовтня 2008 року – 105 429 млрд. дол..

Починаючи з 2006 року Україна  мала від’ємне сальдо зовнішнього  торговельного балансу: в 2006 році – 3 068 млн. дол., в 2007 – 8 152 млн. дол., за перші 9 місяців 2008 року – 10 071 млн. дол..

В цілому за підсумками 2008 року тіньова економіка зросла на 3,1 процентного  пункту, до 31% від ВВП, що стало максимальним показником з 2001 року.

З метою стабілізації фінансового  ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив 16,5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду. В листопаді  урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття бюджетного дефіциту. Також урядом прийнято низку антикризових нормативних актів, зокрема в сфері будівництва та банківській сфері.

За прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизився на 5%. Однак у  варіанті бюджету, ухваленому Верховною  Радою 26 грудня, прогнозувалось зростання  ВВП на 0.4% . Урядом було заборонено оприлюднення оперативної статистичної інформації про макроекономічні показники  України. Інформацію про ВВП за перший квартал 2009 року було оприлюднено 30 червня. Так, за перший квартал ВВП знизився на 20,3% (в постіних цінах 2007 року), дефлятор ВВП дорівнював 22,4%.

ВВП України за III квартал 2009 року (в постійних цінах 2007 року), у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, за попередніми даними знизився на 15,9%.

За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки  України за підсумками II кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП. Державний бюджет України,  в результаті збільшення тіньового сектору, у 2009 році недотримав майже 100 млрд. грн..

У III кварталі 2009 року Держкомстат України зафіксував двократне – до 432 млн. дол. – прискорення відтоку прямих іноземних інвестицій з України. В результаті відтоку та курсової переоцінки притік прямих іноземних інвестицій у III кварталі 2009 року скоротився до 614 млн. дол.. опитування керівництва провідних іноземних інвестиційних компаній, яке було приведене у жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії Appleton Mayer, показало значне погіршення інвестиційного клімату в Україні. Так, за даними дослідження, 69%  керівників іноземних інвестиційних компаній не збиралися в найближчий час вивчати питання інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працюють в країні, збиралися піти з України, а 26% - заморозити свої проекти.

У жовтні 2008 року промислове виробництво скоротилося на 20% (по відношенню до жовтня 2007 року), а спад виробництва в ключовій експортній галузі України, металургії, досяг 36% (жовтень 2008 року у порівнянні з жовтнем 2007 року). У листопаді промисловість звалилися вже на 28,6% у порівнянні з листопадом 2007 року.

Уперше з початку 2009 року в Україні знизився показник середньої  заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень, це на 60 гривень  менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах  зросли ще на 2% і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам  машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомили також тих, хто  працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька років невчасно виплатили  пенсії. В порівнянні з 2008 роком, середня  зарплата 2009 року в доларовому еквіваленті  зменшилась з 343 дол. до менш ніж 240 дол., хоча в гривнях вона номінально зросла від 1735 грн. до 1845 грн. на місяць.

11 жовтня 2008 року НБУ «з  метою нейтралізації впливу зовнішньої  фінансової кризи» постановою  №319 частково обмежив активні  операції банків, заборонив дострокового  виконання договорів по внесках  і звів 5-процентний коридор коливань  курсу на готівковому ринку.  Передбачалось, що обмеження діятимуть  до стабілізації банківської  системи України. Повідомлялось, що постановою №413 від 5 грудня 2008 року Національний банк України скасував дію своєї антикризової постанови №319. Постановою №319 зокрема вводилась заборона на дострокове розірвання договорів про депозити. Однак згодом банк відзначив, що вказаний пункт постанови №319 залишається в силі.

В першій половині червня 2009 року урядом було націоналізовано три  «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9,57 млрд. гривень. Мінфін мав надрукувати облігації внутрішньої державної позики, ними уряд сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ.

Зміна ринку житла в  Україні розпочалася з того, що у серпні 2008 року ставки за іпотечними кредитами підняли на 85% вітчизняних  банків, значно піднявши при цьому  вимоги до позичальників. Наступним  етапом була заборона НБУ видачі кредитів в іноземній валюті, як наслідок на ринку відбувся відтік фінансових засобів, що призвело до занепаду ринку іпотеки, а отже і до скорочення попиту, адже 70% придбання житла здійснювалося за рахунок отриманих іпотечних кредитів. За даними Міністерства юстиції в 2008 році кількість укладених договорів купівлі-продажу квартир зменшилась на 18% порівняно із 2007 роком і склала 303,2 тис. падіння цін відбулося у всіх областях України, так у столиці воно склало 50%, в Ужгороді – 60%, у Харкові – 40%, а у менших містах ринок житла взагалі занепав. 17 червня 2009 року Урядом було прийнято рішення виділити 2 млрд. гривень з Державної іпотечної установи для участі в аукціонах з метою придбання готового та готового більш ніж на 70% житла з подальшою передачею в чергу пільговиків.

Ринок новобудівель в Україні, що активно розвивався протягом останніх років, взагалі занепав, залишивши  безліч розпочатих будівель. Так, наприклад, до кінця зими 2009 року було заморожено 80% будівництв. Головною причиною знову  ж таки є замороження іпотеки. Міністерство юстиції також дозволило  банкам забирати закладене майно  без суду, якщо заборгованість по ним  сягає 90-120 днів (відповідно заключних  договорів після 18 лютого 2009 року). Значною  була також проблема недобудов, адже клієнти вклавши кошти можуть не отримати свого житла. В свою чергу  забудовники не бажали знижувати ціни, виправдовуючи це тим, що рентабельність новобудов становила більше 10-15%, зниження вартості на 30-40% призведе до зупинки будівництва взагалі.