Фінансова політика в Україні та напрямки її вдосконалення

Напруга в суспільстві  залежить від популярності матеріального  стану окремих груп населення. Чим  чисельніша та частина, яка програє  від соціальних змін, тим вищий  ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці  всього населення.

Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в  умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід  до економічних методів регулювання  грошового обігу через:

• Підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
• Формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
• Призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
• Поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
• Конвертованість грошової одиниці;
• Реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика таким  чином, відзначалась якісно новими підходами  до функціонування господарства з врахуванням  різноманітних форм власності економічної  самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи  цін, оплати праці, податкової і кредитної  системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України –  Основні засади грошово-кредитної  політики. Ці документи є визначальними  у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, основні напрями бюджетної  політики на 2013 рік ґрунтуються на положеннях Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна  економіка, ефективна держава» та прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку України.

Реалізація бюджетної  політики спрямована на забезпечення сталого розвитку національної економіки  у 2013 році, підвищення стандартів життя  і рівня добробуту громадян, сприяння збалансованому розвитку конкурентоспроможної економіки, забезпечення фінансової стабільності держави та здійснення заходів із зменшення рівня «доларизації»  економіки, підвищення ефективності виконання  програм імпортозаміщення, розвиток виробництва вітчизняних товарів, ефективний захист внутрішнього ринку  та підтримку експорту, модернізацію інфраструктури та базових секторів, забезпечення екологічної безпеки, оптимізацію соціального захисту  населення в результаті підвищення його рівня та адресності.

Пріоритетами національної економічної політики є надання  державної підтримки підприємств, що реалізують інноваційні проекти  або використовують у своїй діяльності інноваційні технології, а також  збільшення обсягів виробництва  базових галузей економіки (зокрема, сільського господарства, вугільної  промисловості, машинобудування та виробництва мінеральних добрив).

Під час визначення Основних напрямів бюджетної політики на 2013 рік враховано основні прогнозні  макропоказники економічного і соціального розвитку України:

• Валовий внутрішній продукт номінальний – 1687,8 млрд гривень
• Валовий внутрішній продукт реальний, темпи зростання – 104,5 відсотка
• Індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) – 105,9 відсотка
• Індекс цін виробників (грудень до грудня попереднього року) – 106,3 відсотка
• Фонд оплати праці найманих працівників і грошового забезпечення військовослужбовців – 505,8 млрд гривень
• Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці – 7%.

Для розрахунку бюджетних  показників використовуватимуться  припущення щодо офіційного обмінного  курсу гривні до долара США у середньому за рік та на кінець року, враховані  в розрахунках основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розаитку України на 2013 рік, що передбачають поступове підвищення гнучкості обмінного курсу гривні в міру відновлення фінансової системи України та удосконалення механізмів монетарної трансмісії зміни відсоткових ставок.

Зазначені макропоказники можуть бути уточнені після опублікування звітної статистичної інформації за 2011 рік, оперативних даних щодо поточного стану соціально-економічної ситуації у 2012 році та враховані під час підготовки проекту Державного бюджету України на 2013 рік.

Основні завдання бюджетної політики

Подальша стабілізація державних  фінансів передбачає:

• утримання граничного обсягу дефіциту державного бюджету в межах 0,8-1 відсотка валового внутрішнього продукту;
• здійснення державних запозичень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів погашення державного боргу переважно шляхом здійснення внутрішніх запозичень;
• фінансування дефіциту загального фонду державного бюджету в межах надходжень від приватизації державного майна;
• фінансування дефіциту спеціального фонду державного бюджету за рахунок кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів);
• утримання обсягу державного боргу на економічно безпечному рівні - не більш як 25 відсотків валового внутрішнього продукту (у 2012 році враховано 27,7 відсотка);
• здійснення операцій з активного управління державним боргом, включаючи управління ліквідністю коштів єдиного казначейського рахунку і коштів валютних рахунків державного бюджету;
• надання державних гарантій в обсязі не більш як 1 відсоток валового внутрішнього продукту для реалізації виключно інвестиційних та інноваційних проектів, що мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України;
• збереження з урахуванням вимог податкового законодавства частки перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет на рівні не вищому, ніж враховано у Державному бюджеті України на 2012 рік;
• встановлення розміру прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення, мінімальної заробітної плати, посадового окладу працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки на основі зростання показників реального сектору економіки та індексу споживчих цін, а також відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" з урахуванням структурних реформ в економіці і необхідності скорочення існуючого розриву між розміром тарифної ставки (посадового окладу) працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки та мінімальною заробітною платою з метою досягнення у 2014 році рівності зазначених показників;
• встановлення державних соціальних гарантій на основі оновленого прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення;
• послідовне підвищення рівня оплати праці у бюджетній сфері, включаючи державних службовців та військовослужбовців;
• підвищення рівня стипендіального забезпечення студентів вищих навчальних закладів та учнів професійно-технічних навчальних закладів, а також забезпечення перегляду порядку призначення та виплати стипендій з метою посилення мотивації до успішного навчання;
• спрямування бюджетних коштів на створення першого робочого місця для молоді та працевлаштування випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, у тому числі в сільській місцевості, забезпечивши підвищення ефективності використання таких коштів;
• здійснення за рахунок коштів державного бюджету заходів, пов’язаних з наданням соціального житла малозабезпеченим верствам населення та окремим категоріям громадян, визначеним законодавством;
• продовження виконання зобов’язань держави з поступової компенсації громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку СРСР;
• підвищення рівня соціального захисту малозабезпечених верств населення та надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, сім’ям з дітьми та дітям-сиротам, малозабезпеченим сім’ям та дітям, позбавленим батьківського піклування;
• запровадження механізму фінансового забезпечення соціальних послуг за принципом "гроші ходять за одержувачем послуг";
• удосконалення порядку призначення, перерахунку та індексації пенсії, створення рівних умов індексації пенсії незалежно від підстави її призначення;
• забезпечення прямого зв’язку між соціальними пільгами та джерелами і механізмом відшкодування їх вартості надавачам, перехід до надання адресної соціальної допомоги та поступової монетизації соціальних пільг з упорядкуванням переліку отримувачів таких пільг і встановленням економічно та соціально обґрунтованих нормативів споживання відповідних послуг;
• належне фінансове забезпечення гарантованих державою пільг та компенсацій за пільгове перевезення окремих категорій громадян, забезпечивши встановлення нормативних вимог до розрахунків втрат підприємств внаслідок пільгових перевезень;
• запровадження принципу фінансової самостійності вищих навчальних закладів, насамперед шляхом законодавчого врегулювання переходу від утримання таких закладів до оплати за рахунок бюджетних коштів виключно вартості освітянських послуг за державним замовленням та надання цим закладам статусу небюджетних установ;
• формування державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів на основі цільового підходу і прогнозу потреб ринку праці (включаючи запровадження єдиного стандарту вартості навчання одного фахівця та державних стандартів вищої та професійно-технічної освіти);
• вдосконалення бюджетного механізму управління науковою та науково-технічною діяльністю шляхом оптимізації системи бюджетних наукових установ за результатами оцінки ефективності їх діяльності та формування державного замовлення у цій сфері відповідно до сучасних вимог інноваційного розвитку економіки;
• удосконалення системи формування і виконання державного замовлення на виробництво видавничої продукції, створення та розповсюдження національних фільмів, а також на виробництво і трансляцію телерадіопрограм;
• оптимізацію структури і чисельності військових формувань та правоохоронних органів, забезпечення пріоритетного спрямування бюджетних коштів на відновлення і розвиток озброєння та військової техніки, бойову підготовку військ, використовуючи вітчизняні розробки, високі технології і виробничі потужності оборонно-промислового комплексу;
• підвищення якості та ефективності витрат розвитку бюджету шляхом спрямування таких коштів переважно на реалізацію пріоритетних інвестиційних програм (проектів) з урахуванням оцінки їх економічної ефективності;
• фінансове забезпечення реконструкції та будівництва централізованих систем водопостачання та водовідведення;
• спрямування видатків бюджету на вирішення питань енергоефективності та енергозбереження, насамперед з метою заощадливого витрачання енергетичних ресурсів у бюджетній сфері.

Пріоритетні завдання податкової політики

Реалізація податкової політики передбачає:

• розроблення та внесення змін до Податкового кодексу України з метою:

1. зміни ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції щодо деяких податків і зборів;

2. розширення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для зміцнення фінансової основи місцевих бюджетів;
3. адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

• підписання конвенцій про уникнення подвійного оподаткування з іншими державами;
• вжиття комплексу заходів щодо вдосконалення законодавства з питань митного контролю, митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі з метою недопущення ухилення від сплати митних платежів;
• удосконалення взаємодії податкових та митних органів у частині поліпшення адміністрування платежів до бюджету та уникнення необґрунтованих втрат доходів бюджету;
• зменшення податкового навантаження на суб’єктів господарювання та удосконалення системи адміністрування податків, що сприятиме збільшенню обсягів власних коштів підприємств, які можуть бути спрямовані на інвестиційні цілі;
• детінізацію економіки і доходів громадян, що забезпечить збільшення надходжень бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування без посилення фіскального навантаження;
• забезпечення належного контролю за правомірністю отримання податкових пільг суб’єктами господарювання та цільовим використанням таких пільг;
• своєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування, згідно з вимогами Податкового кодексу України та недопущення виникнення заборгованості бюджету з відшкодування цього податку;
• посилення контролю за справлянням акцизного податку на спирт, лікеро-горілчану продукцію та тютюнові вироби, насамперед шляхом вжиття заходів щодо недопущення їх підпільного виробництва та контрабандного ввезення таких підакцизних товарів на територію України;
• інтенсифікацію процесу стягнення податкового боргу.

Основні засади грошово-кредитної  політики на 2013 рік визначають завдання грошово-кредитної політики та показники  діяльності Національного банку  України у середньостроковій перспективі для забезпечення стабільності грошової одиниці України та досягнення цілей, визначених Законом України «Про Національний банк України», і враховують тенденції та прогноз розвитку економіки, бюджетної сфери та грошово-кредитного ринку.

Головною метою грошово-кредитної  політики з урахуванням положень Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Стабільна грошова одиниця розглядається  як одна з базових цінностей суспільства, однією з головних гарантій захисту  приватних економічних інтересів  кожного громадянина та необхідна  умова досягнення стратегічних цілей  економічного розвитку України –  забезпечення високих темпів економічного зростання на засадах модернізації та інноваційного розвитку, побудова сучасної, стійкої, відкритої і конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки та забезпечення на цій основі підвищення добробуту населення нашої держави.

Відповідно до Закону України  «Про Національний банк України» під  час виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки  цінової стабільності в державі. Головним критерієм успішності проведення грошово-кредитної політики є підтримання  у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін. Річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013-2014 роках має стабілізуватися в  діапазоні 4-6 %, а починаючи з 2015 року – утримуватися в межах 3-5 %.

Продовження здійснення економічних  і соціальних реформ у державі  в окремі періоди може призвести  до виникнення об’єктивних ситуативних  коливань цін на ринках споживчих  товарів і послуг. Такі коливання  можуть бути результатом структурних  зрушень в економіці, приведення окремих цін і тарифів у  відповідність до економічного обґрунтованих  рівнів, впливу значних зовнішніх  шоків тощо. За таких обставин допускається певне тимчасове відхилення показників приросту споживчої інфляції від  установлених цільових орієнтирів. Водночас таке відхилення не повинно впливати на досягнення визначених інфляційних  орієнтирів у середньостроковому періоді.

Події останньої світової економічної та фінансової кризи  довели, що цінова стабільність є необхідною, але недостатньою умовою досягнення стратегічних цілей економічного розвитку. З огляду на це та відповідно до законодавства  України грошово-кредитна політика також спрямовуватиметься на сприяння стабільності банківської системи (як ключової умови забезпечення фінансової стабільності в державі) та підтримку  економічної політики Кабінету Міністрів  України, спрямованої на економічне зростання. Національний банк в межах  своїх можливостей сприятиме  зростанню обсягів кредитування реального сектору економіки. Необхідність досягнення цих цілей не може вступати у протиріччя із головною метою грошово-кредитної  політики. А успішність роботи Національного  банку за наведеними напрямами визначатиметься  в комплексі із результативністю заходів економічної та фінансової політики Уряду на підставі критеріїв, що містяться у відповідних прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку.

2.1Фінансова  безпека держави.

Фінансова безпека держави  – поняття досить багатопланове  в економічному контексті та надзвичайно  актуальне в політичному, бо є  результатом практичних заходів  з боку законодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Насамкінець вона визначається конкретними  показниками функціонування економічної  системи держави за певний проміжок часу. До числа цих показників належать:

• величина внутрішнього й зовнішнього боргів;
• рівень інфляції;
• стійкість національної валюти;
• сальдо платіжного балансу.

Внутрішні й зовнішні борги  давно стали невід’ємною складовою  фінансової системи більшості країн  світу. Вони зумовлені наявністю  дефіциту бюджету, тобто державна не завжди має змогу провести скорочення витрат відповідно до наявних доходів. Однак непродумане й надмірне використання запозичень для покриття витрат бюджету має низку негативних ознак. Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює  фінансову піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів і виплат відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету за іншими статтями.

Відповідно до міжнародних  стандартів і загальноприйнятих  наукою показників оптимальний розмір боргів держави не повинен перевищувати 70 відсотків від річного обсягу валового внутрішнього продукту. При  перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом.

При здійсненні запозичень повинна провадитися політика обмеження  допуску нерезидентів на ринок державних  цінних паперів, оскільки нерезиденти  можуть суттєво вплинути на фінансову  стабільність у державі шляхом спекулятивних  дій як на первинному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерезиденти здійснюють вивіз  із держави капіталу, одержаного в  формі відсотків.

Розміщення державних  запозичень всередині держави повинно  бути зорієнтовано також на участь населення, тобто фізичних осіб. Це, крім усього, сприятиме зростанню  добробуту населення за рахунок  одержаних відсотків на вкладені кошти.

Борги держави економічно не  виправдані лише в тому разі, якщо здійснювані за їх рахунок видатки  сприяють збільшенню майбутніх доходів  або приводять до скорочення майбутніх  бюджетних видатків, тобто мають  позитивний рівень прибутковості, що дає  змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст  державної заборгованості згідно з  економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні на порядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій.