Фінансова політика в Україні та напрямки її вдосконалення

Зовнішні та внутрішні  запозичення тимчасово зменшують  фінансові негаразди в державі, проте вони потенційно сприяють збільшенню дефіциту бюджету в подальшому. Але  у тому разі, якщо внутрішні та зовнішні запозичення використанні на фінансування капітальних вкладень або високоефективних економічних програм, то їхній інфляційний  вплив буде дещо нейтралізований, оскільки одержаний ефект частково перекриє майбутні витрати,  спрямовані на повернення боргів і виплату процентів за ними. Якщо ж запозичення використані  на фінансування поточних витрат, то це лише відстрочена інфляція.

Покриття дефіциту бюджету  за рахунок емісії грошей є безпосереднім  сприянням інфляції, що з економічного погляду є додатковим податком з  юридичних і фізичних осіб. Бюджетна політика тісно пов’язана з податковою. Це два боки одного й того ж явища  – фінансової політики.

З огляду на це конкретні  форми та методи реалізації бюджетної  та податкової політики передбачають:

• Знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідно до рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного та соціального розвитку;
• Удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного  планування;
• Скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
• Постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю  державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
• Вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному  справлянні податків;
• Досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження – справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначаються на формуванні вартісних показників в економіці держави;

Важливе значення для здійснення фінансової політики та оздоровлення фінансового становища в державі  має розвиток фінансової інфраструктури, насамперед впровадження медичного  і соціального страхування, розширення страхування житла, транспортних засобів, майнової відповідальності. Це та заходи щодо емісії цінних паперів, їх розміщення серед населення дадуть змогу  мобілізувати вільні кошти для фінансування інвестиційних проектів з коротким терміном окупності.

Вилучення з обігу вільних  коштів сприятиме також стабільності грошової одиниці. Цьому повинна  також сприяти капіталізація  банків шляхом залучення ними додаткового  акціонерного капіталу, капіталізації  свого прибутку, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження  жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків; розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів; удосконалення механізму залучення  коштів іноземних інвесторів до банківської  системи країни.

Напрямком реалізації фінансової політики, спрямованої на досягнення фінансової стабільності є подальше розширення безготівкових форм розрахунків  комерційних банків із фізичними  особами у торговельній, побутовій  та інших сферах обслуговування населення  завдяки створенню системи електронних  пластикових карток, переведення  доходів громадян на вклади та розрахункові рахунки в установах банків, проведення розрахунків чеками, перерахуванням коштів із банківських рахунків населення за придбані ним товари, одержані послуги, комунальні платежі тощо.

Важливою складовою фінансової політики в державі є здійснення заходів щодо успішного функціонування фондового ринку, який сприяє обігу  та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створює умови для залучення  вітчизняних та іноземних інвесторів, для добросовісної конкуренції  та обмеження монополізму. Для подальшого розвитку та ефективного функціонування фондового ринку важливого значення набуває пріоритетний розвиток корпоративних цінних паперів, розбудова інфраструктури фондового ринку, в тому числі створення надійної централізованої системи – національного депозитарію.

З огляду на це важливо створити єдину систему управління державним  боргом для забезпечення зменшення  вартості обслуговування урядових запозичень.

1.3 Фінансова політика України на різних

етапах державотворення

В умовах переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає  значення фінансів і кредиту. Також  виступила проблема структурної  перебудови господарського комплексу, підвищенням ефективності його функціонування.

Ефективність соціально-економічних  перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів – державного бюджету і кредитного плану Національного банку України, від стану їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку  і розвиток економіки.

У формуванні і становленні  фінансової політики в Україні можна виділити три етапи:

• Перший – 24 серпня 1991 р. – 16 листопада 1992 р., тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-карбованець (до 16 листопада 1992 р.).
• Другий період – з листопада 1992 р. по вересень 1992 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.
• Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних кроків у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції. Його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду  фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна  вслід за Росією лібералізувала ціни. Від моменту лібералізації цін  у січні до травня – червня реальна  грошова маса (номінальна, скоригована  на зростання цін) зменшилась у 7-8 разів. У товарному обігу виникла  серйозна диспропорція, що поклало  початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв’язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той  час функціонували дві валюти – купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти  державного сектора. Набув розвитку нелегальний “чорний” ринок рубля.

У результаті інтенсивної  емісії на фінансовому ринку України  нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала  до Росії, – там були порівняно вищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.

В Україні й далі поглиблювалися фінансово-економічні проблеми. Підприємства через обмеженість ринку збуту  та відсутність джерел сировини опинилися  в глибокій кризі.

Другий етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств  різко погіршився через лібералізацію  цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.

Стрімко розвивався інфляційний  процес, оскільки ціни на енергоносії  та всі види сировини різко зростали. Нестача фінансових ресурсів стала  хронічною і наростала величезними  темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.

Із запровадженням Росією світових цін на енергоносії Україна  мала б запровадити аналогічну плату  за транзит товарів Росії та інших  країн СНД своєю територією. Цей  транзит у шість разів перевищує  обсяги нашого транзиту територією Росії  та країн СНД. Вартість транзиту нафти  і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших  видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила б 8,8 млрд. дол.

Криза платежів, яка виникла  восени 1992 р., змусила уряд України  прийняти рішення про вихід із рубльової зони та девальвувати свою національну валюту 1,5 рази.

Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок:

1. Купон не був уведений  у готівковий і безготівковий  обіг одночасно.

2. Не було створено  стабілізаційного фонду для підтримки  національної грошової одиниці.  Рішення про такий фонд прийнято  лише на початку 1994 р.

3. Купон у ролі тимчасової  української валюти, як свідчить  світовий досвід, мав змогу ефективно  функціонувати лише п’ять-шість  місяців. Пізніше його потрібно  було замінити повноцінною валютою  (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р.

Зазначимо, що купон не виконував  функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 рр. відбулася “втеча” купона в реальні товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін, крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті, а це теж спричиняло падіння ціни купона.

Отже, протягом першого періоду  розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий  момент для введення повноцінної  української валюти.

За період 1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося  штучне заниження в десятки разів  курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано  і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний  оборот з негативним для України  сальдо платіжного балансу.

Кредитні емісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у  державний сектор економіки на підтримку  передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити  такі підприємства згідно з  Законом  “Про банкрутство”, надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

Унаслідок перелічених негараздів в економіці України відбулося  сторазове зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання  заробітної плати. Частка заробітної плати  в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і  стимули до праці.

У фінансовій політиці Української  держави значне місце посідає  грошова реформа 1996 р. Середньомісячна  інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила 1,4%, а за відповідний  період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприяло зміні структурі грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі  грошової маси М2 становила 82,1%, то на відповідний  період 1997 р. – 85,3%*. Найважливіші фінансово-економічні наслідки грошової реформи наведено в додатку у табл. 1.

Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів  населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній  сумі вкладів населення за аналогічний  період зросла майже на 10%.

Пожвавився і валютний ринок. За липень 1996 – червень 1997 рр. продано 23 млрд. дол. США, тоді як за липень 1995 – червень 1996 рр. – 13,5 млрд. Національна валюта почала працювати на свою економіку – на 24,8% зросли реальні кредитні вкладення (додаток, табл. 1). Порівняно дешевшими стали і самі кредити.

Отже, стабільні гроші  – це фундамент розвитку економіки  будь-якої країни і основа складання  правильної та відповідної фінансової політики у державі у певний період. При цьому сума грошей в обігу  має відповідати кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу та фінанси держав в цілому.

2. Фінансова  політика України на сучасному  етапі.

Сьогодні фінансова-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в  центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності  грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі  завдання, і тому, відповідно фінансова  політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1. Проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;
2. Оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;
3. Комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень  в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально  ці перетворення, але й запобігти  соціальній напрузі в суспільстві  і максимально пом’якшити перехід  від однієї системи відносин до іншої.