Фінансова політика в Україні та напрямки її вдосконалення

 

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємства

Кафедра фінансів, обліку і  аудиту

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни:  « Фінанси»

на тему:

«Фінансова політика в  Україні та напрямки її вдосконалення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                            Виконала

 студентка 215гр. ФЕП

Кожухівська Я.Є.

 

 

 

 

              

 

 

 

2013 рік

 

Зміст

Вступ Фінансова політика в Україні 1.1Завдання і принципи фінансової політики 1.2Форми і методи реалізації фінансової політики 1.3Фінансова політика України на різних етапах державотворення Фінансова політика на сучасному етапі 2.1 Фінансова безпека держави 2.2Фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. в Україні Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики Використання зарубіжного досвіду щодо вдосконалення фінансової політики в Україні Висновок  Список літератури

3 5 7 9 12             15                               23 26 30   36 39 41

 

 

 

 

 

Вступ

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій  передбачає наявність державних  фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формування, розподілом і використанням централізованих  і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань  і функцій держави, а також  забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави  зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих  та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне  виконання функцій державою.

Отже, фінансова діяльність держави – одна з найважливіших  сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.

Фінансова наука в Україні  розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських  вчених і її розвиток. Історичні  джерела свідчать, що лише починаючи  з другої половини XIX століття з’являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності і по-сьогодні. Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національного університету імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному відношенні один до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно – доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

Свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв’язуванні проблеми міжбюджетних відносин.

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення  певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються  й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

 

1. Фінансова політика в Україні

Фінансова політика – це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільних) заходів, які  здійснює держава через фінансову  систему. Фінансова політика – це частина економічної політики. Головним завданням фінансової політики є  забезпечення реалізації тої чи іншої  державної програми відповідними фінансовими  ресурсами.

В залежності від характеру  заходів та часу, на які вони розраховані, розрізняють наступні поняття: фінансова  стратегія та фінансова тактика.

Фінансова стратегія –  це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом  стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції та спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу  розвитку країни і полягає у зміні  форм організації фінансових відносин. Яскравим прикладом фінансової тактики  є удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Фінансова політика реалізовується за допомогою фінансового механізму, що є складною системою впливу на різні  аспекти фінансової діяльності окремих  суб’єктів. Головний вектор цього впливу – взаємовідносини держави, котра  виробляє та реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм –  сукупність фінансових методів і  форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Основне завдання держави  під час формування фінансового  механізму полягає у забезпеченні відповідності змісту його складових  до вимог фінансової політики відповідного періоду, що сприятиме найповнішій  реалізації її мети та завдань. Ефективна  дія фінансового механізму забезпечиться  шляхом злагодженого функціонування його складових.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 Завдання і принципи фінансової політики

Фінансова політика держави  це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка  включає заходи, методи і форми  організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і  соціального розвитку. Своє конкретне  вираження фінансова політика знаходить  в чинній системі мобілізації  фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних  потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Правову основу і конкретні  напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить  фінансове законодавство. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для  успішного втілення фінансової політики.

Фінансова політика – явище  багатопланове і певною мірою  інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини – бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва  з міжнародними фінансовими організаціями  тощо.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави  залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави  від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей  самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво  впливають на фінансову політику, форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний  рівень населення, стан розвитку економіки  і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується  з урахуванням практичної потреби.

У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням  фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі  і на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.

Фінансова політика повинна  бути підпорядкована основній меті –  досягненню підвищення суспільного  добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу  зацікавленими у збільшенні виробництва  та одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок  не всесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні  проблеми економіки порівняно з  іншими господарськими системами. Проте  в умовах змішаної економіки або  економіки перехідного періоду  помилково недооцінювати роль держави  в проведенні фінансової політики.

Іншим важливим напрямком  фінансової політики держави є мобілізація  й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Як зазначалося, можливості ринкової економіки  все ж обмежені, особливо при розв’язуванні  соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є  загальнодержавними та їх не можуть забезпечити  окремі підприємницькі структури і навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Обсяги соціальних гарантій значно. Мірою визначають розміри  перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку  з цим у фінансовій політиці держави  питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з  головних місць. Його принципи можна  сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів  мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження  фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних  ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному  випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватись. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального  захисту громадян, які потерпіли  від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

 

 

2. Форми і методи реалізації фінансової політики

 

Важливим етапом здійснення фінансової політики в державі є  вибір форм і методів її реалізації.

За наявної практики для  оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники – рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Однак це інтегральні  показники, на кожного з яких впливає  велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрями фінансової політики.

Так, рівень бюджету перебуває  в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка  б сприяла скороченню дефіциту бюджету  і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами. Доходи бюджету можуть скорочуватися  як в результаті об’єктивних, так  і суб’єктивних причин, проте держава  не завжди своїми діями приводить  у відповідність видаткову частину  бюджету з наявними доходами. В  результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запозиченнями, а в разі їх відсутності  – додатковою емісією грошей.