Фінансова політика України

Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі вживати заходи на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика  мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентуються на договірних засадах між окремими суб’єктами [17,19].

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами фінансування видатків, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансову політику.

Залежно від завдань, на розв’язання  яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

• політика стабілізації;
• політика економічного зростання;
• політика стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись трьома основними способами – через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевих грошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політик стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі – скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами [16,64].

За характером реалізації фінансова  політика буває дискреційна та не дискреційна.

Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Заходи (стимулюючі або стримуючі) застосовуються відповідно до ситуації, що склалася в економіці та фінансах.

     Не дискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів – “стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці. “Стабілізаторами” є податки, соціальні державні виплати, різні субсидії. У фінансовій практиці використовуються одночасно і “стабілізатори”, і засоби дискреційної політики [23,63].

Дієздатність  фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі  та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановки обґрунтованих  завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики – жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у  сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.

Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної  системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій  і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому  розмежуванні функцій з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій цих суб’єктів. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координуючими центрами в цій системі є Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Міністерство фінансів розробляє  засади фінансової політики України  у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету й забезпечує його виконання [6,17].

Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної  резолюції, що розробляється Верховною  Радою України, яка і затверджує бюджет.

Отже, фіскальна політика держави  є відображенням спільних дій  законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України, забезпечує її реалізацію.

Національний банк України розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, він є незалежною фінансовою інституцією. Водночас Рада Національного банку України формується наполовину за призначенням ВРУ і наполовину за призначенням Президента України. Голова правління НБУ затверджується Верховною Радою, такий статус Національного банку робить його відносно незалежним у здійсненні монетарної політики.

Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.

Особливості статусів Міністерства фінансів та центрального банку відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємоув’язки  її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування може обумовити різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому.

Водночас це вимагає обов’язкової координації дій Міністерства фінансів та Національного банку України. І фіскальна, і монетарна політика мають бути спрямовані на вирішення  основних завдань соціально-економічного розвитку [12,14].

 

 

 

 

 

 

3.Основні напрямки вдосконалення  фінансової політики в Україні  на сучасному етапі.

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим  процесом розвитку ситуації в центр  економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Це можливо за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації [17,9].

В процесі своєї діяльності держава  вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою.                     Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного  переведення підприємств, і особливо  державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення [21,93].

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень  в нашій країні полягає в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити перехід від однієї системи відносин до іншої [9,56].

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального  стану окремих груп населення. Чим  чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу  фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12,16].

Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

 Основною метою фінансової політики України на сучасному етапі її розвитку є якнайшвидше підвищення добробуту населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, де сказано, що основне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства – економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку.

Згідно концепції необхідно  трансформувати бюджетні ресурси, що є  основним чинником ефективного соціально  орієнтованого економічного зростання. Необхідно здійснити зниження податкового  навантаження та забезпечити переорієнтацію бюджетного механізму. Хронічна незбалансованість державних фінансів на сьогодні зумовлена системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. У тому потребує змін також логіка формування державних фінансів, якої до цього часу дотримуються Кабінет Міністрів і Верховна Рада.

Основою вирішення фінансових проблем  держави, головною передумовою соціальної та структурно - інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

Міністерством фінансів України розробляються  податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні  напрями податково-бюджетної стратегії  України, що розроблені з урахуванням  політики формування доходів та розподілу видатків бюджету на 2007- 2008 роки, які забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

        Метою середньострокової  податково-бюджетної стратегії є  досягнення довгострокового сталого  розвитку заради підвищення добробуту населення. Мета розроблення прогнозу починається у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для обґрунтування податково-бюджетної стратегії на 2007-2008 роки.

      Головним завданням  на середньострокову перспективу  є досягнення сталого економічного зростання в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий прогноз дозволить забезпечити ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності і поліпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики. 

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової  фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України) є:

• розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;
• посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;
• збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;
• оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

З метою фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей  Кабінет Міністрів України визначив такі пріоритетні напрямки бюджетних  витрат:

• забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;
• охорона здоров’я, освітній та духовний розвиток;
• забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;
• зміцнення екологічної безпеки;
• підтримка суб’єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності.