Фінансова політика України

Вступ

Актуальність  теми. У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика.

На  сучасному етапі економічного розвитку  суспільства роль держави як головного суб’єкта економічних відносин значно зростає. Фінансова політика держави стає важливим чинником реалізації державних функцій, пов’язаних з управлінням економікою, підвищенням ефективності національного виробництва, покращенням життя громадян тощо.

З’ясування  суті  та завдань фінансової політики держави має принципове значення на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні, коли висуваються  нові вимоги до фінансової політики, які  полягають у необхідності розв’язання  негативних соціально-економічних проблем.

Розкриттю суті і ролі фінансової політики держави присвячено багато уваги як у сучасній вітчизняній, так і зарубіжній науці. На це вказують дослідження не тільки в країнах  з розвинутою чи перехідною економікою, а й в країнах, що розвиваються. Найбільш ґрунтовно вивченням цієї проблеми займалися такі вчені, як В. Л. Андрущенко, А. А. Алексєєв, В. Д. Базилевич,    Л. О. Баластрик, Н. П. Белотелова, О. Д. Василик, В. С. Загорський,                   Н. І. Костіна, В. П. Кудряшов, С. О. Маслова, В. М. Опарін, В. І. Оспіщев,        П. Н. Шуляк, С. І. Юрій та інші. Науковці зробили суттєвий внесок у розробку теоретичних основ природи і ролі фінансової політики держави. Однак, незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених цій проблемі, вона залишається ще не до кінця розв’язаною, що призводить до різного тлумачення цього явища та, зрештою, до не визначеності її сутності взагалі.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обгрунтування поняття “фінансова політика держави” на основі узагальнення та аналізу праць сучасних науковців, дослідження її стратегічних цілей та визначення завдань тактики.

 

Для досягнення вказаної мети були визначені такі завдання:

• розкрити сутність поняття “фінансова політика”;
• визначити стратегічні цілі та завдання тактики  фінансової політики;
• виявити основні напрями вдосконалення фінансової політики України на сучасному етапі.

Об’єкт дослідження – фінансова політика України.

Предмет дослідження – теоретичні й практичні проблеми фінансової політики України на сучасному етапі.

Методи дослідження. В процесі дослідження використано загальні методи наукового пізнання; системний підхід до вивчення фінансової політики; метод наукової абстракції – для виявлення сутності фінансової політики.

Теоретичну й методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, концепції економічного розвитку, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних вчених-економістів, що містяться у монографічній, спеціальній та періодичній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних авторів;  нормативні акти України; матеріали міністерства економіки України; Конституція України, Бюджетний кодекс України, Постанови Верховної Ради України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Суть та функції фінансової  політики держави.

        У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика [18,26].

Фінансова політика – це сукупність розподільних і перерозподільних заходів  які держава здійснює через фінансову  систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства [21,12].

  Фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб’єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Зміст фінансової політики держави  за останні роки значно збагатився за рахунок великого кола нових складових  елементів і форм.

 Структура елементів і форм  фінансової політики, логіка, чинники  і напрямки її формування стають  більш складними та багатоплановими. Кожна нова форма прояву представляє собою особливий напрям фінансової політики держави, в процесі функціонування якої вирішуються певні завдання і використовуються визначені інструменти. Крім бюджетної, податкової і кредитно-грошової політик сьогодні до основних складових фінансової політики держави відносять амортизаційну, інноваційну, інвестиційну, митну, валютну та інші.

Усі елементи фінансової політики держави  пов’язані між собою і в  сукупності мають забезпечувати  реалізацію основних цілей соціально-економічного розвитку суспільства. Водночас кожна з форм має відносну самостійність і передбачає використання певних організаційно-правових заходів та інструментів. Уся сукупність форм і видів фінансової діяльності держави знаходить свій прояв у процесах, пов’язаних з формуванням і використанням державного бюджету.

В українській економічній літературі фінансову політику держави розглядають  як у широкому розумінні слова, так  і вузькому. У вузькому розумінні  фінансову політику держави українські вчені-економісти визначають як сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв’язання невідкладних конкретних завдань. Згідно більш широкого тлумачення до фінансової політики держави включають практично усі елементи і форми фінансової діяльності держави, у тому числі сферу кредитно-грошових відносин.

Так, В. М. Опарін вважає, що у широкому розумінні фінансова політика відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [14,19].

 На думку С. І. Юрія та  інших вчених-економістів, складовими  фінансової політики є такі  види політики як бюджетна, податкова,  грошово-кредитна, інвестиційна, митна  тощо. Окремі науковці до цих складових елементів фінансової політики додають валютну, цінову, амортизаційну.

Соціальна спрямованість і ефективність впливу фінансової політики держави  на результати функціонування національної економіки визначаються об’єктивними закономірностями економічного розвитку, завданнями суспільного ладу. Ця політика проводиться шляхом мобілізації централізованих та децентралізованих грошових ресурсів і їх використання на основі фінансового законодавства, нормативно-правових актів.

Об’єктом фінансової політики є процес державного управління фінансовими відносинами, грошовими потоками в країні, окремих сферах і галузях економіки. Її метою, перш за все, є формування доходів державного бюджету та державних цільових фондів, здійснення державних видатків.

Фінансова політика держави втілюється в життя такими суб’єктами як законодавчі  і виконавчі органи влади, державні та недержавні підприємства, організації  і установи, домашні господарства, між якими постійно виникають  специфічні економічні відносини, відбувається рух грошових потоків.

Проте головним суб’єктом здійснення фінансової політики є держава в  особі законодавчих і виконавчих органів влади різних рівнів. Саме вони знаходяться в епіцентрі  формування сукупності економічних  зв’язків, значна частина яких без фінансового обслуговування існувати і розвиватися не може.                     Залежно від форми участі у державній фінансовій політиці, суб’єктів її здійснення можна поділити на дві групи: суб’єкти виконання і суб’єкти впливу.

Суб’єктами впливу на фінансову політику є організації і установи, громадяни та їх об’єднання.

Суб’єктами  виконання фінансової політики є  держава та її спеціальні інституційні органи, діяльність яких має бути спрямована на раціоналізацію фінансових відносин, ефективну організацію грошових потоків, тобто на вдосконалення фінансової системи. В Україні до суб’єктів виконання належить ціла система спеціалізованих фінансових і контролюючих органів, які поділяються за ієрархічним рівнем виконавчої влади. Серед них варто виділити Міністерство фінансів, Державну податкову службу, Рахункову палату Верховної Ради України, Державне Казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Пенсійний фонд, Аудиторську палату, Фонд соціального страхування та ін.

Сутність  фінансової політики, її завдання в процесі розвитку ринкових відносин постійно змінювалися, виходячи із зростання економічних потреб, зміни інтересів і цілей держави. В економічній теорії цей зв'язок пов’язують з законом зростаючої активності держави або з законом зростаючих державних потреб.

Метою фінансової політики є оптимальний  розподіл ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами  населення та окремими територіями [11,37].

Цілі  фінансової політики зумовлені потребами  економічного розвитку і досягненням  високого рівня індивідуального й суспільного добробуту.

Фінансова політика своє практичне втілення знаходить  у:

- фiнансовому законодавствi;

- фінансовому механізмі (системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв , найважливiшими з яких є податки);

- в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

- в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв [21,81].

Головним завданням фiнансової полiтики держави є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Відповідно  державна фінансова політика сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:

- формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;

- забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;

- створення ефективної системи управління фінансами держави та інших суб’єктів економічних відносин;

- концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку [17,34].

Фiнансова полiтика має надзвичайно  велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних  проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни [24,63].

Основними складовими фінансової політики держави  є :

1. Бюджетна політика – діяльність державних органів влади та управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально – економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

3. Грошово-кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків.

4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку [22,82].

Сутність будь-якого явища виявляється  в його функціях. Уперше термін “функція”  у науковий обіг увів німецький вчений філософ Г. Лейбніц, охарактеризувавши його в декількох значеннях (як здійснення, виконання, коло діяльності, призначення, а також зміст самої діяльності). В такому розумінні він широко використовується і в сучасній теорії.

Функції фінансової політики держави як економічного явища відображають найбільш суттєві її сторони, визначають особливості системи суспільних відносин, економічну мотивацію і результати практичного застосування. Інакше кажучи, функції фінансової політики повинні у повній мірі характеризувати її суспільне призначення, яке притаманне тільки даному економічному явищу.

В науковій літературі пропонуються різні підходи до класифікації функцій  фінансової політики держави. Згідно загально прийнятої класифікації, таких основних функцій дві: стимулююча і обмежувальна                      (стримуюча). Ступінь активності їх впливу на економіку визначаються завданнями держави в реалізації цілей суспільного розвитку і залежить від фази ділового циклу.

Названі функції фінансової політики держави у повній мірі характеризують її суспільне призначення, відображають економічну специфіку, мотивацію і цілі суб’єктів фінансових відносин. Саме від них в першу чергу залежить досягнення певних соціально-економічних завдань суспільства, виконання найважливіших функцій держави

Стимулююча функція фінансової політики держави спрямована на забезпечення реалізації цільових установок національної економічної політики, а саме: повну  зайнятість, помірну інфляцію, стабільність цін. Головна її мета – забезпечити досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, сприяти економічному розвитку, збільшенню обсягів ВВП і грошових ресурсів. Ця мета досягається через забезпечення стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропозиціях розподілу й перерозподілу отриманих доходів.