Фінансова політика України

Здійснюючи послаблення податкового  тиску, держава у короткостроковому  періоді може сприяти поповненню кризи в економіці, а у довгостроковому  – стимулювати розширення пропозиції факторів виробництва та зростання економічного потенціалу, сприяти збільшенню виробництва товарів і послуг на основі нових технологій.

Обмежувальна (стримуюча) функція  фінансової політики держави –функція стримування ділової активності використовується з метою запобігання кризи надвиробництва чи скорочення темпів економічного зростання. Урядовий вплив на економіку відбувається через скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення більш високих вістових ставок за кредит.

Заходи стримуючої фінансової політики держави у короткостроковому періоді можуть сприяти уповільненню темпів інфляції, але при цьому може відбуватися зростання рівня безробіття і скорочення обсягу національного виробництва. У довгостроковому періоді через збільшення податкового тиску може виникнути стійке скорочення сукупної пропозиції і активізація елементів механізму стагфляції. Це небезпечно особливо за умов пропорційного скорочення державного витрат за всіма статтями бюджету, тому що може відбутися значне скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці [24,64].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Проблематика формування стратегії  і тактики фінансової політики  в Україні.

         Фінансова  політика залежно від тривалості  періоду, на який вона розрахована,  і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємо ув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [15,48].

Фінансова стратегія – довготривалий  курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих цілей і складання цільових програм у фінансовій політиці потрібні для концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального розвитку [9,54].

Фінансова політика спрямована на вирішення  завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності [11,40].

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних умов і соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою пов’язані.

У фінансовій політиці стратегія утворює  сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова стратегія.

Важливим станом здійснення фінансової політики в державі є вибір  форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі [7,62].

Для оцінки фінансової політики уряду  і для рекомендації з її коригування  в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити  і успішно проводити фінансову політику, дати їй об’єктивну оцінку [9,51].

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і  груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

З огляду на це конкретні форми  та методи реалізації бюджетної й податкової політик, що є основними складовими фінансової політики, передбачають:

• удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
• скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
• постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
• вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності; досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг;
• нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін [16,19].

Бюджетна політика покликана використовувати  імперативи фінансових інструментів з  урахуванням реалій ринкового господарства і має бути орієнтованою на систему  індикаторів, що характеризують сталість економічного розвитку та рівень національної безпеки країни. В такій системі єдності цілей і завдань важливим є питання стримування зростання споживчих цін, сприяння формуванню низьких інфляційних очікувань, забезпечення збалансованості бюджетної системи.

Різке збільшення коштів, що виділяють із бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, підвищує платоспроможний попит. А це може обернутися зростанням цін. Для зниження ризику підвищення цін рекомендується дотримуватися правила, згідно з яким збільшення непроцентних видатків бюджету не повинно перевищувати намічені темпи зростання ВВП у поточних цінах. Аналіз зростання макроекономічних показників та видатків бюджету засвідчує, що це правило не було обов’язковим при формуванні показників бюджетної системи України останніми роками.

 

	2003	2004	2005		2006	2007		2008		2007 у % до 2003	2008 у % до 2003
ВВП (у фактичних цінах),млн. грн.,	267344	451133	441452		537667	679500		810100		254,2	303,0
Темпи зростання до попереднього року,%	118,4	129,1	127,9		121,8	126,4		119.2		-	-
Видатки зведеного бюджету(без  обслуговування боргу),млн. грн.,	73148	99317	138678		171845	221198		262200		302,4	358,5
Темпи зростання до попереднього року, %	127,5	135,8	139,6	123,9		128,7	118,5		-		-

 

Таблиця 1. Темпи зростання ВВП та видатків зведеного бюджету України у 2003 - 2008 роках.

Так, обсяг ВВП у номінальному вимірі у 2008 році порівняно з 2003 зріс на 303,0 %, тоді як видатки зведеного бюджету збільшено на 358,5% [23,46].

Що стосується податкової політики, то впродовж 2000–2008 рр. спостерігалися певні коливання частки податкових надходжень у доходах Зведеного бюджету. Це свідчить про те, що податкова політика ще не набула ознак стабільності, а податкова система виконує свою фіскальну функцію із значною напругою і в « ручному режимі». Збільшення частки податкових надходжень у доходах бюджету корелює з прискоренням темпів економічного зростання. За 2000 – 2007рр. в абсолютному виразі податкові надходження збільшились на 73 %, а номінальний ВВП – на 55 % [12,154].

Сучасний етап реалізації національної митної політики характеризується для України постійним підвищенням динамізму торговельних процесів, посиленням вимог з боку міжнародних організацій щодо зниження національних торговельних бар’єрів та забезпечення вільного доступу товарів іноземного походження на внутрішні ринки, і як наслідок – ускладнення зовнішнього торговельного середовища. Разом з тим умови, за яких сьогодні здійснюється реалізація митної політики, і основні тенденції розвитку світової торгівлі , які відзначаються постійним зростанням її обсягів та розширенням масштабів, перебувають у безпосередньому взаємозв’язку.

Динамічне зростання обсягів імпортних  товаропотоків в Україну на сучасному  етапі ( у 2008 р. обсяги імпорту зросли порівняно з періодом 2007 р. на 47% і склали 27611,9 млн дол. США) вказує на актуальність питань, пов’язаних з оперативним та ефективним здійсненням митних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України щодо двох основних цілей. Перша – не допущення необґрунтованих і надмірних витрат часу і фінансових ресурсів для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а друге – результативне реагування на потенційні загрози зовнішнього торговельного середовища, що пов’язано з певною « відкритістю» національних кордонів.

Сьогодні питання реалізації митної політики, однієї із основних складових фінансової політики, за нових умов, які вимагають спрощення процедур, уніфікації технології досліджуються різнопланово у роботах фахівців-практиків Л. Баязітова, О. Ветушенко, П. Пашко. Характерною рисою сучасних досліджень у цій сфері є розгляд відокремлених аспектів митного регулювання, а це не дозволяє повною мірою окреслити цілісне бачення сучасного етапу реалізації митної політики.

Боргова політика характеризується тим, що у структурі зовнішнього боргу України значна частка припадає на кредити міжнародних фінансових організацій, при цьому Світовий банк контролює трохи більше 23% зовнішньої заборгованості України, МВФ – близько 20%, європейське співтовариство і ЄБРР – відповідно 3,1% і 2,1%. Україна планує сплатити борг МВФ до 2010р. в таких розмірах: 2007 р. – 204,66 млн. SDR,  2008 р. -226,55 млн., 2009 р. – 58,96 млн. SDR. А за зобов’язаннями перед МВФ кошти передбачено сплатити до 2112р.

Водночас українська економіка  продовжує перебувати у відносній енергетичній залежності від Росії, обсяг зовнішнього боргу перед якою протягом 2004 – 2008рр. коливається в діапазоні 3,5 – 4,2 млрд. дол. США і становить понад 18% зовнішньої заборгованості країни [8,17].

Для оцінки фінансової політики уряду  використовують такі показники, як:

• фінансоємкість;
• фінансовіддача.

Фінансоємкість – така кількість  фінансових ресурсів, що необхідна  на виконання тієї чи іншої програми.

Фінансовіддача  – кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.

Основною задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільному виробництві. При цьому необхідно пам’ятати, що важливим резервом збільшення фінансових ресурсів є покращена виробнича структура фінансових ресурсів вартості суспільного продукту [18,39].

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування  фінансових відносин у суспільстві  та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова  діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах [14,52].

Законодавче регламентування полягає  у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління.

          Головною  формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

Залежно від ступеня законодавчого  чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

• жорстка регламентація;
• помірна регламентація;
• політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає  в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права  підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної її фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи. Передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.