Фінансові послуги на світовому валютному ринку

Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Декабря 2011 в 00:54, реферат

Описание работы

В даній курсовій роботі нами ставиться мета розглянути сучасний стан розвитку світового валютного ринку, визначити його основні функції, учасників, інструменти та механізми дії. Також окрему увагу в роботі буде надано розгляданню стану валютного ринку в Україні а також валютних ринків в рамках регіональних об'єднань, таких як ЄС та АСЕАН.

Содержание

Вступ
1. Теоретичні концепції міжнародних валютних ринків
2. Приклади розрахунку крос-курсів
3. Операції опціон і своп
4. Визначення ефективності операцій, пов’язаних з конвертованістю валют
5. Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи.
6. Особливості організації міжнародних розрахунків
7. Основні форми міжнародних розрахунків
8. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків
Висновки
Література

Работа содержит 1 файл

реферат ФР.doc

— 238.00 Кб (Скачать)

       Як  і національні, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на валютний (короткостроковий) і ринок капіталів (середньо- та довгостроковий).

       Основою міжнародного ринку позичкових капіталів є євроринок, на якому операції здійснюються в євровалютах, у яких банки виконують операції за межами країн-емітентів цих валют. Наприклад, долари на рахунках неамериканських банків (не тільки європейських) називаються євродоларами. Головним стимулом для розвитку євроринку є відсутність державного контролю за його діяльністю, оскільки на операції з євровалютами не поширюються правила та обмеження національних ринків позичкового капіталу, що робить їх більш вигідними порівняно з кредитуванням у національних валютах.

       Євроринок включає декілька сотень банків, розташованих у міжнародних фінансових центрах, і поділяється на євровалютний ринок, який існує переважно у вигляді купівлі-продажу короткострокових міжбанківських євровалютних депозитних сертифікатів, ринок банківських єврокредитів, ринок єврооблігацій та ринки інших цінних паперів у євровалютах.

       Важлива роль в експорті капіталу належить офшорним операціям. Офшорнi операції – це банківські операції, які здійснюються у фінансових центрах «оф - шор». Фінансові центри «офф - шор» (англ. off - shore – знаходиться на відстані від берега, за територією країни) – це території, де головною формою діяльності є міжнародні фінансові операції. Вони є різновидом «фіскальних оазисів», розташованих на морських узбережжях у місцях розвиненого міжнародного туризму. У світових фiнансових центрах фінансово-кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами в іноземній для даної країни валюті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. Особливості організації міжнародних розрахунків

       У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

       У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

       Валюта  ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

       Валюта  платежу – це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов’язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

       Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

       Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

       Форми платіжних засобів – це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних – рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін. 

       Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

       Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснення валютних операцій тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

7. Основні форми міжнародних розрахунків

       Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

       Негайний  платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п’яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3 %. Ця знижка називається «сконто» (звідси і назва форми платежу). Термін «готівковий», який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів. Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки ім.портер платить негайно.

       Інкасо – банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) i зараховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна визначити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отримати вiд покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплачено у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахункiв є велика тривалість часу проходження документiв через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахункiв і використовується тільки при міжнародних розрахунках.

       Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емiтент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежi при наявності документiв, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. letter of credit – акредитив). Акредитиви поділяться на грошові та документальні. Грошовий акредитив – це іменний документ, адресований банком-емiтентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельнi); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив – це акредитив, що може замінюватись або анульовуватись банком-емiтентом без попередньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути змiненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкритий. Підтверджені акредитиви – акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (трансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб’єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як правило, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоновані) акредитиви – це акредитиви, при відкритті яких банк-емiтент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий балансовий рахунок «Акредитиви» на весь термін дії зобов’язання банку-емiтента. Існують різновиди акредитива – акредитиви з «червоною поміткою». Таким може бути будь-який вид акредитива, що передбачає видачу виконуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Вiдкриваючи акредитиви з «червоною помiткою», банк-емiтент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суми виплачених авансiв, навіть якщо відвантаження після цього не було проведено.

       Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості:

  • документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;
  • розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;
  • широко застосовується кредит: експортеру – у вигляді дисконту
  • екселя; імпортеру – у вигляді підтоварних позик. 

       У міжнародних розрахунках існує багато видів акредитиву, які відрізняються ступенем гарантії платежу. Зокрема, акредитиви можуть бути безвідзивні та відзивні, підтверджені та непідтверджені, покриті і непокриті тощо. 

       Безвідзивний акредитив – це тверде зобов’язання банку перед експортером, яке не може бути змінене чи анульоване достроково без згоди останнього. Відзивний же може бути в будь-який момент змінений чи анульований.

       Підтвердженим є акредитив, за яким відповідальність за оплату несе ще один банк, у якому акредитив відкритий. Покритим називається акредитив, при відкритті якого імпортером переказується і сума валюти, що забезпечує платежі з акредитиву. Акредитиви можуть бути з розстрочкою платежу, коли експортеру виплачується лише частина належної суми (при продажу товарів у кредит).  
 
 
 
 

8. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків

       Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного законодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів – за допомогою вільно конвертованої валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.

       Валютний  кліринг у міжнародних розрахунках має обов’язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов’язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються: 

  • банки, уповноважені вести клірингові рахунки;
  • обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина);
  • валюта клірингу;
  • технічний кредит – граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;
  • порядок погашення сальдо за клірингом – без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту.

       Валютна блокада – заморожування в  банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків.

       З 1950 – 1958 рр. уперше в історії функціонував багатосторонній валютний кліринг – Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар’єри, що перешкоджали експансії американського капіталу. Розрахунки в ЄПС здійснювалися у міжнародній розрахунковій одиниці – епуніті, золотий вміст якої дорівнював золотому вмісту долара.

       Розвинені країни світу з 60-х років перейшли до системи платежів у вільно конвертованій валюті у повному обсязі. Розрахунки за клірингом використовують країни зі значними валютними обмеженнями та неконвертованою валютою.Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати: 

       – блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

       – продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку;

       – обмеження продажу іноземної валюти імпортерам;

       – заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту;

       – множинність валютних курсів тощо.

       Усі ці обмеження негативно впливають на організацію міжнародних розрахунків у цілому, хоч і визначаються специфічними об’єктивними умовами економічного розвитку відповідних країн.

       Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов’язкову здачу їх казначейству. 

       Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту товарів, а також регулювання надходжень та використання інвалюти за іншими каналами.

Информация о работе Фінансові послуги на світовому валютному ринку