Фінансові послуги на світовому валютному ринку

Зміст 

Вступ

1. Теоретичні концепції міжнародних валютних ринків

2. Приклади розрахунку крос-курсів

3. Операції опціон і своп

4. Визначення ефективності операцій, пов’язаних з конвертованістю валют

5. Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи.

6. Особливості організації міжнародних розрахунків

7. Основні форми міжнародних розрахунків

8. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків

Висновки

Література 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Починаючи з другої половини 20-го століття міжнародні економічні відносини набули надзвичайного поширення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються міжнаціональні структури. Міжнародні звязки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав, міжнародні економічні відносини в певній мірі залежать від них. Водночас, вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Міжнародні  економічні відносини відображують господарські звязки між державами, регіональними обєднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів, послуг, матеріальних та фінансових ресурсів. 

Однією  з основних тенденцій сучасного  розвитку міжнародних економічних відносин стало значне зростання масштабів, напрямків та форм здійснення торговельних і фінансових операцій. На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин ці операції набули великого значення для розвитку національних економік багатьох країн, які в тій чи іншій мірі залучені до цього процесу. Такий широкий розвиток торгових та фінансових операцій на міжнародному рівні спричинив об'єктивну необхідність в активному розвитку міжнародного валютного ринку. 

В даній  курсовій роботі нами ставиться мета розглянути сучасний стан розвитку світового валютного ринку, визначити його основні функції, учасників, інструменти та механізми дії. Також окрему увагу в роботі буде надано розгляданню стану валютного ринку в Україні а також валютних ринків в рамках регіональних об'єднань, таких як ЄС та АСЕАН. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Теоретичні концепції міжнародних валютних ринків 

Міжнародна  валютна система це закріплена міжнародними угодами форма організації валютних (грошових) відносин. Виходячи із цього визначення, міжнародну валютну систему можна подати як сукупність засобів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються взаємні платіжно-розрахункові відносини в межах світового господарства. 

Міжнародна  ліквідність це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть використовуватись у міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, вільно конвертовані валютні запаси держав, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні або композитивні(штучні) гроші.

При проведенні розрахунків усередині країни люди використовують національну валюту, але для проведення операцій з іноземними партнерами їм потрібна іноземна валюта. Наприклад, якщо українська фірма укладає контракт з американської на постачання устаткування, то їй потрібна американська валюта для оплати угоди. Для цих цілей існують спеціальні ринки, на яких може бути куплена чи продана іноземна  валюта і які називаються валютними ринками.

Валютний  ринок це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів

Режим обміну валют складають валютні  курси і валютні паритети, умови  конвертованості, регламентація й  уніфікація форм міжнародних розрахунків. 

 Валютні  ринки це офіційні центри, де  відбувається купівля продаж валют на основі попиту та пропозиції.

В організаційному  плані валютний ринок це множина  великих комерційних банків та інших  фінансових закладів, звязаних складною мережею сучасних засобів звязку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою.

За винятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад Міжнародного грошового ринку в Чикаго), валютний ринок не є місцем, де збираються продавці з покупцями. На валютному ринку маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою звязки за допомогою компютерів та телефонів. Компютери показують котирування курсів всіх основних валют за датою укладання угод. Кожний банк подає своє котирування валют, котрим показує, за яким курсом він готовий торгувати валютою.

Банк-покупець, якого влаштовує курс, звязується з банком-продавцем і укладає угоду. Як правило за декілька хвилин урегулюються різні формальності і угода укладається за усним погодженням. За необхідністю усі інші документи за угодою оформлюються пізніше. 

На міжбанківському  валютному ринку здійснюються угоди з купівлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют враховують угоди на суми, не менші 1 млн. дол. 

Субєктами валютного ринку є: фірми, організації  та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх звязків; державні установи. Основну роль серед субєктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн. 

Основні функції валютного ринку : 

а) кліринг;

б) страхування;

в) спекуляція. 

Приватні  особи чи фірми торгують валютою  з різних причин. Якщо їм необхідно  придбати потрібну валюту чи обміняти іноземний валютний виторг на свою валюту, то валютний ринок надає  їм клірингові послуги, допомагаючи укласти угоду з найвигіднішою, на їхню думку, валютою. 

Іншим учасникам ринок допомагає застрахуватися, позбавляючи їх чистих активів або  зобовязань у конкретній валюті. 

Ще іншим  ринок дає змогу спекулювати, купуючи або продаючи валюту, граючи на її ціні.

Розглянемо  особливості реалізації кожної з  функцій валютного ринку. 

Валютний  кліринг це угоди між урядами  двох або декількох країн про  обов'язковий залік взаємних міжнародних  вимог і зобовязань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Експорт товарів і послуг країни є причиною продажу іноземних валют з  метою купівлі національної грошової одиниці. Водночас імпорт товарів і  послуг спричиняє продаж національної валюти для купівлі іноземної. Отже, здійснення міжнародних розрахунків переходить в площину міждержавних відносин. 

У двосторонньому клірингу рахунки ведуться в обох країнах з застосуванням прийнятих  в міжнародній практиці форм розрахунків (інкасо, акредитив, переказ тощо). Імпортери  вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість валютного виторгу її отримують. Банки, які ведуть клірингові рахунки, здійснюють залік взаємних вимог.

Перша угода про багатосторонній кліринг  між трьома і більше країнами була підписана у 1947 р (Франція, Італія, Бенілюкс та ін.). В її основу була покладена система “двоступеневого сальдування”. На першому етапі за результатами розрахунків окремих країн підсумовувалися вимоги і зобовязання, але не розраховувалось остаточне сальдо; на другому етапі країна-боржник переказувала свій борг на третього учасника, який був її дебітором. За вимогами і зобовязаннями, які залишалися після заліку, виводилися сальдо країнами-учасницями у двосторонньому порядку.

За обсягами операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює 95% платіжного обігу і частковий, який поширюється лише на певні операції. Обсяги товарообігу і клірингу не збігаються: у частковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяги клірингових розрахунків; у повному навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, зокрема угоди з цінними паперами.

За способами  регулювання сальдо клірингового рахунку  розрізняють кліринги : 

- з вільно  конвертованим сальдо;

- з умовною  конвертацією, наприклад через певний  період після утворення сальдо;

- з неконвертованим  сальдо, за яких сальдо не може бути переведене в іноземну валюту і погашається в основному товарними поставками. 

Страхування або хеджування валюти це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від майбутніх їх коливань. 

Зворотною стороною страхування є спекуляція. Валютні спекуляції це операції банківських  закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від  зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті. 

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору використовуваних валют валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні.

Під національними  та регіональними валютними ринками  розуміють сукупність операцій з  валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, що не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій), що здійснюють банки, розміщені на території даної країни або регіону. Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку належать валютні операції між окремими компаніями та приватними особами, а також ті, що проводяться на валютних біржах [1, c.85].

85-95% валютних  угод укладаються на міжбанківському  валютному ринку.

Через валютний ринок здійснюються всі  розрахунки у світовому співтоваристві.

Ядром валютного ринку є країни, в  яких практично відсутні валютні  обмеження. Це США, Німеччина, Японія, Великобританія, Швейцарія, Швеція, Канада, Норвегія, Нідерланди та ін.

Провідну  роль у здійсненні валютних операцій на валютних ринках відіграють комерційні банки, які на договірній основі

виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. У більшості країн крім перелічених вище, на валютний ринок можуть виходити лише уповноважені банки (які мають право на проведення валютних операцій) та державні установи. Міжнародними банками здійснюється приблизно 90% валютних угод, а щоденний обіг валютних бірж становить біля 500 млрд. дол. Основними валютними центрами є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. 

Розрізняють міжбанківський і біржовий валютні  ринки. На міжбанківському валютному  ринку усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів звязку. Така форма валютного ринку є найпоширенішою (близько 90% усіх валютних угод). Міжбанківський валютний ринок поділяється на дві приблизно однакові частини: брокерський та прямий ринки. 

На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому самостійно знаходять партнерів.

На біржовому  ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього валютного ринку.

Міжбанківський  валютний ринок більше використовують США, Канада, Великобританія, Швейцарія, а біржовий Японія, Франція, скандинавські  країни.

Для більшості  міжнародних операцій використовується шість валют: долар США, німецька марка, єна Японії, фунт стерлінгів, швейцарський та французький франк. На них припадає до 90% міжнародного конверсійного обігу.

Торгують  валютою у вигляді касової  та строкової валютних угод . 

Касові (готівкові) валютні операції в основному  здійснюються на умовах спот (spot), що означає розрахунок у момент укладання угоди або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди укладаються усно або з використанням автоматичного звязку, Мета операції спот забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку.