Фінанси як економічна категорія

Таким чином, бажаних перерозподільчих цілей можна досягти за допомогою  відповідної системи податкових і трансферних платежів. При цьому  якщо суспільство ще може змиритися  зі зниженням рівня національного доходу, то з несправедливістю воно буде боротися. Зниження рівня національного доходу немовби виступає як «ціна» за встановлення справедливості. Тут складається враження, що все краще в суспільстві має регулюватися. Проте це далеко не так, оскільки в рамках відповідної філософської теорії не можна визначити діапазон, в якому індивіди ухиляються від оподаткування. Для цього необхідно розглядати розширений варіант цієї моделі з більшим числом індивідів на осі абсцис і більшою кількістю бідних громадян на осі ординат. Порівняно з вихідною моделлю зросте мобільність виробничих факторів «праця» і «капітал». Це означає, що індивід може використати додаткові можливості ухилитися від оподаткування. На рис. 2.2 це виражено у зміщенні кривої AMRBN у точці N униз. Напевно, і на утвореній внаслідок цього новій кривій можна визначити колишній оптимум розподілу, проте ще більше посилиться його відносний характер. Точка В зміщується в В', а отже зменшується обсяг розподілу, КІМ знижуються до рівня R' і М', а отже, зменшується вигода індивіда 2. За даних обставин перед урядом виникає питання надзвичайної ваги: чи доцільно відмовитися від розподільчо-політичних цілей заради зменшення відпливу факторів виробництва? У минулому до такого роду заходів були змушені вдатися уряди країн ЄС, які відмовилися від реалізації колишніх розподільчо-політичних завдань. З метою збереження виробничих факторів, з огляду на їхню мобільність, у межах своїх країн вони знизили ставки корпораційного податку. Ці міркування підводять до логічного висновку, що проблеми перерозподілу не можна розв'язати тільки шляхом запозичення аналітичного інструментарію в неекономічних наук. Перерозподільчі цілі мають бути планомірно інтегровані в економічний аналіз [2, 102].

Отже, розподільча функція  є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового національного продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу  виступають: валовий національний продукт  та національне багатство.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Розділ 3. Контрольна функція  фінансів

3.1. Суть контрольної функції  фінансів

Суть контрольної функції  полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави [12, 15].

Функція здійснення контролю за формуванням і використання ресурсів полягає в тому, що за допомогою  фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб'єкту. Такий контроль передбачає вивчення і прийняття рішень щодо доцільності і ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Контрольна функція здійснюється різними суб'єктами. До них, зокрема, відносяться власники, державні органи управління, громадські організації та ін.

Власники здійснюють контроль за діяльністю правління шляхом аналізу  звітів та показників, які відображають результати роботи суб'єкта господа-рю-ва-ння. На основі такого аналізу розробляються і впроваджуються заходи впливу на правління з метою підвищення ефективності його діяльності. Державний контроль – це контроль з боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних установ управління, юридичних і фізичних осіб. Важлива роль в проведенні контролю належить і громадським організаціям. Так, профспілки зацікавлені в проведенні фінансових операцій з урахуванням інтересів працівників і службовців, які залучаються на умовах найму [9, 14].

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, здатністю кількісно відображати економічні процеси, які виникають при розподілі і перерозподілі валового національного продукту. Враховуючи те, що фінанси мають таку властивість кількісного відображення пропорцій розподілу, то їм внутрішньо притаманна і функція контролю за розподілом валового національного продукту на відповідні фонди та їх витрачанням на передбачені законодавством цілі [7, 9].

Контрольна функція фінансів на практиці реалізується у діяльності людей, які проводять фінансовий контроль – це прояв внутрішньо притаманної фінансам контрольної  функції, її свідоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належать Міністерство фінансів України, Рахункова палата, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державна податкова служба України та деякі інші [7, 9-10].

Дія контрольної функції  базується на інформації, джерелом якої є фінан-со-ва звітність, тобто  така бухгалтерська звітність, що містить дані про фінан-со-ве становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів госпо-да-рювання. Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому до фінансової інформації ставляться наступні вимоги:

• вона повинна бути повною;
• достовірною;
• своєчасною [7, 10].

Важливе місце у фінансовій інформації відводиться фінансовим показникам, характерною рисою яких є синтетичний характер, тобто  залежність їхнього розміру від  дії багатьох факторів. Це такі показники як прибуток, рентабельність, фондовіддача, фондоємкість, оборотність оборотних коштів та ін.

3.2. Фінансовий контроль  як виразник контрольної функції  фінансів

Фінансовий контроль –  це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів.

Принципи фінансового  контролю:

• незалежність;
• гласність;
• превентивність (попереджувальний характер);
• дієвість;
• регулярність;
• об'єктивність;
• всеохоплюючий характер [7, 63].

Розрізняють види, форми  та методи фінансового контролю (рис. 3.1). В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, слід відокремлювати наступні види: державний, відомчий, громадський фінансовий контроль і аудит.

Рис. 3.. Класифікація фінансового  контролю [7, 63]

Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади  і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний  і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать темпи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Державний фінансовий контроль проводять Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України, Державна контрольно-ревізійна служба України, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет України та ін. [7, 63]

Відомчий фінансовий контроль застосовується лише по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися [7, 64].

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації) [7, 64].

Аудит – новий вид фінансового  контролю, це незалежний зовнішній  фінансовий контроль, заснований на комерційних  засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних умовах переходу до ринку обумовлені наступним:

1) відмиранням неефективного  відомчого контролю;

2) наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття "вищестояща організація", яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;

3) неможливістю загальнодержавними  органами фінансового контролю  охопити регулярними і глибокими  перевірками усіх суб'єктів господарювання, що і покладається на аудиторські фірми [7, 64].

В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового  контролю:

• попередній, який проводиться до здійснення фінансових операцій;
• поточний, тобто в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
• наступний, що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року [7, 64].

Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії  і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо) [7, 64].

Ревізія – це метод документального  контролю за фінансово-господарською  діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок  фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Ревізії бувають [7, 65]:

• комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства;
• часткові (охоплюють лише окремі сторони);
• тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах по певному переліку питань);
• планові і позапланові;
• суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів).

У роботі податкових органів застосовуються також і непрямі методи контролю. Причиною використання таких методів можуть бути виявлені порушення у веденні бухгалтерського і податкового обліку, наведення обліку фактичних витрат виробництва, виявлення фактів приховування доходу (прибутку). Свідченням приховування доходів є постійне звітування платників податків про збитковість або про неведення господарської діяльності; невідповідність рівня життя керівників, засновників або фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності та членів їхніх сімей задекларованим доходам; відносини з фіктивними структурами; надання, отримання, погашення кредитів (позик); безпідставне збільшення обсягів здійснення операцій за готівкові кошти та ін.

Зміст непрямих методів полягає у відстеженні операцій, пов'язаних з господарською діяльністю платників податків, за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, ніж звіти, декларації і регістри бухгалтерського обліку. Проводиться ретельний аналіз отриманої інформації з метою визначення доходу і відповідного розміру податкових зобов'язань. Джерелами інформації можуть бути дані, отриманні в установленому порядку від органів державної влади, в т.ч. митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку, що перевіряється; результати попередніх перевірок; обстежень виробничих, складських, торгіівельних та інших приміщень; відомості, отримані від третіх осіб [7, 65].

При виявленні розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податків документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник податку не може виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, то оподаткування здійснюється на підставі даних, встановлених непрямими методами контролю.

Найважливіше місце серед  органів, які проводять державний контроль, належить Державній податковій службі Україні, Державній контрольно-ревізійній службі України та Рахунковій палаті України.

Отже, функція здійснення контролю за формуванням і використання ресурсів полягає в тому, що за допомогою  фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб'єкту. Такий контроль передбачає вивчення і прийняття рішень щодо доцільності і ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Контрольна функція здійснюється різними суб'єктами. До них, зокрема, відносяться власники, державні органи управління, громадські організації та ін.