Фінанси сільськогосподарських підприємств

     Визначені показники свідчать, що підвищення розмірів виручки від реалізації продукції відбувалося в 2008 році і 2009 роках на 97 і 65% — відповідно завдяки інтенсивним чинникам, що вказує на їх розвиток у напрямі поліпшення матеріально-технічної бази та технології виробництва.

     Загалом аналіз динаміки дохідності та заборгованості сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області свідчить про поступове, але повілььне й недостатнє поліпшення фінансового стану. Так, негативними показниками є зростання частки дебіторської заборгованості в оборотному капіталі та незначне збільшення залежності від зовнішніх джерел фінансування. Проте позитивний результат, одержаний від звичайної діяльності, дає змогу підприємствам з кожним роком збільшувати суму прибутку, а збитку — зменшувати.

     Зростання коефіфієнтів рентабельності активів і капіталу в динаміці свідчить про те, що в активізації фінансово-господарської діяльності важливу роль відігравали інтенсивні чинники замість простого нарощення активів і капіталу, які є екстенсивними чинниками. Все це приводить до деякого посилення мультиплікаційного ефекту власного капіталу, який забеэпечуе залучення зовнішніх фінансових ресурсів для їх використання у господарській діяльності.

     Реформування  в економіці спричинило виникнення кризи в розрахунковій сфері. Значні суми кредиторської та де6іторської заборгованості сільськогосподарських підприємств зумовили неабиякі труднощі у здійсненні виробничо-фінансової діяльності. Тому й виникла потреба перетянути існуючі форми розрахунків між товаровиробниками, виділити та застосувати найдосконаліші з них, оскільки саме форми, порядок і териіни платежів безпосередньо впливають на стан фінанасів та платоспроможність.[30]

Розділ 3

ПРОБЛЕМИ  ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ  ПІДПРИЄМСТВ ТА ШЛЯХИ  ЇХ ПОДОЛАННЯ 

3.1 Управління фінансовою  діяльністю сільськогосподарських підприємств в період кризи в Україні 

     Механізм розвитку сільськогосподарських підприємств нині не відповідає в повному обсязі характеристикам ринку, які склалися в економічно розвинутих країнах. Головна відмінність української моделі аграрного ринку полягає в його віддаленості від сфери вітчизняного сільськогосподарського виробництва — основи аграрної економіки, а також орієнтуванні сільгоспвиробника протягом багатьох років як на постачальника сировини, а не як на виробника готової продукції, що необгрунтовано звузило його шанси на безкризовий розвиток. Через відсутність системного підходу до реформування аграрного сектору, більшість сільськогосподарських виробників стали на шлях кризового функцюнування і банкрутства, при тому, що володіють основним фактором сільськогосподарського виробництва — землею.

     Як  правило, в період криз економіка переживає період оновлення технологій, виробничих фондів, розвиток нових напрямів діяльності. Економічна криза, яка проникла в сільське господарство України, відрізняється затяжністю і глибиною кризового процесу, який втягує дедалі більше сільськогосподарських виробників. При діючий системі формування цін на сільськогосподарську продукцію та ставленні до сільськогосподарських виробників як до виробників сировиии, а не готової продукції, без державної підтримки навіть період пожвавлення в сільському господарстві очікуватиметься не скоро.

     Галузь  потребує заінтересованості ії діяльністю вітчизняних сільгоспвиробників, інших  виробників аграрної сфери, інвесторів, банків, органів влади різних рівнів у напрямі забезпечення підтримки суб'єктам, працюючим у сільському господарстві, в реалізації антикризових програм, спрямованих на оздоровлення, реструктуризацію інноваційних технологій.

     Через неприбутковість економічної діяльності сільськогосподарські підприємства нині виробляють менше третини того, що виробляли 10 років тому. Разом із тим господарства населения протягом зазначеного періоду забезпечували певний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції з незначним відхиленням його по роках.

     Очевидним є переміщення значної частини суспільного виробництва сільськогосподарської продукції в сектор дрібнотоварних господарств і зростання їх ролі в насиченні споживчого ринку України продовольством.

     Економічно виправданим є те, що власники цих господарств не бажають займатися трудомістким і нерентабельним виробництвом. Протягом 1990—2009 років співвщношення між цінами на корми, зокрема зерно, і тваринницьку продукцію склалися не на користь останньої. Якщо ситуация не зміиться, то можна передбачити, що новостворені на базі колективних підприємств приватні агроформування найближчим часом також не займатимуться виробництвом збиткової, високозатратної продукції. У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змешитися за рахунок перетворення одних їхнії типів у інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових фермерських господарств.[24]

     За  такої значної кількості підприємств кожне з них поставляє на ринок лише невелику частку певного виду сільськогосподарської продукції від загального обсягу її продажу. Це і є тією першопричиною, що породжує конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері.

     В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює його розвиток також в інших секторах економіки (рис.). 

     При настанні кризових ситуацій нерідко інвестори бувають заінтересовані у підтримці життєздатності підприємства-боржника. В таких випадках можуть бути проведені певні заходи щодо виведення підприємства із кризової ситуації. За цих умов підприємства-боржники повинні активніше співпрацювати з інвесторами.

     Слід  враховувати, що західні капітали більш  активні й мобільні, вміло використовують багаторічний досвід оперативного і стратегічного маневрування в конкурентній боротьбі. Обмеженість такого досвіду в Україні наперед ставить вітчизняних інвесторів у нерівні умови. Проблема економічної безпеки та розумного протекціонізму проявляється все чіткіше, якщо ставитися до неї досить відповідально. При цьому очевидно, що ускладнений кризою важкий економічний стан робить жорсткішою конку-ренцію між господарюючими суб'єктами за обмежене число мобільних інвестиційних проектів, у тому числі зарубіжних. Іструментом такої боротьби, безумовно, є значне розширення преференцій, йде своєрідне змагання між господарюючими суб'єктами за створення інвесторам найсприятливіших умов. Така ситуація вигідна інвесторам, але означає переміщення податкового тягаря на масового споживача, дрібних і середніх місцевих виробників, економічний потенціал яких вичерпаний. Перенесення податкового тягаря неминуче повинно посилити звуження сукупного попиту, що може стати причиною поглиблення дисбалансу розвитку галузей народного господарства України. Слід врахувати втрати і вигоду інвестиційної політики в короткому й тривалому періодах.

     3 погляду ринкової моделі відсутність  кризи економічної підсистеми  забезпечується рівновагою на ринках ресурсів, у тому числі фінансових і трудових та ринках послуг. Рівновага попиту і пропоэиції на ринку, в свою чергу, залежить від політики доходів. Локальний попит, який із труднощами формується в умовах зниження доходів значної частини населения, раптово перехоплюється зарубіжними фірмами, які готові негайно поставити на ринок необхідну продукцію, що ускладнює структурні перетворення міцевих виробників, останні перетворюються в провідників імпортних товарів на вітчизняні ринки[25] .

     Внаслідок кризової ситуації, що спричиняє порушення стійкого фінансового стану господарюючих суб'єктів, змінюються пріоритети і напрями у використанні фінансових ресурсів. Так, у структурі фіансових ресурсів значної частини господарюючих суб'ектів частка витрат на розвиток виробництва знизилася за роки реформ у десять разів, а на соціальний розвиток — у дванадцять разів, при цьому господарюючі суб'єкти продовжують скоронувати витрати на розширене відтворення й соціальні потреби трудових колективів.

     Слід врахувати і ту обставину, що формування фінансових ресурсів відбувається в умовах, для яких характерні високий рівень інфляції, податків та процентних ставок за кредит, а також низька договірна й виробнича дисципліна. В такому випадку інвестування господарюючих суб'ектів у матеріальну сферу неефективне, що в свою чергу стримує процес оновлення й модернізації основних фондів і сприяє нестійкості та втраті конкурентоспроможності.

     В економічній літературі як одним із заходів щодо антикризового управління господарюючими суб'єктами пропонується здійснення нової амортизаційної політики. Разом із тим формування такої політики на основі самофінансування ускладнюється тим, що частка амортизаційних витрат у промисловому виробництві має тенденцію до скорочення, а це значно знижує можливості створення необхідного об'екта фінансових засобів. Слід зазначити, що одним із найреальніших і раціональніших способів розв'язання комплексу проблем, пов'язаних із реалізацією ефективного антикризового управління, є залучення фінансових коштів господарючих суб'єктів і заощаджень населения, при умові розробки заходів, які зменшують ризики при їхньому вкладенні.

     Однак ця сфера діяльності інвестиційно менш приваблива порівняно з рядом інших галузей народного господарства, що зумовлено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його зазершення й одночасним вивільненням коштів  у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Адже в сільському господарстві існує великий сезонний розрив між владениям оборотного капіталу та одержанням доходів. Тому аграрні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, а понад цього за рахунок кредитів[10].

     Перебуває у стадії становлення система аграрних ринків, що не стимулює поліпшення якості продукції, і відповідності світовим стандартам як засобу підвищення конкурентоспроможності товаровиробників, що особливо актуально у зв'язку зі значним впливом глобалізаційних процесів, очікуваних зі вступом України до світової організації торгівлі та відповідними загрозами й небезпеками (разом з ймовірними перевагами)[24].

     В умовах тяжкої кризи в сільському господарстві, яка супроводжується жорсткими фінансовими обмеженнями, розвиток аграрної сфери ефективніший при використанні інтегруючих (комплексних) інвестицій. На відміну від звичайного бюджетного фінансування, інтегруючі інвестиції забезпечують реалізацію заключного етапу інвестування (одержання прибутку і гарантування безпеки).

     Слід  зазначити, що створювана інфраструктура для успішної реалізації інтегруючих  інвестицій може й повинна пріоритетно  бути сформована цільовими програмними  методами, або швидкий економічний  ефект від  реалізації антикризових стратегій управління в умовах структурних перетворень аграрної економіки з допомогою інтегруючих інвестицій буде втрачений, а при цьому руйнування аграрного сектору народного господарства продовжуватиметься.

     Відповідно  до певних напрямів співпраці було б доречно створити Міжрегіональну Раду з управління антикризовим розвитком сільськогосподарських підприємств в умовах структурних перетворень і передбачити наступні форми співпраці:

• формування тематичних планів спільних досліджень і розробок;
• збір, аналіз і узагальнення наукової статистичної та іншої інформації  по тематиці досліджень, що проводитимуться;
• створення тимчасових творчих колективів по конкретних напрямах співпраці;
• виконання договорів на проведения досліджень з актуальних проблем модельної законотворчості у сфері управління антикризовим розвитком сільськогосподарських підприємств;
• спільна реалізація науково-практичних рекомендацій і розробок;
• публікація матеріалів досліджень та розробок по проблемах управління антикризовим розвитком сільськогосподарських підприємств;
• підготовка наукових програм і оргатзація навчання з підготовки антикризових управлінців для аграрної сфери економіки, а також керівників регіональних органів управління по проблемах реалізації структурних перетворень і активізації соціально-економічного розвитку регіонів;
• організація та проведения конференцій, симпозіумів, семінарів, інших заходів, необхідних для розвитку технологій управління антикризовим розвитком сільськогосподарських підприємств, припливу інвестицій  здійснення мониторингу;
• встановлення й підтримка партнерських відносин із соціологічними, юридичними, експертно-аналітичними та інформаційними підрозділами (службами) міжнародних організацій;
• забезпечення сільськогосподарських виробників новими науковими, технічними розробками, які сприяли б тенденції до оновлення й активізації процесів виходу їх на шлях сталого розвитку.

     Різноманітність і численність інфраструктурних елементів зумовлюють складність механізму  функціонування цієї системи, забезпечують існування різних її форм. Нині доцільно виділити такі складові механізму дії інфраструктури аграрного ринку, як нормативно-правове, фінансове та організаційно-технічне забезпечення підприємництва в АПК.