Фінанси сільськогосподарських підприємств

     У цих законах вміщено правові норми стосовно фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств. Найповні ше ці питання врегульовано в ст. 24 Закону "Про правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарські підприємства в Україні", де йдеться про фінанси та кредитні відносини. Згідно з цією нормою джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні від рахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження. Підприємство користується також банківським кредитом на комерційній договірній основі. Воно може надавати банку на договірній основі право використовувати свої тимчасово вільні кошти і отримувати відсотки за їх використання.

     Аналогічна правова норма викладена в ст. 17 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Питань фінансової діяльності господарських товариств стосується ст. 15 Закону "Про господарські тонариства", правомочності виробничого сільськогосподарського кооперативу стосовно його фінансової діяльності визішчено в ст. 29 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію". Цією правовою нормою передбачено обовязки сільгоспкооперативу щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахування у фонди кооперативу та ін.

     Предметом спеціального регулювання є організаційно-правові, кредитні та страхові відносини, що виникають  у сфері взаємодії всіх сільськогосподарських  підприємств між собою, з іншими спеціальними субєктами (банками, страховими компаніями тощо), а також із державою та місцевими радами народних депутатів. Ці відносини регулюються низкою нормативних актів, зокрема Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р., Законом "Про систему оподаткування".

     Відповідно  до Законів "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію" і "Про господарські товариства" особливості фінансової діяльності цих субєктів підприємництва полягають у тому, що їхні фінансові ресурси формуються за рахунок доходів, амортизаційних відрахувань, коштів, одержаних від продажу майна, цінних паперів, пайових та інших внесків. Вказані субєкти мають право одержувати кредити, зокрема, під заставу. Причому держава не несе відповідальності за їхніми кредитними зобовязаннями. Фінансові правовідносини державних сільськогосподарських і міжгосподарських підприємств, співзасновником яких є держава, грунтуються на нормах Закону "Про підприємства в Україні", в якому передбачаються джерела фінансування, а також можливість користування кредитом. Їхні фінансові ресурси формуються за рахунок прибутку, внаслідок реалізації різноманітних договорів, державної підтримки та інших джерел. Селянське (фермерське) господарство відповідно до ст. 20 Закону "Про селянське (фермерське) господарство" формує свої фінанси за рахунок власних доходів, тобто прибуткової господарської діяльності.

     Предметом правового регулювання законодавства про фінансову діяльність субєктів аграрного підприємництва є сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі організації та виконання ними фінансових зобовязань та підприємництва. У цьому процесі виникають, зокрема:

• фінансові відносини, що складаються між субєктами аграрного підприємництва і фінансовими органами щодо податків з прибутку, котрі повинні сплачувати ці підприємства, тощо;
• розрахункові відносини, що виникають між аграрними та іншими субєктами підприємництва у процесі господарської діяльності та виконання договірних зобовязань;
• кредитні відносини, що виникають між субєктами аграрного підприємництва, установами банків та іншими субєктами у звязку з одержанням позичок.

Розділ 2.

Аналіз ЕФЕКТИВНІСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ 

2.1 Аналіз фінансової  діяльності сільськогосподарських підприємств 

     Підвищення  конкурентоспроможності сільськогосподарських  підприємств є основою їх виживання  та успішної діяльності в умовах сучасного  ринку. Одним із основних чинників цього процесу є забезпеченість виробництва фінансовими ресурсами.[18].

     Фінансова стійкість аграрних підприємств  є запорукою їх виживання та високої конкурентоспроможності в умовах ринку. Вона відображає таку забезпеченість фінансовими ресурсами, при якій підприємство здатне вільно маневрувати грошовими засобами та шляхом ефективного їх використання забезпечувати не лише постійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати на його розширення й поліпшення якісних показників.[29]

     Фінансова діяльність сільськогосподарських  підприємств залежить від багатьох чинників: фінансово-економічної політики держави, загального рівня розвитку продуктивних сил, розміщення і спеціалізації  сільськогосподарського виробництва, кон'юнктури зовнішнього й внутрішнього ринків, ступеня інтеграції, кооперації, комбінування і комплексності виробництва, організації праці, виробництва та управління[15].

     Також значною мірою на фінансову діяльність впливає рентабельність виробництва, економіка та організація виробничих процесів, енергоозброєність і фондозабезпеченість праці, рівень технічної оснащеності підприємства,

     До  зростання невиправданої дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансової діяльності призводять несвоєчасне  пред'явлення претензій щодо боргів і недотримання договірної та розрахункової дисципліни. Ця ситуація склалася й у сільських підприємствах Дніпропетровської області, де така заборгованість зросла порівняно з 2005 роком на 114910,5 тис. гри. і становила у 2009 році 447928, 7 тис. гри.

     Показником  нестабільного фінансового стану  також є стійка тенденція до зростання  кредиторської та частки дебіторської заборгованості в оборотному капіталі.

     В умовах росту кредиторської і  дебіторської заборгованості звичною  стала неспроможність вітчизняних аграрних підприємств вчасно виконувати свої зовнішні й внутрішні зобов'язання. Тому виникає необхідність оцінки ліквідності та платоспроможності, які відіграють значну роль у забезпеченні стабільного фінансового стану суб'єктів ринку і є критерієм його оцінки у короткостроковій перспективі.

     Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для виконання всіх необхідних платежів у міру настання їх строку[27].

     До  показників ліквідності та платоспроможності, які характеризують здатність підприємств розраховуватися за поточними зобов’язаннями, належать: маневреність власних оборотних коштів, коефіцієнт поточної ліквідності, швидкої ліквідності, абсолютної ліквідності, частка оборотних коштів в активах і запасів в оборотних активах (додаток 1).

     У сільськогосподарських підприємств  Дніпропетровської області поточні активи перевищують поточні зобов'язання за величиною. При цьому коефіцієнт поточної ліквідності має позитивну динаміку й у 2009 році зріс на 0,2 пункта порівняно з 2005 роком. Тому можна говорити про достатній обсяг оборотних коштів, що сформувалися завдяки власним джерелам. Для підвищення цього рівня необхідно обґрунтовано стримувати зростання дебіторської заборгованості й поза обігових активів і поповнювати власний капітал.

       Коефіцієнт швидкої ліквідності  визначає, яку частку боргів буде  сплачено за час, обумовлений  термінами погашення короткострокової  дебіторської заборгованості. При  його визначення з розрахунку  виключають виробничі запаси, які  є найменш ліквідною частиною активів.

     У нашому випадку його значення постійно змінюється і в 2008 році на одиницю термінових боргів припадало 0,5 ліквідних активів. У 2007 році значення було значно більшим (0,7), та це зростання спричинив невиправданий ріст дебіторської заборгованості, що свідчило про фінансові проблеми.

     Гранично  допустиме значения коефіцієнта — 0,1 - 02, а у сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області дотримано цю норму. Проте через високу нестабільність зазначених показників і малоймовірність одночасної вимоги усіх кредиторів повернути борги, неможливо зробити обгрунтованих висновки.

     Частку  абсолютно ліквідних активів у власних оборотних коштах демонструе показник маневреності власних оборотних коштів. Визначають його відношенням усіх коштів до власних обігових коштів.

     Динаміка маневреності повинна прямувати до зростання, та в сільгоспідприємствах Дніпропетровської області спостерігаємо зовсім протилежне. Так, у 2005 році значення показника маневреності власних оборотних коштів було значно вищим і становило 6,1, а в 2008 році вж вже дорівнював 4,4, що значно погіршує свободу фінансового маневру. Проте зменшення порівняно з 2005 роком частки запасів в оборотних активах і ріст частки оборотних коштів в активах свідчать про позитивні зрушення у цьому напрямі.

     Для оцінки динаміки прибутку і його складових розглянемо дані таблиці (додаток 2). Горизонтальний аналіз наведених показниюв свідчить про позитивну динаміку дохідності сільськогосподарських підприємств. Проте зростання финансового результату від звичайної діяльності до оподаткування у 2009 році в 1,6 раза порівняно з 2006 роком не можна вважати достатнім для подальшого росту й розвитку виробництва. Структура прибутку показує, що його збільшення відбулося головним чином за рахунок доходу від реалізації товарів, робіт і послуг та значного підсилеення фінансових доходов.

     Загалом, аналіз динаміки дохідності та заборгованості підприємств Вінницької області  вказує на повільне й недостатнє поліпшення фіансового стану.

     Необоротні  активи, э формування яких починається розміщення власного капіталу, залежать від технології виробництва і вартості обладнання, що її забезпечує. На обсяг власного оборотного капіталу впливає швидкість обертання оборотних активів. Тому підприємства з тривалим технологічним циклом, до яких і належать аграрні, загалом потребують значно більше власного капіталу, ніж підприємства з коротким циклом. Виходячи з цього, розглянемо основні показники оцінки фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області (додаток 3).

     Коефіцієнт мультиплікації капіталу вказує на позичену частку коштів для фінансування підприємства. У 2009 році така залежність збільшилась і становила 0,7 грн. на кожні 1,7 грн. вкладених в активи. Про незначне збшьшення залежності від зовнішніх джерел фінансування у 2009 році свідчить також коефіцієнт концентрації позикового капіталу, що дорівнює відношенню позикового капіталу до пасивів. Проте вважається, що цей показник не повинен перевищувати 70%, тому значения 0,4 е досить прийнятним.

     Коефіцієнти структури позикового капіталу, фінансового левериджу та довгострокових вкладень заяежать від потреби, вартості та можливості залучення фінансових ресурсів у підприємства. У нашому випадку ці показники демонструють збільшення ролі довгострокових вкладень у залученому капіталі.

     Коефіцієнт маневреності власного капіталу свідчить про ступінь мобільності використання власних засобв і визначається як питома вага власного оборотного капіталу у загальному обсязі власного капіталу. Нормативне значения цього показника повинно бути більшим за 0,1 і меншим 0,5, що й спостерігаємо.

     Одним із важливих показників є коефіцієнт співвідношення власних і залучених  коштів. Розраховують його відношенням  залученого капіталу і короткострокових кредитів банку до власного капіталу, а тому показує рівень залежності підприємства від зовнішніх  інвесторів і кредиторів. У сільгосппідприємствах Дніпропетровської області така залежність зросла, й у 2009 році на кожну гривню власних коштів вже припадало 0,7 грн. позичених.

     Продуктивність капіталу, незалежно від джерел його надходження, демонструють показники рентабельности активів і власного та сукупного капіталу (додаток 4).

     У Дніпропетровській області показник ефективності власного капіталу значно знизився в порівнянні з 2006 роком. Проте достатнім вважається значення цього показника на рівні 10%, тому 9,1 % у 2009 році є також непоганим значениям рентабельності власного капіталу.

     Зростання наведених у таблиці коефіцієтнів в динаміці, свідчить і про те, що активзація фінансово-господарської діяльності відбувалася не лише під впливом простого нарощування активів і капіталу. Важливу роль у досліджуваному періоді відігравали й інтенсивні чинники. Так, показник рентабельності сукупного капіталу, що показує скільки прибутку дає кожна гривня, інвестована в активи та визначає продуктивність всього капіталу, яким володіють підприємства, зріс на 4,3 пункти.

     Кількісне визначення того, наскільки збільшення виручки від реалізації продукції  зумовлене збільшенням розміру  активів та їхнїм кращим використанням, проведемо в таблиці (додаток 5).

     У наведеній таблиці внесок екстенсивного чинника розраховували добутком різниці валюти балансу за звітний і попередній роки та ресурсовіддачі за попередній рік. Внесок інтенсивного чинника — добутком різниці ресурсовіддач звітного і попереднього років та валюти балансу звітного року. Через зменшення виручки у 2009 році такого розрахунку не проводили.