Економічна суть відрахувань підприємств у цільові централізовані фонди

 

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………4

Розділ І. Економічна суть відрахувань підприємств у цільові централізовані фонди………………………………………………………..6

Розділ ІІ. Оцінка та аналіз зборів та цільових відрахувань підприємств  в Україні………………………………………………………………………..23

Розділ ІІІ. Шляхи удосконалення  системи зборів та цільових відрахувань  підприємств…………………………………………………………………..34

Висновки………………………………………………………………..40

Список використаних джерел  ..………………………………………42

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Перехід України до ринкової економіки ознаменувався кардинальними  змінами в організаційній структурі  господарства, що призвело до модернізації фінансової системи держави і  перш за все її центральної ланки  – загальнодержавних фінансів. Тому виникає необхідність осмислення та аналізу змін, що відбуваються в  структурі, і якісних характеристиках  окремих фінансово-правових інститутів. Зокрема, це стосується централізованих  позабюджетних цільових фондів.

Система централізованих  фінансових ресурсів держави в сучасному  розвинутому соціально-ринковому  світі характеризується створенням, разом із бюджетною системою, значної  кількості позабюджетних фондів цільового призначення. Проблематика питань формування та функціонування цільових позабюджетних фондів держави, а також здійснення відрахувань  підприємств до них є досить актуальною, що зумовлено пошуком додаткових шляхів та можливостей отримання  фінансових ресурсів з метою повноцінного виконання загальносуспільних завдань  і функцій. Наявність численного обсягу труднощів, пов'язаних з діяльністю державних цільових фондів та підвищенням  їх суспільної ефективності, є тематикою  особливого характеру наукових досліджень.

Метою дослідження є визначення (на підставі комплексного аналізу) сфери  фінансово-правового регулювання  відносин, що виникають при формуванні, розподілі та використанні фінансових ресурсів централізованих позабюджетних  цільових фондів, та розробка науково-обгрунтованих  висновків та пропозицій щодо вдосконалення  національного законодавства у  цій сфері.

Об’єктом дослідження  є суспільні відносини, що виникають  в процесі акумуляції, розподілу  та витрачання грошових коштів централізованих  позабюджетних цільових фондів, і  які регулюються чинним законодавством України.

Предметом курсової роботи є правові норми, що регулюють відносини, які виникають при формуванні та використанні фінансових ресурсів централізованих позабюджетних цільових фондів, а також відносини, що виникають у результаті регулювання даними нормами зазначених суспільних відносин.

Соціально-економічний розвиток суспільних відносин в Україні можливий в умовах посилення соціального  захисту населення. Особливе місце у побудові ефективного механізму соціального захисту займає реформування системи пенсійного страхування.

В умовах світової фінансово-економічної  кризи загострилися проблеми солідарної пенсійної системи. Зокрема, щодо рівня  пенсійного забезпечення громадян.

Досвід розвинутих країн  свідчить, що впровадження системи  персоніфікованого пенсійного страхування  являється основним способом подолання  фінансової розбалансованості солідарної пенсійної системи, підвищення індивідуальної відповідальності громадянина у  власному пенсійному захисті, досягнення соціальної справедливості у чіткій прив’язці розміру отримуваних  пенсій від раніше здійснюваних внесків, забезпечення економіки довгостроковими  фінансовими ресурсами та інвестиційним  приростом пенсійних активів. [19, ст. 120]

 Водночас трансформація  пенсійної системи на принципах  персоніфікації являється довготривалим  та складним процесом, оскільки  накопичені зобов’язання пенсійної  системи перед учасниками солідарного  рівня повинні зберегти свої  джерела фінансування.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Економічна суть відрахувань підприємств у цільові централізовані фонди

Після проголошення незалежності України постала потреба у  формуванні державної системи оподаткування  підприємств. Перехід до ринкової економіки супроводжувався формуванням принципово нової фінансової системи, важливою ланкою якої були і є в нинішній час цільові фонди держави - сукупність фінансових ресурсів, котрі знаходяться в розпорядженні державних, регіональних органів влади або місцевих органів самоврядування, і що мають цільове призначення. [21, ст. 36]

З цього часу почалося становлення  і розвиток системи обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів України.

З початку цільові фонди  з'являлися у вигляді спеціальних  фондів або особливих рахунків задовго  до виникнення бюджету. Державна влада  з розширенням своєї діяльності потребувала нових видатків, які вимагали коштів для свого покриття. Ці кошти концентрувалися в особливих фондах, призначених для спеціальних цілей. Такі фонди носили, як правило, тимчасовий характер. З виконанням державою намічених заходів фонди закінчували своє існування. В зв'язку з цим кількість фондів постійно мінялася.[12, ст. 120]

Одним із перших було прийнято Закон України «Про пенсійне забезпечення» - 5 листопада 1991 року. Трохи згодом було прийнято постанову Кабінету Міністрів  України від 28 січня 1992 року за №39 «Про створення Пенсійного фонду України», а 26 червня 1992 року було прийнято Закон  України «Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування»  тощо.

На перших порах існування  незалежної України було прийнято також низку інших законодавчих актів, які були покликані регулювати систему обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів в Україні. Вони приймалися при різних обставинах і досить часто без належного вивчення реальної ситуації у країні і потім, із розвитком суспільних і виробничо-господарських відносин неодноразово доповнювалися та на їх основі приймалися нові.

В історію становлення  і розвитку системи обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів в Україні також слід віднести збір на формування Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків  Чорнобильської катастрофи і соціального  захисту населення та відрахування у державний інноваційний фонд, які  мали місце у свій час. [13, ст. 200]

Порядок відрахувань у Фонд для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення було визначено Законом України «Про формування фонду для заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення» від 20 липня 1997 року. З січня 1999 року цей збір було відмінено. Державний інноваційний фонд почав створюватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1992 року №77 «Про створення державного інноваційного фонду». Згідно із Законом «Про державний бюджет України на 1998 рік» у бюджеті було сконцентровано вісі відрахування підприємств на інноваційну діяльність. Таке саме рішення прийняте на 1999 рік.

Зі зміцненням централізованої  держави починався період уніфікації спеціальних фондів. На основі об'єднання  різноманітних фондів був створений  державний бюджет. В сучасних умовах поряд з бюджетом існують і  позабюджетні цільові фонди.

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною  ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена  потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті — це створення  та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. [26, ст. 205]

Світова наука й практика мають значний досвід щодо мобілізації  коштів на вказані цілі, які включають  такі джерела: внески громадян; асигнування  з бюджету; ресурси підприємницьких  структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди  фінансових ресурсів цільового призначення  існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік.

Цільові фонди в фінансовій системі України створені в відповідності з Законом України «Про основи бюджетного влаштування і бюджетного процесу в Україні». Головна причина їхнього створення - необхідність виділення надзвичайно важливих для суспільства видатків і забезпечення їх самостійними джерелами прибутку.

Оскільки платниками внесків  в цільові фонди є юридичні і фізичні (підприємці) особи, тобто  споживачі соціальних гарантій, то питання сплати та розподілу грошових коштів фондів стосуються всіх громадян України, і тому виявляється їхня зацікавленість в оптимальному функціонуванні системи цільових фондів. [15, ст.115]

Цільові фонди - форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що привертаються державою для фінансування деяких суспільних потреб і що комплексно витрачаються на основі оперативної самостійності строго відповідно до цільових призначень фондів.

Цільові фонди, будучи складовою  частиною фінансової системи України, володіють рядом особливостей:

• заплановані органами влади і управління та мають  строгу цільову спрямованість;
• грошові кошти фондів використовуються для фінансування державних витрат;
• формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;
• страхові внески до фондів і взаємини, що виникають при їх сплаті, мають податкову природу, тарифи внесків встановлюються державою і є обов'язковими;
• на відносини, пов'язані з численням, сплатою  і стягненням внесків до фондів, поширена більшість норм і положень Закону України «Про основи податкової системи України»;
• грошові ресурси фонду знаходяться в державній власності і не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом;
• витрачання коштів з фондів здійснюється по розпорядженню Уряду або спеціально уповноваженого на те органу (Правління фонду). [20, ст.. 133]

В Україні з 1992 р. почали діяти  більше двох десятків цільових фондів серед яких можна виділити соціальні, економічні та інші. До числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів.  Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення.

Область перерозподілу бюджетних  коштів набагато ширше, ніж цільових фондів, рамки перерозподілу яких обмежені цільовим призначенням фонду, а в галузевих фондах — ще і  галузевою приналежністю. Така обмеженість  в перерозподільній функції цього  сегменту державних фінансів в окремих  випадках має ряд переваг перед  бюджетною формою перерозподілу  фінансових ресурсів. При виділенні до цільового фонду частини фінансових коштів легше є видимою відповідність джерел, що централізуються, і потреб, оперативніше розв'язуються питання управління даною частиною фінансових ресурсів, усувається неминучість дефіциту по цих фондах, що неможливо досягти в бюджетах в умовах економічної кризи.[22, ст..203]

Державні соціальні цільові  фонди лише формою, а не за змістом  є фондами взаємного страхування  населення. І справа зовсім не в тому, що платниками страхових внесків  в переважній частині є працедавці, а не працівники. Економічна природа  коштів, що зараховуються до соціальних цільових фондів, є не що інше, як частина  вартості відтворення робочої сили. Порядок же сплати внесків є формою прояву цієї суті. Ніщо не заважає органам  влади держави встановити мінімальний  рівень оплати праці (який є нижнім рівнем для будь-якого працедавця), що включає як прожитковий мінімум, так і частку платежів до соціальних цільових фондів, переклавши обов'язок вносити страхові платежі з працедавців  на працівників. Проте діючий порядок  простіший і звичніший для  менталітету нашої держави і  населення. У інших країнах страхові внески розподілені більш рівномірно між працівниками і працедавцями, а в окремих державах переважну  частину внесків сплачують працівники.

Цільові фонди вирішують  дві важливі задачі: забезпечення додатковими коштами пріоритетних сфер економіки та розширення соціальних послуг населенню.[27, ст. 311]

Закон України «Про систему  оподаткування» встановлює участь суб’єктів  господарювання у формуванні централізованих  державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативними документами.

Відрахування  в цільові державні фонди нині становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив  виявляється в такий спосіб. 

По-перше, через формування валових витрат, які виключаються із суми скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований  прибуток, а отже, і суму податку  на нього.