Економічна суть офшорів та їх класифікація

3) надання ряду банківських послуг в тій мірі, в якій дозволяє законодавство конкретних офшорних юрисдикції;

4) концентрація фінансових активів  та інвестиційна діяльність, в  тому числі:

- Придбання і продаж акцій,  облігацій та інших денних  паперів; - Придбання матеріальних  і нематеріальних активів, об'єктів, нерухомості, покупка землі і т.п.;

5) здійснення операцій лізингу  нерухомого майна та обладнання. Зосередження в офшорній фінансовій структурі такого роду активів дає подальшу можливість репатріювати їх на батьківщину за допомогою надання їх у лізинг;

6) проведення операцій факторингу [22,c.89].

Факторинг - фінансова  комісійна операція, при якій клієнт передає дебіторську заборгованість факторингової компанії з метою  негайного отримання більшої  частини платежу, гарантії повного  погашення заборгованості та зниження витрат по веденню рахунків. Зазвичай клієнтом є постачальник, який поступається факторингової компанії право отримання платежу за поставлені товари чи надані послуги. Факторингова компанія відразу оплачує клієнту більшу частину вимог у вигляді кредиту, а залишок (за вирахуванням відсотка за кредит і факторингової комісії за послуги) надається після стягнення всього боргу. З допомогою офшорної факторингової компанії можна не тільки страхувати ризики кредитування материнської фірми, а й знайти оптимальні, з точки зору оподаткування, пропорції оплати послуг факторингу [35,c.81].

Особливо необхідно  відзначити зростаюче використання офшорів для придбання активів. Крім фінансових та інвестиційних компаній в останні роки особливу роль тут грають зареєстровані в офшорних юрисдикціях взаємні фонди (mutual funds) або інститути спільного інвестування (ІСІ). За своєю організаційною формою такі фонди є акціонерними товариствами, які в обмін на свої акції або паї отримують відповідні за обсягом фінансові вкладення.

Зазвичай такі фонди мають більш  високий імідж в порівнянні з інвестиційною компанією. На відміну від інвестиційних компаній ІСІ не управляють залученими активами, доручаючи це іншій фізичній або юридичній особі, що володіє відповідною ліцензією. Цей інститут органічно відповідає потребам фінансової глобалізації, гнучко пристосовуючись до конкретних умов: спеціалізація ІСІ і стратегії їх розвитку досить різноманітні.

Розміщення ФВІ в офшорах  дозволяє домогтися істотної економії на податках і підвищити їх прибуток. Крім того, перевагами офшорних ІСІ є:

- безпека інвестицій, що забезпечується правовою системою  офшорної юрисдикції;

- відносна гнучкість у плані  виведення інвестицій у разі  зміни інвестиційних умов;

- відносна конфіденційність інвесторів;

- можливість диверсифікації інвестицій  за допомогою використання різних  фондів, зберігаючи переваги використання  фінансового «ваги» кожного окремого  фонду.

При цьому велику роль відіграє наявність кваліфікованих управляючих, які мають досвід управління такими структурами. В даний час сприятливі умови для реєстрації та функціонування ІСІ є на БВО, Кайманових островах, Бермудах, Гернсі, Джерсі, Маврикії, острові Мен, в Андоррі, в Ірландії, у Люксембурзі.

Поряд з ІСІ в офшорах широко використовуються хеджеві фонди. Від деяких інших інвестиційних інститутів вони відрізняються тим, що, по-перше, не вимагають надмірних сум (як правило, мінімальні інвестиції становлять від 1 до 2,5 млн. дол.) і, по-друге, проводять найбільш ризиковану інвестиційну політику, даючи найвищі рівні доходу з можливих для колективного інвестування. Хеджеві фонди на відміну від ІСІ можуть працювати без покриття, вкладатися в низьколіквідні активи, для них не лімітовані вимоги за кількістю коштів, які можуть інвестувати в певний інструмент. Від хедж-фондів не потрібно підтримувати певний рівень ліквідності, вони не орієнтовані на одержання постійного доходу, а лише «знімають вершки» зі своїх інвестицій. Зокрема, хеджеві фонди можуть купувати деріватіви, займатися маржинальною торгівлею на фондових ринках, здійснювати вкладення в збанкрутілі компанії і в компанії зі складною фінансовою ситуацією, в непублічні компанії і т.п. Часто офшорні хеджеві фонди являють собою інвестиційні пули кількох приватних інвесторів, що бажають залишитися невідомими.

Особливу групу формують офшорні страхові та перестрахувальні компанії. У промислово розвинених країнах страховий бізнес іноді  підлягає пільговому оподаткуванню. Однак  при цьому страхування (особливо страхування життя, багато в чому по суті аналогічне інституту банківського вкладу) жорстко регулюється. Офшорні юрисдикції дозволяють страховим компаніям уникнути жорсткого державного нагляду за страховою діяльністю та її регулювання, отримати часткове звільнення від вимог щодо статутного капіталу, а також мінімізувати інформацію, яка підлягає публічному розкриттю. Страхова діяльність в офшорах вимагає отримання відповідної ліцензії. Найбільшого поширення в офшорній страхової діяльності отримали два види страхування: перестрахування і внутрішньофірмове (кептивне) страхування. Для внутріфірмового страхування у складі великих бізнес-структур створюються внутрішні компанії, що здійснюють страхування для цілей групи.

Офшорні трасти. Особливо потрібно виділити такий інструмент офшорного планування, як трастове (довірче) управління. Офшорні трасти вважаються найкращим механізмом захисту активів, у тому числі від кредиторів. Крім того, за допомогою трасту можна домогтися приватності та мінімізації податків при передачі майна іншим особам.   

Офшорні трейдери. Реєстрація спеціальних компаній, що спеціалізуються на торгових операціях, в офшорних зонах дозволяє суттєво зменшити базу оподаткування. Дуже часто в таких угодах використовується реінвойсинг - заниження або завищення вартості товару, або трансфертні ціни. При експорті офшорна компанія купує експортований товар за найнижчою ціною, а потім перепродує цей товар кінцевому покупцеві вже за світовою ціною, залишаючи у себе не оподатковуваний податками і не контрольовану місцевою владою різницю. При імпорті офшорна компанія може завищувати ціну, якщо тільки прибуток від таких операцій не буде перекриватися збільшенням відповідних митних платежів.

Офшорні казино. У деяких офшорних юрисдикціях можна зареєструвати  офшорне казино. Наприклад, на Коморських островах (Ан-Жуан), де після оголошення державної незалежності від Франції в кінці 1990-х років прийнято ряд законів і проголошено створення офшорної зони, можна зареєструвати казино, яке буде надавати послуги виключно нерезидентам. Державне мито за офшорну ліцензію казино при його заснуванні складає 25 тис. євро. Щорічне державне мито за продовження офшорної ліцензії становить 20 тис. євро. Більше ніяких податків казино не платять, вони звільнені від фінансової звітності. При цьому залучення заявника до відповідальності за ухилення від сплати податків в своїй країні не вважається на Камора приводом для відмови у володінні або управлінні офшорним казіно.

Ротаційні компанії. Функція  цих компаній, більшість яких існує  на папері, тобто фіктивно, полягає  у пересиланні коштів або цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, наче відбувається при цьому зміна власників грошових сум або цінних паперів.

Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, яка підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається спрямування доходів, одержуваних за межами офшорного центру, на рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг, як у сфері матеріальної, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами та об'єктами інтелектуальної власності. Тут мова проводяться операції, недоступних для контролю з боку податкових відомств, тому що в ряді випадків податковим службам інколи важко встановити, чи дійсно ці операції були компанією проведені. Компанії цього типу використовуються також в операціях купівлі-продажу. У згаданих випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розташування ротаційної компанії і рівнем оподаткування, якому могла бути піддана прибуток у країні джерела доходу.

Офшорні компанії є дуже «зручним» інструментом, за допомогою  якого вчинюється низка злочинів, пов'язаних з переміщенням валюти й  інших цінностей за кордон, у тому числі здобутих злочинним шляхом, і подальшим їх використанням у різних цілях. За даними ДПАУ, в Україні щорічно «відмивається» до 40 % валового внутрішнього продукту, понад 80% коштів «відмивається» за рахунок несплати податків. Частина зазначених грошей «перекачується» за рубіж через офшорні компанії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ФУНУЦІОНУВАННЯ «КОКОСОВИХ» ОФШОРІВ

 

2.1. Функціонування  Британських Віргінських островів  як офшорної зони

 

Британські Віргінські острова (B.V.I.),розташовані в Карибському басейні, складаються з 60 окремих островів, що розміщені до північно-заходу від Американських Віргінських островів і на відстані 60 милею від Пуерто Ріко. Столицею і діловим центром є Род-Таун на острові Тортола, у 9 милях від аеропорту на острові Біф.

Загальна чисельність  населення Британських Віргінських  островів складає приблизно 11 000 чоловік, 75% з який проживає на острові Тортола. Населення переважно чорношкіре.

Політична система - колонія  Великобританії, що має власний уряд і свою конституцію. Урядом керує губернатор, що призначений Великобританією.

Законодавча система  заснована на англійському праві. На островах розвиті банківські й аудиторські  послуги.

Більш 150 тисяч офшорних компаній зареєстроване на B.V.I. с 1984 року, що говорить про велику популярність островів як податкової гавані.

Форма    звільненої    від   податків компанії - Міжнародна   бізнес   компанія ( International Business Company (IBC). IBC, діяльність якої регулюється колективним законодавчим актом, розробленим у 1984 р. і вступившим в силу 1 серпня 1984 р., є одним з найбільш сучасних видів компаній, і після зменшення значення Панами через діяльність Нор¢єгі, тільки в 1988 р. на островах Британської Вірджинії було створено понад 6000 міжнародних бізнес компаній. Однак компаніям типу IBC забороняється вести бізнес з жителями островів і місцевих фірм і мати на островах власність.

IBC-компанія може бути  зареєстрована під будь-якою назвою, що орган, який реєструє, не  вважає небажаним, і яка не  містить слів "страхування", "гарантія", " будівельна компанія", "банк" чи "трест" (Insurance, Assurance, Building Society, Bank, Trust), без відповідного дозволу уряду. Назва не повинна також містити слова, що показують на зв'язок з королівською родиною чи урядом.

Назва компанії може бути англійською чи будь-якою іншою мовою  і може використовувати будь-яке  слово, що позначає обмежену відповідальність, наприклад: Limited, Ltd., Corp., Corporation, Inc., Incorporated, S. A., A. G., Gmb, B. V., N. V. Меморандум і устав повинні включати назву фірми, зареєстровану адресу офісу, ім'я й адресу зареєстрованого агента, мету компанії, що не повинні суперечити законам островів Британської Вірджинії, статутний акціонерний капітал і валюту, види акцій, що можуть бути акціями на пред'явника, іменними акціями, чи тими й іншими, і пояснення, що стосуються акцій на пред'явника. Статут фірми регулює її міжнародну діяльність і може бути змінений шляхом відповідного рішення.

Фірма повинна мати зареєстрований офіс на островах Британської Вірджинії і зареєстрованого агента, який повинний бути юристом, дипломованим бухгалтером компанії, що має ліцензію трастової, чи фірми, що спеціалізується на керуванні.

Компанія повинна мати щонайменше одного директора, що повинний бути призначений засновниками, що підписали меморандум і устав. Допускаються директори - фізичні чи юридичні особи колективні директори; крім того, можуть призначатися інші керівники шляхом ухвалення відповідного рішення. Припустимо також призначення заступників директорів. Імена й адреси директорів і керуючих не вносяться в який-небудь відкритий реєстр, хоча компанія може представити цю інформацію в орган, що реєструє, для одержання офіційного посвідчення.

Акціонерний капітал  може мати номінал і виражатися в  будь-якій валюті. Однак звичайно статутний акціонерний капітал складає 50.000 доларів США по номіналу, тому що це максимальний статутний акціонерний капітал, з якого взимається мінімальне мито в розмірі 300 доларів США. Статутний акціонерний капітал понад 50.000 доларів США, але номіналу обкладається додатковим первісним і щорічним митом у розмірі 700 доларів США. Мінімальне число пайовиків – один, і щонайменше одна акція повинна бути випущена директорами на їхніх перших зборах. Усі випущені акції, як іменні, так і на пред'явника, повинні бути цілком оплачені, але оплата може вироблятися у формі простого векселя, підписаного пайовиком. Якщо не випускається мінімальне число акцій, директора несуть повну відповідальність за всю діяльність компанії.

Мінімальне число пайовиків - один і щонайменше одна акція повинна бути випущена директорами на їхніх перших зборах. Усі випущені акції, як іменні, так і на пред'явника, повинні бути цілком оплачені, але оплата може вироблятися у формі простого векселя, підписаного пайовиком. Якщо не випускається мінімальне число акцій, директора несуть повну відповідальність за всю діяльність компанії.