Економічна суть офшорів та їх класифікація

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП …………………………………………………………………с. 3-4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ

ОФШОРНИХ  ЗОН ………………………………………………….. с. 5-20

1. Економічна суть офшорів та їх класифікація ……………... с. 5-13
2. Множинність використання офшорних зон ……………….. с. 14-20

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНУЦІОНУВАННЯ

«КОКОСОВИХ» ОФШОРІВ ………………………………………… с. 21-30

2.1. Функціонування  Британських Віргінських 

островів як офшорної зони …………………………………………… с. 21-24

2.2.  Панама - один з  найпривабливіших 

“офшорів” світу ……………………………………………………….. с. 24-26

2.3. Характеристика  Острова Мен, як вільної

економічної зони ……………………………………………………….. с. 27-30

ВИСНОВОК …………………………………………………………….. с. 31-32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………….. с. 33-35

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Інвестиціями є усі  види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності та інших видів діяльності, в результаті якого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Досягнення сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і утримання його на високому рівні - складне завдання навіть для розвинених країн світу, а тим більше для країн, що розвиваються, до яких відноситься i Україна. Тому у світовій економічній практиці поширюється створення різноманітних особливих зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною формою таких зон є офшорні (спеціальні) економічні зони. У них запропонована зручна технічна і промислова інфраструктура для розвитку бізнесу: кваліфікована робоча сила, наявність аеропортів і транспортних комунікацій, банки і фінансові організації, сприятлива атмосфера для бізнесу, надання податкових пільг і прямої фінансової підтримки.

Протягом останніх десятиріч офшорна фінансова діяльність посідає все значніше місце у світовій фінансовій системі. З одного боку спостерігається значний ріст обсягів фінансових операцій та зростання кількості світових фінансових установ, проте, з іншого, спостерігається досить неоднозначне ставлення до цього явища в урядових, ділових та наукових колах. Ті чи інші види офшорних фінансових операцій глибоко ввійшли у практику міжнародного корпоративного управління, тоді як уряди вважають їх способом ухилення від оподаткування та відмивання брудних грошей.

Широке застосування в бізнесі офшорів урешті-решт призводить країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку до необхідності формування чіткої позиції щодо цього явища.

Актуальність даної  теми визначається впливом офшорних зон і компаній, що функціонують в них, на перерозподіл фінансових ресурсів, яке пов‘язане з припливом  або відтоком капіталу, що надає можливість опосередковано впливати на економіку окремих країн і на світову економіку в цілому. Так, половина експорту металопродукції та більше половини інвестицій в Україну проводяться з використанням офшорних зон, що призводить до недоотримання бюджетом грошових коштів.

Вивченням комплексу  проблем, пов‘язаних із функціонуванням  офшорного бізнесу суб‘єктів  господарювання та з‘ясуванням ролі держави займаються вчені багатьох країн. Зокрема, слід особливо відмітити  науковий вклад Хейфеца Б.А., Бугаєнко А.В., Пеппера Дж., Гетманцев Д., Абуова І., Аксьонов Д., Кузнєцов К., Костіцин К. та ін.

Об‘єктом дослідження  даної роботи є функціонування та розвиток офшорних зон, як світових фінансових центрів, предметом - діяльність офшорних зон та їх вплив на економіку держави.

Мета даної роботи - визначити теоретико-організаційні  основи офшорних зон, особливості функціонування офшорних юрисдикцій в сучасних умовах та основні напрямки протидії негативним наслідкам діяльності офшорних юрисдикцій.

Для досягнення поставленої мети при виконанні даної роботи необхідно було розв‘язати низку завдань:

- визначити економічну  суть офшорів та їх класифікацію;

- дослідити спеціалізацію  офшорних зон та наслідки їх  діяльності;

- дослідити множинність  використання офшорних зон;

- охарактеризувати напрямки  активізації міжнародного співробітництва  у сфері координації офшорного  бізнесу;

- дослідити використання  методів обмеження операцій, що  проводяться через офшорні зони.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ  ОСНОВИ ОФШОРНИХ ЗОН

 

1.1. Економічна  суть офшорів та їх класифікація

 

Терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». Відповідно термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції [16, с.43].

Так, в економічному довіднику  А. Амбарцумова і С. Стерлігова «1000 термінів ринкової економіки» сказано: «офшор - термін, що застосовується для характеристики світових фінансових центрів, а також для деяких видів банківських операцій». Інше, більш повне визначення цього терміну можна знайти у «Великому енциклопедичному словнику»: «офшор (англ. Off-shore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) - території, що представляють пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю і тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками і в іноземній валюті » [6,с.243].

Існують цілий ряд  термінів, що застосовуються до позначення класичних офшорів. Серед них  можна відзначити такі, як «офшорне середовище», «офшорна зона»,«офшорна юрисдикція», «офшорний бізнес», «офшорний  фінансовий центр» (ОФЦ), «офшорний банківський центр», «податкова гавань», «податковий притулок» , «податковий рай», «податковий парадиз», «податковий притулок», «податковий оазис» і деякі інші, в тому числі ті, в яких не міститься натяк на офшор або пільги з оподаткування («міжнародний фінансовий центр», «міжнародний банківський центр »). Хоча окремі автори і вважають, що існують певні особливості кожного з цих термінів (деякі з них будуть відзначені нижче), всі вони у можуть розглядатися в якості синонімів термінів «офшор», або «офшорна юрисдикція» [31,с.19].

На думку експертів  Організації економічного співробітництва  та розвитку ОЕСР), до податкових гаванях  належать країни і території, де прибутковий  податок стягується за номінальною  або нульовою ставкою і для  певних видів доходу встановлено преференційний режим оподаткування, а для нерезидентів створені можливості ухилення від сплати податків в країнах їх резидентності.

МВФ вважає, що для ОФЦ  притаманні такі характеристики:

- юрисдикція, яка має  відносно велике число фінансових інститутів, що спеціалізуються на обслуговуванні ділових зв'язків нерезидентів;

- фінансова система  із зовнішніми активами і зобов'язаннями  непорівнянними з внутрішніми;

- центри, які забезпечують  деякі або всі наступне послуги:  низький рівень або нульове оподаткування; м'яке фінансове регулювання; банківську секретність і анонімність.

Міжнародна група з  боротьби з відмиванням (легалізацією) злочинних доходів - FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) відповідно до головних цілей своєї діяльності замість терміна «офшор» застосовує поняття країни і територій, що не співпрацюють, з якого випливає, що сприятливий режим, наданий офшорними фінансовими центрами нерезидентам (легкість ведення бізнесу, конфіденційність), не створює надійний захист проти легалізації доходів, нажитих кримінальним шляхом.

У фундаментальній праці  «Світові фінанси» М. Янга, Ф. Лисиця і  Л. Мауера офшорні банківські центри розглядаються як окрема категорія  міжнародних фінансових центрів, які  виконують посередницькі функції для позичальників і депонентів. Основною причиною їх привабливості є мінімальне офіційне регулювання, у тому числі практично повна відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Проте суть явищ, що точніше і докладніше розкривається економістами, які оперують поняттями «офшорна зона», «офшорна компанія» і «офшорна діяльність». Під офшорною компанією розуміється підприємницька фірма, зареєстрована на особливих територіях, званих офшорними зонами. У свою чергу офшорна зона являє собою територіально відокремлений регіон, район, область або острів (півострів), в якому не діють деякі правила і норми країни юрисдикції, тобто тієї країни, в межах якої створюється даний офшор. А під «офшорною діяльністю» розуміється діяльність фірм і компаній поза юрисдикцією будь-якої держави (території). Найбільш повним є таке розуміння офшорного бізнесу і офшорної компанії: «офшорний бізнес» - це бізнес, що здійснюється за межами даної юрисдикції, який має закордонні по відношенню до неї джерела доходу і тому підлягає у ній пільговому оподаткуванню.

«Офшорна компанія» - це термін, що характеризує особливий  організаційно-юридичний статус підприємства, який забезпечує йому максимальне зниження податкових втрат (у більшості випадків - до нуля). Такий статус звичайно пов'язаний з вимогою проведення ділових операцій за межами юрисдикцій, де дана офшорна компанія офіційно зареєстрована.

У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що мають  вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або практикується його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.

Створюючи ОЗ, держава  переслідує стратегічні цілі, які  можна об’єднати в такі три  групи:

1. Економічні цілі:

- залучення іноземних  інвестицій;

- зростання валютних  надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних засобів.

2. Соціальні цілі:

- прискорення розвитку  країни в цілому чи конкретної  її території;

- підвищення зайнятості  та рівня доходів населення;

- створення висококваліфікованої  робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів;

- орієнтація культури  менеджменту на світові вимоги  до технології управління.

3. Науково-технічні цілі:

- впровадження провідних  закордонних технологій, насамперед інформаційних, у галузі сучасних засобів зв’язку і банківської справи.

Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть коригуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових юрисдикцій як Нідерланди і Люксембург, привели до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові кошти у свою економіку, а й самі стали найбільшими світовими інвесторами [31, с.12].

В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

- тут максимально  спрощена процедура реєстрації  компанії, що утворюється. Не підлягають  розголошенню особистості власників  фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

- в офшорних зонах  немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати  депозити в будь-якій валюті  в яких-небудь банках. Вони мають  право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

- більшість країн «податкового  раю» не вважають карним злочином  порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

- засновуючи ОК в одній з  численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

- в ОЗ пільговий режим визначається  також відсутністю валютних обмежень і митних податків і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

- процедура керування фірмою  гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.