Державний борг України

Рис. 7. Платежі за державним боргом до доходів загального фонду державного бюджету України

Джерело: http://www.minfin.gov.ua

Що ж стосується довгострокової перспективи, то Україна у найближчі роки матиме декілька років з піковим навантаженням щодо виплати боргів (табл. 3).

Таблиця 3

Погашення внутрішнього і зовнішнього боргу щорічно 2010-2025 рр. мрлд. грн.

По-перше, це 2011 і 2012 роки з відповідно 33,1 та 31,1 млрд. грн. виплат. У 2013 році Україні  необхідно виплатити 42,5 млрд. грн., у 2015 році – 34,2 млрд. грн. При цьому  слід зазначити, що у разі зростання  економіки, навіть середніми темпами (4-5% в рік), то 34,2 млрд. грн. у 2015 році будуть набагато меншими, ніж 33,1 млрд. грн. у 2011 році у відносному показнику. Державний борг зростає у тому разі, якщо він росте у відносному вимірі, тобто він збільшується швидше, ніж валовий національний продукт. Тому значний вплив на ці процеси матиме економічна конюнктура у майбутньому.

Структура ДГДБ за відсотковими ставками, яка свідчить про вразливість  до відсоткового ризику станом на 31.12.2010 р. має такий вигляд (рис. 8).

Рис. 8. Структура державного та гарантованого державою боргу за видами відсоткових ставок

Добрим є переважання фіксованої ставки державного боргу – 56,6% у структурі ДГДБ. Фіксована ставка не є вразливою до відсоткового ризику. Ставка МВФ також не містить в собі значного ризику, оскільки практично не змінюється і коливається в межах 3,5% річних. Так, у 2008 році МВФ виділив Україні кредит stand by на 2,5 роки у розмірі 10 млрд. СПЗ (еквівалент 15,15 млрд. доларів США) під 3,5%, а у 2008 році кредит на 16,5 млрд. доларів США МВФ надав Україні під 3,75%. Ставка LIBOR (London Interbank Offered Rate) на сьогоднішній момент і у короткостроковій перспективі також не містить і не міститиме відсотковий ризик. Навпаки, з 2008 року LIBOR тільки знижувався. Якщо в грудні 2007 р. ставка LIBOR за один місяць становила 5,02% річних, то станом на кінець жовтня 2010 року 0,26% річних. Пояснюється це тим, що LIBOR залежить від облікової ставки ФРС США. Оскільки у США облікова ставка ФРС становить від 0 до 0,25% залежно від банку, то відповідним чином поводилася і ставка LIBOR. Таким чином, ставка LIBOR на сучасному етапі, навпаки, є полегшенням з точки зору виплати державного боргу для України.

Для того щоб фінансовий ринок був  збалансований величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України, що відповідає Маастріхському договору та ст. 18 Бюджетного кодексу України. Однак застосування такого співвідношення до України часто піддається критиці.

Так, фахівці МВФ дослідили взаємозвязок боргу та темпів росту економіки. Коли країна тільки отримує доступ до кредитних ресурсів вплив на економічне зростання буде позитивним. Однак, коли сума боргу досягає певної точки А, загальний ефект заборгованості стає негативним і стан країни стає гіршим, ніж за умови відсутності боргу. При цьому автори з МВФ чітко визначають точку А: борг починає здійснювати в цілому негативний влпив на економічне зростання при рівні 160-170% величини експорту і 35-40% ВВП. В середньому відмінності в темпах економічного росту економіки між країнами з низькою заборгованістю (менше 100% експорту та 25% ВВП) та високою заборгованістю перевищують 2% в рік [16].

При цьому в Україні показник відношення ДГДБ до ВВП не досяг  рівня 60%, в 2009 році цей показник становив 34,7% (рис. 9).

Рис. 9. Відношення ДГДБ України до ВВП на кінець відповідних років

Джерело: http://www.minfin.gov.ua

При цьому необхідно зазначити, що при ухваленні Бюджетного кодексу  України жодного пояснення, чому саме такий рівень встановлено не було наведено. При встановлені граничного рівня для країни необхідно враховувати, що подібні цифри прийнятні для держав із розвинутими внутрішніми ринками та високими кредитними рейтингами на міжнародних ринках, але для країн, що не мають таких переваг – неприйнятні [17, с.28-31].

2.3. Підсумкова характеристика боргової  політики України на сучасному  етапі.

Таким чином, незважаючи на активне  позичкове фінансування української  економіки в період економічного спаду, загалом рівень її боргового  навантаження залишається порівняно невисоким. Так, якщо співвідношення державного боргу та ВВП склало у 2009 р. для України лише 15 %, аналогічний показник для США становив 63 %, країн єврозони – 70,6 %, в тому числі Греції, Бельгії, Італії – понад 100 %, Японії – 155 %. Водночас обтяжливість цього навантаження для бюджету в Україні є значно більш високою через більш високу вартість позичкових ресурсів.

Вищезазначене обумовило основний цільовий орієнтир боргової політики України – її спрямування на зниження вартості та подовження терміну запозичень, в тому числі – шляхом реструктуризації наявних заборгованостей. Відтак боргова політика в Україні на сучасному етапі обмежена суто сферою боргових відносин та не включена у загальну економічну стратегію держави. Стійке збереження негативного сальдо запозичень обумовило практичну відсутність позитивного ефекту зовнішніх та внутрішніх запозичень для завдань розвитку, оскільки запозичення не лише не могли сприяти вивільненню корпоративних ресурсів на інвестиційні потреби, але й вимагали додаткової їх мобілізації для цілей обслуговування заборгованості.

Певні зміни в орієнтирах боргової політики почали відбуватися у 2004 р. завдяки розвиткові гарантованого  кредитування. Між тим, довгостроковий макроекономічний ефект такого типу запозичень потребує додаткового дослідження.

На мою думку, боргова політика України потребує значного удосконалення  шляхом поліпшення її нормативно-інституційного забезпечення, розширення спектру інструментів та кола завдань та пріоритетів [18].

          Розділ 3. Шляхи вдосконалення боргової політики України.

3.1. Проблеми нормативно-інституційного  забезпечення боргової політики  України.

Важливою перешкодою налагодження належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність  цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям спеціального базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу. За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів Державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом.

Базовим нормативним актом, який здійснює регулювання даної сфери, є Бюджетний  кодекс України, в якому зафіксовано  загальні принципи боргової політики, в тому числі - обов’язковість зменшення державного боргу, якщо його обсяг дорівнюватиме 60 % ВВП, також закон України «Про державний борг». В законах про Державний бюджет України на відповідні роки визначаються щорічні граничні показники окремих кількісних параметрів державного боргу, джерела його обслуговування та фінансування бюджетного дефіциту. Окремі постанови Уряду України визначають умови окремих видів державних запозичень.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 28 вересня 2000 р. № 1483 було схвалено Концепцію державної боргової політики на 2001 - 2004 роки. Концепцію спрямовано на врегулювання комплексу проблем, пов'язаних з необхідністю визначення оптимальних джерел фінансування потреб держави, зменшення боргового навантаження на державний бюджет, запобігання подальшому збільшенню зовнішнього боргу та створення ефективної системи управління державним боргом, недопущення безконтрольного збільшення державного боргу, забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади, установ та організацій.

Більшу частину поставлених  Концепцією цілей було досягнуто, що насамперед стосується доведення показника  державного боргу України до безпечних  розмірів. Між тим, подальшого вдосконалення  потребують система управління державним боргом, підвищення координованості дій центральних органів виконавчої і законодавчої влади та визначення пріоритетів розвитку економіки та напрямків використання коштів від додаткових запозичень. Існуюче законодавче поле регулювання відносин, що виникають в процесі управління державним боргом та операцій з державною заборгованістю, на думку експертів, не відповідає потребам поглиблення ринкового реформування основ макроекономічної політики та функціонування фінансових ринків і їх інституційного забезпечення, має несистемний характер. Зокрема, має місце неврегульованість широкого спектру питань, пов’язаних із:

• компетенцією органів влади щодо державного боргу;
• визначенням величини, складу та структурних параметрів державного боргу, на які повинна орієнтуватись відповідна політика;
• регламентуванням операцій щодо управління державним боргом;
• можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок;
• порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій сфері тощо.

Усі зазначені вище питання потребують системної законодавчої основи, яка б враховувала передові досягнення боргової теорії та практики здійснення боргової політики. З цією метою Підкомітетом з питань державного боргу, запозичень та інвестицій Комітету з питань бюджету Верховної Ради України, було розроблено проект Закону України “Про Державний борг України” (реєстр. № 1229-1). Головною метою законопроекту є створення системного законодавчого поля регулювання відносин, що виникають при здійсненні боргової політики та операцій Уряду з державною заборгованістю, регламентація визначальних принципів організації системи управління державним боргом, створення передумов для розмежування повноважень, підвищення прозорості і відповідальності органів виконавчої влади за боргові рішення, створення ефективного механізму безпечного управління державним боргом та економії коштів Державного бюджету України шляхом запобігання ризикам. Закон України «Про державний борг» було прийнято у 2006 році. На думку авторів законопроекту, його прийняття сприяє вирішенню завдань:

• вдосконалення механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;
• встановлення нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;
• створення умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створення сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;
• сприяння розвиткові ринку державних цінних паперів;
• встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Проблема підвищення ефективності управління державним боргом і пошук шляхів її вирішення є одними з найбільш актуальних питань сьогодення в Україні. Незважаючи на відсутність досконалих критеріїв оцінки управління боргом, недоліком системи управління боргом в Україні є розподіл повноважень між декількома державними інституціями щодо формування зовнішнього боргу країни, що викликає слабку координацію дій з управління боргом. Так, заборгованість перед МВФ перебуває під контролем НБУ, кредити Світового банку – Міністерства фінансів, міждержавні кредитні лінії – Укрексімбанку. Крім того, різні відомства застосовують різні методики обліку, що відповідно спричиняє статистичні розбіжності за основними показниками заборгованості [19].

3.2. Основні завдання оптимізації  боргової політики України. Боргова  політика в контексті завдань  інноваційного розвитку.

Стосовно участі України на міжнародних  ринках позичкового капіталу досить складно зробити довгострокові  прогнози через відсутність постійного попиту на певні боргові інструменти та його ситуативність. Незважаючи на певну зацікавленість українськими борговими інструментами з боку іноземних інвесторів, їхня діяльність носить в більшій мірі дискретний спекулятивний характер і обумовлена високими відсотковими ставками, які іноді є невиправданими з точки зору світової кон’юнктури на ринках запозичень.

Між тим, загальна тенденція свідчить про поступове зростання довіри інвесторів до економіки України. Зокрема, обнадійливою є підвищена увага з боку іноземних інвесторів до ринку українських єврооблігацій, який демонструє позитивну динаміку розвитку протягом останніх років. Періодичне підвищення кредитного рейтингу України як суверенного позичальника, присвоєння корпоративних кредитних рейтингів деяким українським компаніям та банкам розширюють можливості участі України на ринках міжнародного позичкового капіталу та сприяють більш вигідним умовам запозичень.