Державний борг України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний економічний університет

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

«Державний  борг України»

 

 

                                              Виконала студентка

                                                      фінансово-економічного

                               факультету

                                          III курсу, 3 групи

                                      Павленко А.В.

                                             Науковий керівник

                            викладач

                                          Близниченко Т.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса - 2011

 

Зміст

Вступ 
Вступ

В умовах інтеграційних і глобалізаційних  процесів розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним  збільшенням заборгованості провідних  країн світу.

Сьогодні державний борг є суттєвою складовою фінансової системи, діючим інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та способом реалізації економічної стратегії держави.

 Актуальність теми. В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

       В перехідній  економіці України державний  борг все більше набуває характеру  не лише фінансової, але і соціально-політичної  проблеми. Державний борг прямо  пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни.

Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних  труднощів, які впродовж останніх років  переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

 Важливий внесок в дослідження  проблеми державного боргу зробили  західні економісти: Д. Рікардо,  А. Сміт, М. Браунриг, С. Вайнтрауб, Х. Джонсон, О. Екстайн, Дж. Кейнс, А. Лаффер, А. Лернер, Р. Масгрейв, М. Фрідман та інші. Серед російських вчених варто відмітити праці: М.Б.Богачевського, Б.Г.Болдирєва, Л.О. Дробозіної, Л.М. Красавіної, І.М. Осадчої, Ю.М. Осипова, Г.П. Солюса, В.М. Усоскіна та інших. Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д.Василик, А.С.Гальчинський, Г.Н.Климко, В.В.Корнєєв, О.В.Плотніков, І.Я. Софіщенко, В.М.Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

       В той же  час в Україні недостатньо  досліджені питання, що стосуються  проблем управління державним  боргом, особливостей його формування  і розвитку в умовах переходу  до ринкової економіки. Зазначене  обумовило актуальність обраної теми курсової роботи, його мету і задачі.

       Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування економічної природи державного боргу; виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні; оцінка боргового тягаря України та виявлення основних шляхів вдосконалення боргової політики країни.

       Для досягнення  поставленої мети у роботі  передбачається вирішити ряд  задач, головними з яких є:

• обґрунтування економічної сутності державного боргу як складової державних фінансів;
• визначення основних етапів формування державного боргу та боргової політики;
• оцінка розміру та динаміки зовнішньої та внутрішньої заборгованості України;
• розробка пропозицій щодо  оптимізації боргової політики України.

Об'єктом дослідження є державний борг України.

Предметом дослідження є фінансові відносини, які утворюються між державою та її кредиторами, в результаті чого формується  державний борг та здійснюється його управління і обслуговування.

       Методи дослідження. В даній роботі дослідження проводилося з використанням діалектичного методу пізнання розвитку і взаємозалежності економічних процесів управління та обслуговування державного боргу в Україні. Тенденції і особливості формування державного боргу в Україні виявлені завдяки використанню методів конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу. При розробці пропозицій щодо удосконалення механізму управління державного боргу України використовується метод аналізу і синтезу.

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження формування державного боргу України.

1.1.Економічна сутність державного кредиту.

Державний кредит є однією з ланок фінансової системи України і знаходиться у тісному зв’язку з усіма процесами, що мають місце в умовах ринкової економіки. До таких процесів належить посилення зв’язку між державними фінансами та позиковим капіталом.

Кредит як елемент загальної  системи перерозподілу вартості в розширеному виробництві відображає два взаємопов’язаних зустрічних процеси її руху в грошовій формі.

Як економічна категорія державний  кредит поєднує в собі фінансові  та кредитні відносини.

З фінансового погляду державний  кредит пов’язаний з процесами перерозподілу  вартості валового продукту з метою  формування додаткових фінансових ресурсів держави. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат.

Система мобілізації фінансових ресурсів за допомогою державного кредиту  є найбільш демократичним способом організації взаємовідносин підприємств, громадян та держави при розв’язанні питань фінансування державних потреб, де найбільш повно враховуються економічні інтереси людей.

Державний кредит – це сукупність кредитних відносин, у яких беруть участь кредитор (займодавець) і позичальник як юридично самостійні суб’єкти. Держава виступає або в ролі позичальника грошових коштів, або кредитора (займодавця) відносно приватних осіб, фінансових та кредитних установ, урядів інших держав, міжнародних фінансових та кредитних організацій.

З боку держави суб’єктами кредитних  відносин можуть бути:

• Кабінет Міністрів України;
• Органи влади АР Крим та органи місцевого самоврядування;
• Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства);
• Національний банк України.

Державний кредит використовується, в основному, для мобілізації  коштів з метою фінансування державних  видатків, для покриття бюджетного дефіциту, підтримки валютного курсу  національної грошової одиниці, на соціальні  потреби та інші невиробничі цілі.

Використання державного кредиту є виправданою, припустимою формою мобілізації коштів у розпорядженні держави.

Державний кредит, як фінансову категорію, слід розглядати в двох аспектах: активному , коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивному , коли вона виступає позичальником коштів. У фінансовій практиці державним кредитом називають кредит, який видається державою. Кредит, який отримує держава, на практиці визначається  як державна позика, що приводить до формування державного боргу.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах:

• державні запозичення;
• мобілізація коштів через систему ощадних установ.

Найпоширенішою формою державного кредиту є державні позики.

Державні позики – це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату. За допомогою них мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування потреб держави. Кошти держава отримує шляхом випуску і розміщення цінних паперів – облігацій і казначейських  зобов’язань. Ці цінні папери являють собою боргове зобов’язання держави, за яким їх власникам у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу.

За строками надання розрізняють позики короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років), довгострокові (понад 5 років), та з правом довгострокового погашення.

Другим методом мобілізації  коштів через систему державного кредиту є ощадні банки та ощадні установи держави, у яких розміщені вільні кошти населення.

Основною функцією інститутів ощадно-кредитної  системи є залучення тимчасово  вільних грошових коштів населення  та юридичних осіб, їх подальше ефективне  розміщення  і раціональне використання через систему державного кредиту. Більш широку класифікацію державного кредиту можна зобразити у вигляді схеми (див. дод. 1) [1, с.222-224].

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється  насамперед у тому, що він є засобом  мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит як фінансова категорія  виконує три функції: розподільчу, регулюючу і контрольну.

Через розподільчу функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулюючої функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно пов’язана  з діяльністю держави і станом  централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими  структурами, а й кредитними  установами.

Контроль поширюється як на залучення  позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків. [2, с. 256-258]

1.2.Структура державного боргу та механізм його формування.

Використання державою у своїй  фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Загальна сума державного боргу  складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов’язань  держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи  надані іноземним позичальникам  гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки [2, с.259].