Державний борг України

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум з погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерела погашення зовнішнього  боргу:

• бюджет;
• золотовалютні резерви;
• кошти, отримані від приватизації державного майна;
• нові запозичення.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством  фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно  із затвердженням Державного бюджету  України на наступний рік.

Існування великого державного боргу  може підірвати економічне зростання  країни і негативно впливати на її фінансове становище [9, с.253-255].

 

Розділ 2. Особливості  та пріоритети боргової політики України

2.1. Етапи формування державного боргу та боргової політики.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р., питання відбудови  національної економіки потребувало  величезних коштів. Розбалансування  економіки супроводжувалося гіперінфляцією і девальвацією національної грошової одиниці, що змушувало уряд вдаватися до внутрішніх і зовнішніх запозичень. При цьому утворення і погашення державного боргу України не мало чіткого правового визначення.

Формування та нагромадження  внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою  функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало відбиток на його структуру та обсяги.

Лише в останні роки в Україні розпочалося формування послідовної та виваженої довгострокової державної боргової політики, яку ще належить відповідним чином “вбудувати” у систему інструментів економічної стратегії держави. З нашої точки зору, пропоноване дослідження особливостей та пріоритетів боргової політики України сприятиме реалізації цього завдання.

Цей період вітчизняні дослідники поділяють на такі етапи управління державним боргом.

Перший  етап (1991-1994 рр.) – утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.

Рис. 3. Динаміка державного боргу України за 1992-1997 роки (млрд. дол. США)

Другий  етап (1995-1996 рр.) – період зовнішніх гарантій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. За цей період він зріс на 56 %. Цей етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій  етап (1997 – перша половина 1998 р.) – характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р.

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) – період реструктуризації боргових зобов'язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу – через заміну облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) було продовжено термін запозичень і зменшено тиск виплат за ОВДП. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету.

П'ятий етап (2001-2007 рр.) – період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні. Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0 % від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики. Україна здійснила шість суверенних випусків ОЗДП на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування державного бюджету з термінами обігу 5-12 років та дохідністю від 7,65 % до 3,5 % річних. Випуск Єврооблігацій України 2003 р. отримав нагороду "Кращий суверенний випуск року серед країн, що розвиваються" – одного з найавторитетніших світових ділових видань – журналу "Euromoney". Це дало змогу підвищити міжнародні рейтинги нашої держави.

Незважаючи на методологічні  розбіжності в обліку боргу між  Україною та Міжнародною практикою, показник відношення державного боргу України до ВВП був достатньо низьким, що дало змогу Світовому банку (звіт "Створення фіскального простору для економічного зростання. Огляд державних фінансів України" від 14.09.2006 р.) стверджувати про запас фінансової стійкості економіки України. Для економічно розвинених країн звичним є відношення державного боргу до ВВП на рівні понад 60 %. В Україні ж за законодавчого обмеження у 60 % від ВВП офіційний державний борг становить близько 15 % від ВВП (табл. 1).

Шостий  етап (2008-2011 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. Сьогодні Україна стоїть на порозі значного зростання боргового тягаря, здатного вже в найближчому майбутньому істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, спричиненою політичною нестабільністю, нарощуванням обсягів як внутрішніх, так і зовнішніх запозичень, адміністративним регулюванням економіки, непрозорістю інформації щодо обсягів державного боргу. На сьогодні Україна далі продовжує позичати, що може призвести до втрати боргової безпеки [10, с.193-196].

Таблиця 1.

Показники державного боргу України за 1998-2010 рр. (млрд. грн.)

Роки	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Величина державного боргу Укра- їни, млрд. грн	38,352661	62,877249	62,877249	62,877249	64,468789	66,133321	67,682325	63,145425	66,113686	71,294278	130,68965	129,5984	152.78834
ВВП України, млрд. грн	102,593	130,442	170,07	204,19	225,81	267,344	345,113	441,452	544,153	712,945	949,864	990,625	999,875
Відношення боргу до ВВП, %	37,3833117	48,2032237	37,7583977	30,9968177	28,5500151	24,737163	19,6116417	14,3040297	12,1498523	9,99996886	13,7587748	13,0824883	15,2804744

 

2.2. Оцінки боргового тягаря України.

Спроможність у повному  обсязі обслуговувати та своєчасно  погашати державний борг є одним  з основних показників фінансової стабільності країни, що закріплює за державою імідж надійного позичальника та відкриває перед нею можливості до нових позик на більш вигідних умовах.

Деякі вчені вважають, що те, чи є наявний державний борг тягарем або благом, може бути визначено при розгляді його відношення до національного доходу або продукту. Про зростання боргу можна говорити лише тоді, коли він росте у відносному вимірі, тобто збільшується швидше, ніж валовий національний продукт [11, с. 31].

Для оцінки ступеню ризиковості  структури державного боргу в світовій практиці використовують такі основні показники [12]:

- частка зовнішнього боргу в  загальній сумі боргу, яка вказує  на вразливість боргового портфелю  уряду до валютних ризиків; 

- середня строковість боргових  зобов'язань, що є показником вразливості до ризику рефінансування боргу;

- частка заборгованості з плаваючою  і фіксованою відсотковою ставкою,  яка свідчить про вразливість  до відсоткового ризику.

Розглянемо загальну динаміку державного та гарантованого державою боргу України за останні роки (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка розміру державного та гарантованого державою боргу  України за 2005-2010 рр.

Показники	31.12.2005	31.12.2008	31.12.2009	31.07.2010	31.12.2010 до 31.07.2005, %
1. Загальна сума державного  та гарантованого державою боргу	78146568,00	189410386,82	317904121,72	362097278,2	463,4
2.Державний борг	63145424,80	130689649,38	226996306,47	267237884,9	423,2
2.1.Внутрішній борг	19188290,90	44666547,59	91070076,77	113290212,8	590,4
2.2.Зовнішній борг	43957133,90	86023101,79	135926229,70	153947672,1	350,2
3.Гарантований борг	15001143,20	58720737,44	90907815,25	94859393,29	632,3
3.1.Внутрішній борг	966,25	2000966,25	14062842,64	13833409,49	у 14316 разів
3.2.Зовнішній борг	15000176,95	56719771,19	76844972,61	81025983,80	540,2

Загальна сума державного та гарантованого  державою боргу (ДГДБ) збільшилася за період 31.12.2005 – 31.07.2010 рр. більше, ніж у чотири рази. При цьому спостерігається збільшення за всіма складовими ДГДБ. Суттєво збільшився гарантований державою внутрішній борг – більше, ніж у 14 тисяч разів. При цьому загальна сума ДГДБ (рис.4) станом на 31.07.2010 р. становила 362,1 млрд. грн. За чинним курсом національної валюти до долара США ця сума становитиме біля 45 млрд. доларів США.

При цьому у міжнародній практиці найважливішим показником є, зовнішній  борг. Зокрема, міжнародній борг надає  статистику зовнішнього боргу (external debt). Отже, зовнішній борг та гарантований державою зовнішній борг становить на 31.07.2010р. 235 млрд. грн. або 29,4 млрд. доларів. Якщо цю суму порівняти з міжнародними резервами національного банку – 34,7 млрд. доларів США на вересень 2010 р., то матимемо величину чистих міжнародних резервів – біля 5,3 млрд. доларів [13].

При цьому структура державних запозичень України (рис. 5) за період 2005-2010 рр. формально мала позитивний характер – зі збільшенням ухилу на внутрішні запозичення. Чому позитивна? В позитивній економічній науці поширена думка, що внутрішній борг не є додатковим тягарем для майбутніх поколінь. Адже, коли борг виплачується, відбувається перерозподіл ресурсів від однієї групи громадян (тих, які не мають облігацій), до іншої (власників облігацій) [14, с. 90].

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4. ДГДБ за період 2005-2010 рр.

 

Чому вказано, що тенденція мала формально позитивний характер? Це пов’язано з тим, що останнім часом різниця між зовнішніми та внутрішніми запозиченнями частково стерлася, бо ОВДП на сьогодні в більшості своїй викуповуються нерезидентами. При цьому станом на 31.07.2010 р. заборгованість за ОВДП становить біля 30% загальної суми державного та гарантованого державою боргу. Таким чином, за формальною ознакою це внутрішній борг, хоча певна частина з цього боргу є зовнішнім. Необхідно також вказати на те, що в світі є яскравий приклад орієнтації на внутрішнє запозичення – Японія. Ця країна при загальному державному боргу 218,6% до ВВП, має зовнішній державний борг 40,2% до ВВП.

Рис. 5. Структура державних запозичень України

Можна розглянути середню строковість боргових зобов'язань, що є показником вразливості до ризику рефінансування боргу. На думку деяких вчених, розмір державного боргу України не є надто загрозливим для економіки. Проте, найбільшою проблемою на сьогоднішній день продовжує залишатися невдалий графік погашення. Непослідовна політика запозичень у 1997-1999 рр. і особливо 2008-2009 рр. призвела до нерівномірного розподілу боргового навантаження у часовій перспективі. Ситуативний підхід до формування строкової структури боргу і дискретність запозичень на різних умовах призводить до “пікових” перевантажень платежів, які провокують боргову кризу [15, с. 14].

Дані рис. 6 і 7 свідчать, що і як у випадку з загальною сумою ДГДБ, починаючи з 1998 року ситуація поступово покращувалася, поки у 2008 році не почалася іще одна велика хвиля запозичень.

Рис.6. Платежі за державним боргом до ВВП

У результаті платежі за державним  боргом до ВВП у 2009 році становили 4,33% до ВВП та 23% до доходів загального фонду державного бюджету.