Дефіцит бюджету

     У теоретичному аспекті можна виділити чотирьох основних напрямку подолання дефіциту бюджету:

     - збільшення дохідної частини бюджету;

     - скорочення видаткової частини бюджету;

     - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

     - проведення грошової і кредитної емісії.

     Стосовно  до економічної ситуації в Україні  в даний час прийнятні всі  чотири відзначених напрямки.

     3.2. Напрямки подолання  дефіциту бюджету в Україні

     Перший  напрямок - збільшення дохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податкової політика, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшенню його обсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини населення, що щиро пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення, і, як результат, збільшенням обсягів виробництва.

     Другий  напрямок - скорочення видатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях.

     Виняток повинні складати окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Видатки ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики, із подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, що на ці цілі можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій із цінними паперами, банківські кредити. На сучасному етапі скорочення дохідної частини бюджету зв'язується зі скороченням військових видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням видатків на соціально-культурні заходи (просвітництво, охорона здоров'я і т.д.). Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуто за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передачі дотацій споживачам.

     Третій  напрямок скорочення дефіциту бюджету - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту. Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однієї з найбільше важливих і спірних фінансових проблем. При її обговоренні нерідко розглядають досвід закордонних країн, економіка яких функціонує нормально і при 5-, і при 10-процентному рівнях бюджетного дефіциту стосовно валового внутрішнього продукту. Проте при цьому варто брати до уваги, які джерела фінансування дефіциту бюджету в цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір самий по собі має принципове значення для нормального функціонування економіки. Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії. У випадку фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів, кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінним і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури і стану ринку праці і ринку капіталу. При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал із боку приватного сектора, високому рівні схованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання.

     Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не подає небезпеки для економічного положення країни. Проте результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а, отже, існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті. У 1995 р. для покриття дефіциту бюджету України передбачається випустити урядові цінні папери на суму 17,5 трлн. крб. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає поява можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися за рахунок майбутнього виробництва, а це зажадає в майбутньому відповідного збільшення імпортованих товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що при кредитному фінансуванні державних видатків відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частина з яких прийдеться відшкодовувати майбутнім поколінням. Це навантаження можна перекладати лише в тому випадку, коли мова йде про видатки, ефект від який наступить через визначений інтервал часу. «До таких видатків варто віднести, насамперед, безпосередньо рентабельні інвестиції, а також інвестиції в області інфраструктури, що у силу своєї народногосподарської продуктивності дозволяють одержувати в майбутньому більш високі прибутки». В Україні 90% дефіциту бюджету покривалося за рахунок емісії Національного банку України. У 1995 р. кредити НБУ повинні скласти 182,4 трлн. крб., або55% дефіциту бюджету. Відомо, що збільшення бюджетного дефіциту в основному означає (включаючи одержання кредитів Національного банку України) його емісійне фінансування, і, як слідство цього, зростання інфляції. Оцінка темпів інфляції може бути отримана, як показують дослідження вчених, із двох математичних співвідношень. Перше - описує зміна розмірів державного боргу і платежів по його обслуговуванню, друге - зміна обсягу грошової маси в залежності від темпів зростання валового внутрішнього продукту і темпів зростання інфляції.

     ΔD=D₀(r-q)+p-ΔH          (1)

     ΔH=(π+q)/V                   (2)

     де  D - розмір державного боргу до початку аналізованого періоду стосовно валового внутрішнього продукту;

          r - процентна ставка в реальному вираженні;

         q - темп зростання валового внутрішнього продукту в реальному вираженні;

          р - базовий дефіцит бюджету в % (без урахування процентних платежів)

     стосовно  валового внутрішнього продукту;

          ΔH - зміна обсягу грошової маси в % до валового внутрішнього продукту;

          π - темп інфляції;

          V - швидкість обертання грошової маси. Виходячи з тих умов, що 1) – після досягнення верхньої межі державної заборгованості (D_max), її приріст дорівнює нулю (ΔD=0), і 2) - бюджетний дефіцит може фінансуватися тільки за рахунок грошової емісії, співвідношення (1) можна перетворити в такий спосіб: Підставивши в ліву частину рівняння (3) ΔH із рівняння (2), отримаємо

     (π+q)/V =D_max(r-q)+p;         (3)

     Отже,

     (π+q)=V[D_max(r-q)+p]          (4)

     Перенесемо q в праву частину рівняння (4) і одержимо

     π=V[D_max(r-q)+p]-q              (5)

     Таким чином, на основі рівняння (5) можуть виконуватися різноманітні розрахунки темпів інфляції (π), обумовлені емісійним фінансуванням бюджетногодефіциту. Важливо підкреслити, що ученими встановлена математична залежність між дефіцитом бюджету і таких макроекономічних показників розвитку економіки України, як обсяг грошової маси й ефективної ставки рефінансування Національного банку України. Ця залежність виражається в такий спосіб

          М3(t)=0,09 - 0,41 –МЗ(t-1) + 0,52DB(t) - 0,02i(t)

          М3(1) - темп зростання грошової маси в поточному періоді, %;

          М3(t-1) - темп зростання грошової маси в попередньому періоді, %;

          DB - зростання бюджетного дефіциту, вираженого у відсотках від валового внутрішнього продукту, %;

          i(t) - ставка рефінансування Національного банку України.

     Як  очевидно з приведеної залежності, серед таких чинників, як дефіцит  бюджету і ставка рефінансування НБУ, найбільший вплив на темпи зростання грошової маси робить дефіцит бюджету, що має коефіцієнт регресії 0,52, і, по розрахунках учених, найбільше значення t – статистики.

     Як  бачимо з проведеного дослідження  бюджетний дефіцит за своїм змістом  є складною економічною категорією, яка до сих пір не має однозначної  оцінки, а тому потребує постійного розгляду з різних позицій, в різних економічних системах та залежно від етапів розвитку економіки.

ВИСНОВКИ

   За  результатами дослідження проведеного  у курсовій роботі можна зробити  такі висновки:

   1.Дефіцит  бюджету – це перевищення видатків  бюджету над його доходами. З  приводу впливу на бюджетного дефіциту на розвиток економіки існують суперечливі погляди.

   2. Прихильники концепції дефіцитного фінансування бюджетних видатків виходять з того, що бюджетний дефіцит не є деструктивним фактором. Для національної економіки він не становить загрози, так як всі видатки, в тому числи і ті, що перевищують доходи, здійснюються на території даної держави і сприяють добробуту країни. Якщо дефіцит буде зосереджений у бюджеті розвитку, то в цьому разі зростання дефіцитного фінансування спроможне привести до інвестиційного та інноваційного зростання. Крім того, дефіцит бюджету, відповідно до теорії дефіцитного фінансування , означає збільшення доходів суб’єктів господарювання і населення (отримувачів бюджетних коштів), що стимулює зростання купівельної спроможності, продуктивності праці і розширення національного виробництва.

   3. Економісти неокласичного напрямку  дотримуються протилежної позиції.  На їхню думку, хронічні дефіцити  неминуче вимагатимуть більш  високих податків у майбутньому,  що рівнозначно перекладанню поточного економічного тягаря на майбутні покоління. Для фінансування дефіциту повинні залучатися емісія грошей і позики, що веде до розладу грошово-кредитної системи, девальвації національної валюти, зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

   4. До останнього часу вважалось,  що щорічне збалансований бюджет  – це одне з головних завдань  бюджетної політики держави. В  основі такого підходу лежить концепція збалансованості бюджету в процесі економічного циклу. Для того, щоб протистояти спаду виробництва, уряд повинен знижувати податки і збільшувати державні витрати, тобто провокувати дефіцит бюджету. Під час економічного піднесення слід підвищувати податки і знижувати урядові витрати. Позитивне сальдо бюджету може бути використано на покриття державного боргу, що виник у період спаду. Спади і піднесення в економічному циклі можуть бути неоднаковими за глибиною та протяжністю. Тому простота цих рекомендацій є ілюзорною. Адже як показує досвід багатьох країн, така політика потребує дуже тонкого збалансованого поєднання  заходів з підвищення дохідної бази і скорочення державних видатків. Адже державні видатки також мають різний характер – споживчий та інвестиційний.

   5. У світовій практиці для фінансування  дефіциту бюджету використовуються як інфляційні так і не інфляційні джерела. Неінфляційними джерелами є : фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійснюються за рахунок  через продаж державних цінних паперів або через  одержання кредиту в банку. Залучення для покриття дефіциту бюджету зовнішніх позик у таких міжнародних організацій, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банків розвинених країнах та їхніх об’єднань типу ЄС характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються  країнами з перехідною економікою, в тому числі Україною. Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетаризація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів. Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту використовували в Україні. З 1991 до 1995 р. кредити НБУ були практично єдиним джерелом покриття дефіциту бюджету. З 1995 р. поряд із кредитами НБУ для фінансування дефіциту бюджету стали залучатися внутрішні та зовнішні запозичення. З 1997 р. НБУ припинив пряме фінансування бюджетного дефіциту, і акцент зроблено на зовнішні та внутрішні джерела запозичень. Ця тенденція збереглася до сьогодні.

   6. Дефіцит бюджету можуть покривати  також додатковою емісією грошей. Унаслідок такої емісії розвивається  неконтрольована інфляція, підриваються  стимули для інвестицій, знецінюються  заощадження населення, відтворюється  бюджетний дефіцит. При монетаризації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.

   7. Держава зобов’язана формувати  свою бюджетну політику таким  чином, щоб домогтися скорочення  бюджетного дефіциту. До заходів, які сприяли б,  з однієї сторони, збільшенню  доходів бюджету, а з другої – скороченню державних видатків можна віднести: спрямування бюджетних коштів на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави, забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво; створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом удосконалення податкової політики та інших складових бюджетного механізму; залучення іноземного капіталу; зниження видатків на управління.