Цінова політика підприємства і методи визначення цін на продукт

Політика гнучких цін – передбачає швидку реакцію фірми на зміну співвідношення попиту і пропозиції на ринку.

Політика стабільних цін – використовують для товарів масового попиту, коли ціни на них залишаються стабільними тривалий час.

Політика переважних цін – нею користуються фірми, які посідають домінуюче становище на ринку і можуть забезпечити зниження своїх витрат на реалізацію і маркетинг, підвищуючи доходи за рахунок зростання обсягів збуту. За такої політики товари продають дещо дешевше ніж у конкурентів.

Політика цін на товари зняті  з виробництва – тут потрібно насамперед визначитись до якої категорії віднести цей товар. Якщо він повністю втратив свою ринкову привабливість . то використовують ціну розпродажу. Якщо він отримав статус товар-ретро , його орієнтують на специфічну нішу ринку і продають за досить високими цінами.

РОЗДІЛ 3. Нормативно – правова база ціноутворення в                              Україні

Сьогодні  в Україні існує певна система  впливу на процеси ціноутворення  суб’єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого —  створює більш-менш справедливі  умови функціонування для всіх учасників  економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Управління  процесами ціноутворення підприємств  в Україні ґрунтується на системі законів та законодавчих актів, головними з яких є:

Закон України  «Про ціни і ціноутворення»;

Закон України  «Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності»;

нормативні  документи Верховної Ради України;

нормативні  документи Кабінету Міністрів України;

нормативні  документи Державної Податкової Адміністрації України;

роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України;

нормативні  документи органів місцевого самоврядування.

Сфера дії  Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від  форм власності, підпорядкованості  й методів організації праці  та виробництва. Цей Закон спрямований  на забезпечення:рівних економічних  умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності  підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії  монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення  сфери застосування вільних цін;

підвищення  якості продукції;

соціальних  гарантій в першу чергу для  низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації  цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законом декларується вільне встановлення цін і тарифів  на всі види продукції, товарів і  послуг, за винятком тих, з яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Характер державного регулювання цін  вміщено у статтях 8, 9 та 10. Згідно з цими статтями державне регулювання  цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

державних фіксованих цін (тарифів);

граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень  від державних фіксованих цін  і тарифів.

Державні  фіксовані та регульовані ціни і  тарифи встановлюються на ресурси, які  справляють визначальний вплив на загальний  рівень і динаміку цін, на товари і  послуги, що мають вирішальне соціальне  значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено  на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Ціни і  тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових  потреб населення України), послуги  громадського транспорту і зв’язку  встановлюються Кабінетом Міністрів  України за погодженням з Верховною  Радою України.

Зміна рівня  державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в  порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього  Закону затверджують або регулюють  ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів  може здійснюватись у зв’язку  зі зміною умов виробництва та реалізації продукції, що не залежать від господарської  діяльності підприємств.

У розд. III Закону України «Про ціни і ціноутворення» висвітлюються питання, пов’язані  з контролем за цінами. Тут сказано, що державний контроль за цінами здійснюється у разі встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому у  сфері дії вільних цін контролюється  правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

І, нарешті, ст. 14 встановлює відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Згідно з цією статтею вся  необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та чинного порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду). Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Іншим Законом, що чинить значний вплив на процеси  ціноутворення, є Закон України  «Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності». Цей  Закон визначає правові основи обмеження  та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Стаття 4 Закону дає визначення діям, що вважаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Згідно з цією статтею серед інших дій зловживаннями монопольним становищем вважаються:

обмеження або  припинення виробництва, а також  вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести  до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних  цін;

часткова  або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності  альтернативних джерел постачання або  збуту, що призвели або можуть призвести  до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

встановлення  дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права  окремих споживачів;

встановлення  монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

встановлення  монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

Додатково до ст. 4 Закону ст. 5 визначає, що антиконкурентними узгодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок.

Разом із зазначеними  двома Законами в Україні діє  низка нормативних документів, що визначають порядок ціноутворення  на конкретні товари чи послуги. Серед  цих нормативних актів можна  вказати, наприклад, такі:

Закон України  «Про державне регулювання виробництва  і реалізації цукру» від 17 червня 1999 р.; відповідно до п. 1 ст. 6 цього Закону щорічно до 1 січня наступного року Кабінет Міністрів України згідно з пропозиціями агропромислового комплексу України визначає мінімальну ціну на цукровий буряк, що постачається для виробництва цукру;

постанова Національної Комісії регулювання електроенергетики  України № 337 від 18 березня 1999 р. «Про затвердження граничного рівня оптової  ціни на газ природний, що використовується для потреб населення, і тарифів  на послуги з транспортування  та розподілу газу природного для  споживачів України»;

наказ Міністерства транспорту України № 53 від 14 лютого 2000 р. «Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні»;

наказ Міністерства фінансів України № 65 від 28 березня 2000 р. «Про затвердження цін на дорогоцінні  метали, що скуповуються у населення» і т.д.

Серед цієї сукупності нормативних актів окремо слід розглянути Постанову Кабінету Міністрів України № 135 від 22 лютого 1995 р. Ця постанова являє собою положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги монопольних утворень і визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни чи різні інші умови до угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

Регулювання цін на продукцію монопольних  утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену  із застосуванням запатентованого  винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту  постановки її на виробництво).

Слід зазначити, що разом із регулюванням цін внутрішнього ринку на Україні існує механізм регулювання цін на продукцію, що експортується. Цей процес відбувається із застосуванням механізму індикативних цін. Методика формування й використання індикативних цін регламентується наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 506 від 8 серпня 1996 р. Згідно з цим документом індикативні ціни застосовуються з метою запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як підстава для порушення в будь-яких видах антидемпінгової процедури або вжиття антидемпінгових заходів чи перегляду чинних антидемпінгових заходів.

Під індикативними  цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар  на ринку експорту або імпорту  на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України, а  також якісних показників товару, і які затверджено МЗЕЗторгом України.

Формування  індикативних цін відбувається за кількома основними напрямами, залежно від виду товару та режиму його експорту з України (імпорту в Україну):

- на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни вжиті в будь-яких видах антидемпінгові заходи, а також щодо імпорту яких в інші країни існують зобов’язання (в тому числі й односторонні) у зв’язку із призупиненням антидемпінгових компенсаційних заходів. Наявність таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;

- на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни ймовірна загроза вжиття антидемпінгових заходів з метою їх попередження. Імовірність застосування таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;

- на товари походженням з України, імпорт яких обмежений у певні країни світу згідно з відповідними міжнародними угодами України або іншими (в тому числі й односторонніми) міжнародними зобов’язаннями України;

- на товари походженням з України, експорт (імпорт) яких з (в) України (у) здійснюється в межах спеціальних режимів (процедур) та інших режимів нетарифного регулювання — на період дії таких режимів, встановлених згідно з чинним законодавством України та її міжнародними зобов’язаннями.

Згідно із затвердженим відповідно до чинного  законодавства України переліку індикативних цін фахівцями Держзовнішінформу проводиться моніторинг відповідних ринків, експорту товарів українського походження з використанням таких інформаційних джерел:

- біржові котування;

- ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції;

- довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі відео, комп’ютерних, електронних та інших подібних банків даних;

- статистичні дані митних, фінансових, банківських, інформаційних та інших державних органів і установ та недержавних організацій України;

- комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, підприємств, порівняльні індекси цін;

 

 

 

 

                                

 

 

 

Висновки

На основі дослідження цінової політики туристичного підприємства зроблено такі висновки:У  найвужчому розумінні,ціна – це кількість  грошей що надають за товар чи послугу.У  більш  широкому  ціна - це сума тих  цінностей які споживач віддає в  обмін на право володіти  чи використовувати  товар чи послугу. Реалізовуючи цінову політику туристичне підприємство враховує своє положення на ринку. Тому при встановленні ціни, обираться цінова стратегія. В основі успішної діяльності будь якої компанії лежить цінова політика. Цінова політика- це мистецтво керування цінами і ціноутворенням