Бюджетний дефіцит: причини виникнення та шляхи скорочення

- необхідність  здійснення великих державних  вкладень у розвиток економіки  з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити  приріст валового внутрішнього  продукту і національного доходу, зміцнити економічну могутність  держави та підвищити матеріальний та культурний рівень життя населення. Це явище відображає не економічну кризу, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень в суспільстві;

- кризові  явища в економіці, та її  розвалом;

- неефективність  фінансово-кредитних зв’язків;

- нездатність  влади тримати під контролем  фінансову ситуацію у державі;

- недосконалість  фінансового законодавства [4, ст.33-34].

         В Україні збільшення бюджетного  дефіциту в 80-90 роках було обумовлено  зокрема:

- різким  зменшенням ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу;

- розривом  і мало ефективністю економічних  зв’язків, насамперед зовнішньоекономічних;

- значним  ростом и нераціональною структурою бюджетних видатків,

- неефективним  функціонуванням бюджетного механізму;

- недосконалою  і частою зміною фінансового законодавства [9, ст.215].

         Основна причина виникнення бюджетного  дефіциту полягає у відставанні  темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі збільшенням бюджетних видатків [17, ст.151].

         Ці причини сприяють дестабілізації  економіки, зниженню доходів бюджету,  значному збільшенню бюджетного  дефіциту, що в свою чергу призводить  до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари та послуги, зниження матеріального добробуту населення тощо [4, ст.34]. 

3. Роль  бюджетного дефіциту для економіки  держави

 

         Дефіцит державного бюджету завжди привертав до себе увагу економістів та практиків, урядовців та законодавців. Йому відводиться чільне місце у теоріях державних фінансів, оскільки головною проблемою фінансової політики традиційно вважається державний бюджет [15, ст.24].

         Серед економістів є різні  точки зору з приводу впливу  бюджетного дефіциту на розвиток економіки.

         Безумовно, бюджетний дефіцит  – небажане для держави явище:  його фінансування на підставі  грошової емісії гарантовано  веде до інфляції, за допомогою  неемісійних коштів – до зростання  державного боргу.

         Однак бюджетний дефіцит не можна одночасно віднести до надзвичайних, негативних подій, характеризувати як однозначно несприятливе для економіки явище, тому що тому що різними можуть бути якість та природа дефіциту. У невеликих, припустимо розмірах (за даними міжнародної статистики у межах 2-3% від розміру ВВП) він може бути пов’язаний з необхідністю  здійснення значних державних вкладень в розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових течій суспільних процесів, а скоріше стає слідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення [17, ст.152-153]. 
 
 
 
 

Розділ II Джерела фінансування бюджетного дефіциту: їх структура та оптимізація 

          2.1 Принципи бюджетного фінансування 

          Бюджетне фінансування - це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій. [10, ст. 124].

         Принципи бюджетного фінансування:

1) Кожне бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Винятком є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних з стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф.

2) Фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обгрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави.

3) Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється в залежності від значущості та підпорядкування. Так, з державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані міністерствам, державним комітетам та відомствам.

4) Згідно з Бюджетним кодексом України розмежування видів видатків між бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її безпосередньо до споживача.

          З бюджетів сіл, селищ, міст здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг і які розташовані найближче до споживачів.

          З бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів здійснюються видатки на фінансування установ та заходів, які забезпечують надання соціальних послуг, гарантованих для всіх громадян України. Видатки на фінансування установ та заходів, які забезпечують соціальні послуги окремих категорій громадян, або фінансування регіональних програм здійснюються з республіканського та обласних бюджетів. Через бюджети міст Києва та Севастополя фінансуються усі три види передбачених груп видатків.

Суб'єкти видаткових відносин:

- владна сторона  -Міністерство фінансів України  (складає розпис видатків) і Державне казначейство (дозволяє користуватися бюджетними асигнуваннями)

- посередники  -уповноважені банки,де відкрито  рахунок бюджетної установи (здійснюють  контроль за витрачанням готівки,  порядком сплати податків і  зборів, порядком списання коштів з рахунку)

- розпорядник  бюджетних коштів або безпосередній  отримувач бюджетних коштів

Розпорядники  бюджетних коштів:

— головні;

— нижчого рівня.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України  затверджуються Законом про Державний  бюджету України шляхом встановлення бюджетних призначень; місцевого бюджету - рішенням про місцевий бюджет.

          Головні розпорядники бюджетних коштів:

1) за бюджетними  призначеннями, передбаченими Законом  про Державний бюджет України, - органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними  призначеннями, передбаченими бюджетом  Автономної Республіки Крим, - уповноважені  юридичні особи, що забезпечують діяльність Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними  призначеннями, передбаченими іншими  місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

           Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку, або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

            По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування.

            Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів - на рахунки розпорядників нижчого ступеня.

Здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів проводиться через реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. Такі рахунки відкриваються для одержання коштів з бюджету, для обліку бюджетних коштів та контролю за їх використанням в органах Державного казначейства на кожний бюджетний рік. Кількість реєстраційних рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня деталізації контролю казначейства за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації. По закінченні року рахунки закриваються, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. 
 

2.2  Джерела фінансування бюджетного дефіциту 

        У світовій практиці використовують два основнх методи покриття бюджетного дефіциту:

1. Інфляційний
2. Неінфляційний

Неінфляційні  джерела – це:

• фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійснюються через продаж державних цінних паперів (облігацій, векселів) або через одержання кредиту в банку. Зовнішні позики здійснюються через залучення для покриття дефіциту державного бюджету зовнішніх позик у таких міжнародних організацій, як Міжнародний Валютний фонд, Світовий банк і т.д.;
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної і безповоротної фінансової допомоги.

       Інфляційним джерелом є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів

    Кредитну  емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовували в Україні. З 1991 р. до 1995 р. кредити Національного  банку були практично єдиним джерелом покриття дефіциту бюджету. З 1995 р. поряд  із кредитами НБУ для фінансування дефіциту стали залучати внутрішні і зовнішні запозичення. З 1997 р. НБУ припинив пряме фінансування бюджетного дефіциту, і акцент було повністю перенесено на зовнішні і внутрішні джерела.

    У країнах з ринковою економікою має  місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші  друкувались на замовлення уряду.

    Дефіцит бюджету можуть покривати також  додатковою емісією грошей. Унаслідок  такої емісії розвивається неконтрольована  інфляція, підриваються стимули для  інвестицій, знецінюються заощадження  населення, відтворюється бюджетний  дефіцит.

    При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави. Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також  негативно впливають на економіку країни.

        Розрізняють централізовані та кредитні джерела фінансування.

    До  централізованих джерел фінансування дефіциту бюджету відносять:

• емісію державних облігацій внутрішньої державної позики;
• кредити уряду, що надаються недержавними фінансовими інститутами;
• доходи від приватизації (не враховані при формуванні дохідної частини бюджету);
• відстрочка погашення боргу;
• іноземні позики (міжнародні кредити).

         Джерелами фінансування дефіцитів місцевих бюджетів є випуск та розміщення муніципальних позик і доходи від приватизації. [12, ст.153-154].