Безготівкові розрахунки

В обігу можуть  перебувати також векселі іногородні (bill on another piace). Вони передбачають місце здійснення платежу, що не є місцем перебування векселедержателя чи місцем обліку даного векселя.

Покриття видатків держави  спричинило появу  векселів казначейських - один із видів державних цінних паперів строком до 12 місяців.

Основними суб’єктами економічних  відносин при розрахунках векселями  є:

- векселедавець (трасант,  перший набувач векселя);

- векселедержатель (ремітент);

- платник (трасат).

Трасат (платник) стає боржником  за векселем тільки після того, як акцентує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель  стає  повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник повинен обов”язково акцентувати такий вексель.

Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленністю  між постачальником і покупцем. При  настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.

Вексельний обіг, таким  чином, пов’язаний з виненкненям  боргу (боргових забов’язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами). Схема взаємозв’язків у найпростішому вигляді тут  така: підприємство отримавши вексель  від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків  уже зі своїм постачальником.

Невиконання умов вексельного  обігу, неоплата векселя у визначенний  строк призводить до банкрутства  боржника на основі реалізації принипу  повної матеріальної відповідальності.

Важливе значення сьогодні має  формування надійного механізму  регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого іеханізму  могла б скласти загально-державна вексельна палата, яка могла б  організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також  взяти на себе ведення зведеного  реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відразу ж ропізнати  фальшиві векселі, підробки, виявити  факти недобросовісного придбання  векселів.

Вексель є абстрактним  борговим зобов’язанням, тобто у  ньому не  вказується матеріальна підстава боргу на відміну від інших розрахункових документів, у  яких чітко зафіксовано, за які товарно-матеріаьні цінності (послуги, роботи) здійснюється розрахунки.

Вексель - це документ, складенний у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість  обов’язкових реквізитів. У  цьому зв’язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з бездокументарними векселями, тобто використання електроної форми  векселів. Бездокументарний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбовляє вексель законої сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов’язання.

Будь-який переказний вексель  може бути переданий за допомогою  здійснення особливого передатного  надпису на звороті векселя-індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїм правами, називаеться (індосант),  а яка набуває їх - “індосат”. Здійснюючи індосамент інодосант бере на себе абстрактні зобов”язання, подібно до того, як це робить векселедержатель за видачі векселя. Особа у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як  векселедержатель, якщо вона засновує право на переревному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.[19]

Платіж за переказним векселем може бути забезпечиний повністю або  в частині вексельної суми за допомогою  аваля - вексельного поручительства.  Аваліст, тобто особа,  яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання забов’язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.

При настанні строку платежу, якщо платіж не був здісненний векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших забов’язаних осіб. Відмова у акцепті або  у платежі має бути засвідчена актом, складенним у публічному порядку (протест у некцепті  або неплатежі). У разі оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред’явлення судового визначення щодо оголошення неспроможності.

В умовах кризи платежів і  фінансового незабезпечення міжгосподарських зв’язків вексельний обіг може стати  ефективною формою безготівкових розрахунків.  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

 

6) Інкасові  доручення - (розпорядження)  застосовуються при одержані від боржника платежу за виконaвчими або прирівнями до них документами, які подав на інкасо стягувач.

Інкасове доручення - це розрахунковий  документ, який складають фінансові  органи, банки, інші підприємства й  організації у тих випадках, коли ім надане право безспірного стягування коштів.

У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва  законодавчого акту, яким передбачене  право безспірного стягнення  коштів (його дата, номер і відповідний  пункт),  і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися  на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. [20]

У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання  на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність  даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача.

Документи на безпірне стягування та безакцептне списання коштів приймаються  банками незалежно від наявності  коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках вони враховуються на позабюджетному рахунку  №9929 “Розрахункові документи, обов’язкові  до сплати”.

Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих  прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб.

Ухвала суду або постанова  прокурора, слідчого посилається безпосередньо  до банку, в якому видкрито рахунок  юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладання арешту на коти на рахунку  банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка ( в тому числі використання коштів на потреби пидприємства та виплату  заробітної плати і прирівняних  до неї платежів) за винятком платежів до бюджету. 

 

7) Платіжна  вимога.

Платіжна вимога - розрахунковий  документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою  платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.

Безакцептну списання коштів - це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів.[21]

Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено:

—  за виконавчими листами, виданими судами;

—  за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України.

Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням  коштів з рахунка відповідних  підприємств (організацій). При цьому  до розрахункового документа додається  орігінал виконавчого документа  або належним чином оформлений дублікат.

Платіжна вимога - це наказ  одержувача коштів (постачальника) про  переведення йому коштів з рахунка  платника. Платіжна вимога із супровідним  реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене  призначення платежу  та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.

Відповідальність за обгрунтованність і правільність внесення даних у  розрахункові документи у разі безпірного стягнення та безакцентного списання коштів несе стягувач.

Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою:

1) Одержувач коштів виписує  і здає в установу банку,  що його обслуговує, платіжну  вимогу до платника і реєстр  вимог;

2) Банк одержувача пересилає  платнику вимогу і реєстр банку  платника;

3) Банк платника видає  платникові платіжну вимогу і  повідомляє про платіж;

4) На основі перевіреної  платіжної вимоги установа банку  списує зазначену суму з рахунка  платника;

5) З банку платника надходять  документи про перерахування  коштів у банк одержувача;

6) Банк одержувача зараховує  зазначену суму на рахунок  одержувча коштів. 

 

 

  

 

РОЗДІЛ  ІІІ

Поняття і принципи готівкових розрахунків

Оптимізація сфери готівкового  обігу та підвищення ефективності  здійснення готівкових операцій має важливе значення для досягення фінансової макроекономічної стабілізації національної економіки України. Робота з готівкою є одним із головних напрямків діяльності НБУ і всієї вітчизняної банківської системи в цілому. правильна політика в галузі касових і емісійних операцій - неодмінна передумова оздоровлення  грошової системи.

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера  готівкового-грошового обігу є  обмежена. Навпаки, для кризової економіки  характерним розширенням сфери  використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський  оборот.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базаю. Основними  документами, що регламентують порядок  використання готівки у вітчизняній  економіці, є: “Порядок введення касових  операцій у народному господарстві України” (затверджено постановою Правління НБУ №21 вид 02.02.1995р.), Інструкція №4 “Про організацію роботи з готівкового  обігу установами банків України”  (затверджено постановою Правління НБУ №149 від 20.06.1995р.).

У нинішніх кризових мовах  вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового  обігу і готівкових розрахунків, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі  такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.

Постійний контроль за дотриманням  правил ведення касових операцій і готівкових розрахунків дозволить  зменшити масштаби використання готівки  підприємствами і організаціями, а  отже, і обмежити роль готівкового  обігу як засобу обслуговування руху тіньового капіталу, приховування доходів  та ухилення від сплати податків до бюджету.[22]

Господарські суб’єкти мають  здійснювати переважну більшість  платежів із банківських рахунків у  безготівковій формі. При цьому  підприємства і організації, що одержують  готівково-грошову виручку, зобов’язані  здавати гроші  в установи банків.

Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідентів (процентів), інших виплат населенню, що не входять  до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю  сільськогосподарської продукиії  та продуктів її переробки, твариницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів та ягід, лікарських рослин, макулатури,, ганчір’я, склотари, брухту,  на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно чинними нормативнимим актами.[23]

Для здійснення готівкових розрахунків  кожне підприємство повинно мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. В касі підприємства (організації, установи) залишок готівки на кінець робочого дня не повинен перевищувати ліміту каси, встановленого банком та погодженого з підприємством. Підприємства (організації, установи) не мають права нагромаджувати в  своїх касах готівку понад  встановлені ліміти для здійснення майбутніх витрат, у тому числі  й на оплату праці. Готівка яку  господарські суб’єкти отримують в  установах банків, має використовуватись  тільки за прямим призначенням, тобто  на ті цілі, на які вона отримана.  Прийом готівки підприємством при здійснені розрахунків з населенням проводиться з використанням контрольно-касових апаратів (ККА). використання господарськими суб’єктами грошей з готівкової виручки допускається лише на суворо встановлені для них потреби.

Готівкові розрахунки обслуговують акти купівлі-продажу товарів, як правило, з участю населення, тобто здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громодянами. Підприємства (організації, установи) використовують у розрахунках між собою готівку  лише для купівлі необхідних ім товарів  на незначні суми. Головна сфера  застосування готівки пов’язана  з оплатою праці - формуванням  грошових доходів населення та їх витрачанням. З рахунків підприємств  готівка видається за допомогою  чеків, на звороті яких вказується цільове  призначення грошей, що будуть одержані.

Касові операції, тобто  касове (готівкове) обслуговування народного  господарства і населення, є важливим напрямком діяльності комерційних  банків і НБУ. Банки організують  збір (інкасацію) готівки, що вивільняється  з господарського обороту, а також  видачу підприємствам (організаціям, установам) і населенню готівки відповідно до існуючих положень, правил.