Безготівкові розрахунки

Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. прймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних  документів постачальника. Виявлені при  прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним  актом.

Схема документообігу при  розрахунках платіжними дорученнями  така:

1) отримавши товар і  рахунок-фактуру від постачальника,  покупець направляє платіжне  доручення в свій банк;

2) банк списує відповідні  грошові кошти з рахунка покупця  і  направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

3) банк постачальника зараховує  відповідну грошову суму на  рахунок постачальника. Рахунок-фактура  - документ, який випусує продавець  для оплати покупцем товарно-метеріальних  цінностей, що реалізуються (або  виконанних робіт чи поданих  послу).

Рахунок-фактура  містить опис та ціну товарів (робіт, послуг)[9].

Ця форма безготівкових  розрахунків застосовується для  здійснення попередньої оплати за отримання  поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних  доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку  пенсії, аліменти, заробітню плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а  юридичним особам -   на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де  немає банків.[10]

Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими  у кредит коштами. Незалежно від  наявності коштів на рахунку клієнта  банк прймає доручення на перерахування  коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру  до державних цільових фондів, вимагаючи  відрахування на утримання доріг.

Усі примірники платіжних  доручень мають бути ясно і чітко  оформлені. Доручення приймаються  до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення  не враховується.

Доручення застосовуються також  при розрахунках у порядку  планових платежів на підставі договорів  та угод рівномірних і постійних  поставках між постачальниками  і покупцями.

При рівноправних і постійних  поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками  і покупцями можуть здійснюватися  дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, переодичність звернення розрахунків  і порядок проведення кінцевого  розрахунку покупцем. Останій платіж за договором, як правило, має врахувати  взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.

Розрахунки платіжними дорученнями  досіть прості і зручні. Їхнім недостатком  є відсуіність повної гарантії платежу  постачальнику. 

 

2) Платіжні  вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів)     до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість  відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є  найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

—  верхня частина - особливості платіжної вимоги;

—  нижня частина - особливості платіжного доручення.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через  банк платника.

З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам  вимог-доручень вам передаються  у комплекті  з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення  в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною  вимогою-дорученням сума перераховується  з рахунка платника на рахунок  постачальника. Строк, протягом якого  платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами  в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена  відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної  вимоги-доручення.[11]

Платник здає в банк нижню  частину вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При  відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення  повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо  одежувачеві коштів у порядку  і строки, зазначені в договорі.

Порядок сплати, строки проходження  документів між покупцем і платником  визначаються сторонами господарських  відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує  тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити  платіж терміново, він на документі  робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На мою думку, саме ця правова  форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків  і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розробленний банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається  в банк попередньо, бо це забирає  час, а подається безпосередньо  платнику-покупцеві. Банківські правила  рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових  та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Позитивним моментом даної  форми безготівкових розрахунків  є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів  розрахункових відносин за організацію  розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються  постачальником платника, обминаючи  банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків  платіжними вимогами-дорученнями, ця форма  безготівкових розрахунків є  малопоширеною.

Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарнтії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів. 

 

 

 

3) Чеки

Чек , як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці.  Для чіткого з’ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з’ясувати юридичну природу чека. В залежності від того, як будується юридична природа  чека, чекові законодавства різних країн можна розбити на три групи. До першої групи відноситься законодавства англійського типу, до другої - французького, і до третьої - німецького. [12] Законодавство англійськго типу (англійський закон 1882р., закони САСШ) розглядають чек як вид перевідного векселя. Цьому сприяють особливості англійського вексельного права, яке, по-перше допускає векселя  на пред’явника і, по-друге, не вимагає вексельної мітки. Таким чином, можливо визначити чек як перевідний вексель, що сплачується по пред’явленні і трасірований на банкіра (ст.73 англійського вексельного закону 1882р.).

Французька конституція  чека, виходить з того, що видача чека, а також подальша його передача являє  собою передачу прав на покриття, що знаходиться у платника. Ця конструкція  є традиційною як в французькій  судовій практиці, так і в юридичній  науці. Французька конституція, якщо і  не розглядає чек як вид векселя, то все ж значно зближує ці два  інститута, так як теорія передачі  прав на покриття запозичена з вексельного права.

В Німеччині аналіз положень німецького чекового закону, а також  інших законів, побудованих по цьому  типу, приводить до теорії подвійного повноваження, яка панує в німецький  юридичній науці. З точки зору  цієї конструкції чек являє  собою, по-перше, уповноваження чекодавцем платника здійснити платіж чекодержателю за рахунок чекодавця і, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя отримати платіж за рахунок чекодавця.

Українське законодательство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові  чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження  коштами, що є на розрахунковому рахунку.

При розрахунках чеками виникають  економічні відносини між трьома суб’єктами. Це:

—  чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;

—  банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

У сфері безготівкових  розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для  одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються  грошовими чеками. Розрахуноковий чек  містить письмове розпорядження  чекодавця банку-емітекту сплатити чекодержателю зазначену суму в  чеку суму коштів.

Власник рахунку випусує  чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або  понад цей залишок, якщо є домовленність  щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов’язкові реквізити:

1) назва банку;

2) наказ про сплату грошової  суми;

3) отримувач грошей;

4) дата і місце виписки  чека;

5) підпис чекодавця.

В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма  розрахунокового чека. Бланки чеків  брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженним  НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з  дотриманням усіх обов”язкових вимог  і мати фірмову позначку банку.

Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Залежно від того, на чию  косристь виписанний чек (легітимація  чекодержателя), розрізняють три  їх види:

1) Чек на пред’явника . В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в ліцеву строну своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.

2) Ордерний чек -  переказ  якого можливий лише  шляхом індосаменту (надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чекі повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.[13]

3) Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються  іншим особам тільки шляхом укладання угоди про  уступку права вимоги (цесії).

Це цивільно-правові угоди. Кошти видаються тільки за вимогою  особи, яка вказана в чеку.

З точки зору інкасація (отримання  коштів) чеки підрозділяються на:

1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику  рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий” може бути переробленний  у розрахунковий.

2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спіціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги.