Безготівкові розрахунки

3. Розрахунки з покупцями  за товарно-матеріальні цінності  і послуги проводяться , як  правило, після видпуску продукції  або надання послуг. Максимальне  наближення моменту проведення  платежу до терміну видпуску  товарів - необхідна умова забезпечення  економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і  послуг після їх відвантаження  (відпускання, надання) без затримки  платежу свідчить про високу  платоспроможність підприємств  і ефективну платіжну та договірну  дисципліну в народногосподарському  обороті країни.

4. Платежі за товари  і послуги з рахунка підприємства  здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка)  після перевірки виконання постачальником  договірних умов. У разі порушення  умов договору платник може  відмовитися від оплати розрахункових  документів, про що повідомляє  постачальника у порядку і  в терміни, непередбачені договором.  Цей принцип організації безготівкових  розрахунків відображає основоположну  роль споживача (покупця) в  системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки  проводяться за рахунок і в  межах коштів, шо є на рахунку  платника, або його права на  одержання кредиту (банківського  чи комерційного). Якщо на рахунку  покупця немає достатніх грошових  коштів, платежі не можуть бути  здійснені в принцепі “Не постачати,  не маючи гарантій оплати”  - правило ринкових відносин. Банком  відкривається і обслуговується  картотека неоплачених вчасно  розрахункових документів. Платежі  проводяться в міру надходження  грошових коштів на рахунок  платника.

6. Зарахування коштів на  рахунок одержувача відбувається  після списання відповідних грошових  сум з рахунка платника. Банк  зобов’язаний проконтрулювати ці  рахунки, щоб попередити зловживання,  що мають місце під час оплати  безтоварних документів. Якщо буде  встановлено факт подання в  банк безтоварних розрахункових  документів, то банк зобов’язаний  стягнути штраф з  підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники  і покуці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання  найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.[5]

Специфіка прояву принципів  організації безготівкових розрахунків  у вітчизняній  економіці виражається лише  несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів  організації безготівкових розрахунків  призводить до кризи всієї системи  розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і  економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових  розрахунків у широкму розумінні - це економічно і фінансово обумовлений  порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і  платником (покупцем). Спосіб розрахунків  визначаються конкретними умовами  виконання господарськими суб”ектами своїх грошових зобов”язань один перед одним. різні форми економічної  організації сфери грошового  обороту зумовлюють і різні способи  платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок  списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб”єкти використовують два основних способи  платежу:

—  перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

—  зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.[6]

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в  погашені грошових зобов”язань юридичних  і фізичних осіб.

Критерії вибору способу  платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.[7]

В умовах платіжної кризи  розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні  таварооміні операції з передачею  права власности на товари (натуральний  обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.

У сучасній кризовій економіці  України на перший план виходить такий  спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну  від оплати фактично відвантажених  товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних  відносин, що існують у вітчизняній  економиці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів  системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних  покупців (несправних платнеків). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальни терміни від дня  отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги  покупцеві (замовнику).

Використання способу  платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними  і грошовими потоками, монополізму  постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином  дає змогу підтримувати господарський  оборот в належному стані. Відзначимо, що  в колишній плановій економиці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її провекдення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним  змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи  зростає значення способу розрахунків  на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки. засновані  на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються  рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованності  використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності  ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків  погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності  у міжнародних розрахунках називають  клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження виідповідної суми податків до бюджету.

Ьезготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну  систему. Система безготівкових  розрахунків є складовою загальної  національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і  відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється  значення і роль безготівкових розрахунків  як важливого самостійного відособленого  об’екта економічних відносин, а  відповідно й окремого дослідження  економічної науки.

Завдання економічної  науки полягає в тому, щоб науково  відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно  впливати на неї, виробляти правильні  прикладні рекомендації щодо вдосконалення  і раціональної зміни системи  безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення струкрурно- функціональних компонентів системи безготівкових  розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

- принципи безготівкових  розрахунків;

- вимоги до організації  розрахунків;

- форми розрахунків;

- розрахункові документи;

- способи безготівкових  розрахунків;

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю іх проходження.

Як правило, безготівкові рорахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид  призначення платежу, на дві групи:

—  розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

—  розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця  проведення безготівкових розрахунків  виділяють:

—  внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

—  міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

—  гарантовані,  тобто, такі  що забезпечують гарантію платежу за рахунок  депоновання грошових засобів;

—  негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

- прямі - здійснюються  безпосередньо між постачальниками;

- транзитні - здійснюються  за наявності проміжних структур (ланок).[8]

У сучасних умовах досить чітко  проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових  розрахунків у народному господарстві України:

—  оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

—  підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і  здійснення безготівкових розрахинків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

—  постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які   дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків  має бути найтіснішим чином пов’язана  з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватимется безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи  безготівкових розрахунків сприятиме  становленню нормальних ринкових видносин. Проблема органічного зв’язку системи  безготівкових розрахунків з  ринковим середовищем, що формуються у  вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.  

 

III. ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

1) Платіжне доручення

Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті  України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того , що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумі коштів зі свого рахунку.

Розрахунки платіжним  дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків  у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням  платіжних доручень є їхній універсальний  характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними  платежами.

Технологія розрахунків  платіжними доученнями полягає в  тому що банк платника списує зазначену  у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Платіжні доручення в  Україні застосовуються при розрахунках  за поставлені товарно-матеріальні  цінності і надані послуги, для попередньої  оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних  чинним законодавством, погашення кредиторської  заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації  розраховуються платіжними дорученнями  при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування  тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні  в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої  продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного  чи іншого документа, що підтверджує  відвантаження продукції (виконання  робіт, надання послуг).