Безготівкові розрахунки

Безготівкові розрахунки 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ  І

Поняття, принципи і система безготівкових

розрахунків

Розділ  ІІ

Види  безготівкових розрахунків:

1. Платіжне  доручення.

2. Платіжна  вимога-доручення.

3. Чеки.

4. Акредитив.

5. Вексель.

6. Інкасове  доручення (розпорядження).

7. Платіжна  вимога.

Розділ  ІІІ

Поняття і принципи готівкових розрахунків.

Висновки

Список  використаної літератури.

 

ВСТУП

Україна офіційно оголосила  формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного  курсу своєї державної економічної  і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з  ситуації, яка реально складається  в країні. І, як уявляється такими головними  пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати  відбудова державної керованості  економіки, стимулювання виробництва  на підвищення ефективності праці, створення  сприятливих умов  підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення в Україні  економічної реформи, спрямованої  на застосування ринкових принципів  регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській  і цивільно-правовій практиці  правових інститутів, притаманих ринковій економіці, зокрема  інституту - розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України  знаходиться в кризовому стані  і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні , а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи  розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками  та покупцями продукції все більш  стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері  кошти на розрахункові (поточні) рахунки  господарських суб’єктів у банківських  установах не надходять.

В умовах  ринкового господарювання, винекнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується винекненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки  як підприємства, так і кредитні установи зобов”язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненю розрахункової дісципліни і тому питання рорахункових видносин є досить актуальним на цьму етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних  реформ неможливе поза становленням впоряднованої, ефективної синхронно  діючої системи розрахунків.

Якщо говорити про ступінь  дослідженості теми курсової роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві  України так і в юридичній  летературі.

Нормативна база, яка регламентує  розрахункові відносини не є досить розглуженою. Сюди в першу чергу  входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»;  Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та  низкою інших нормативно-правових актів.

Серед правової літератури, де можна знайти  матеріал цікавий для моєї праці - це навчальний посібник В.Д.Лагутіна «Гроші та грошовий обіг» в своїй работі чітко визначає загальні ознаки, принципи і систему розрахункових відносин, багато уваги приділяє формам і видам розрахунків.

Також  треба зазначити підручники російського видавництва такі, як М.М.Агарков «основы банковского права»; В.И.Колесникова і Л.А.Кросилекая «Банковское дело»; В.П.Поляков «Основы денежного обращения и кредита» , тощо.  Ці підручники хоч і написані на основі російського законодавства, але в них висвітлені основні аспекти для моєї праці.

Досить прємним , є той  момент, що цьому питанню в Україні  приділяють увагу. Зокрема в підручнику «Цивільне право» під редакцією  Підопригори О.А., «Фінансове право» під редакцією Л.К.Воронової, навчалний  посібник А.В.Демнівського «Сучасний  вексельний обіг», тощо.

Отже питання розрахункових  відносин, є досить актуальним зараз  в Україні, воно має велике значення  для становлення і нормальногофункціонування економіки.

Автор ставить перед собою  мету більш детально вивчити правову  природу розрахункових відносин в Україні, а саме з’ясувати поняття, принципи і систему безготівоквих  розрахунків; види безготівоквих розрахунків  і їх використання в господарській діяльності; поняття, принципи та особливості готівкових розрахунків в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання розрахунків, чітко дослідити особливості використання деяких форм безготівкових розрахунків і значення розрахункових відносин для національної економіки України, викладає це в курсовій работі  яка складається з вступу, троьх розділів та висновку. 

 

 

 

I. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА БЕЗГОТІВКОВИХ      РОЗРАХУНКІВ.

Розрахункові відносини  в Україні зумовлені наявністю  товарного виробництва, товарного  обороту грошей. В Україні більшість  розрахунків здійснюється у безготівковій  формі.

Зобов’язання платника (покупця, замовника,і іншого споживача) розрахуватись  з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги)  виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду , тощо).

Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні  отримувачем засобів (поставщиком, підрядчиком, виконавцем тощо), свого  зобов’язання по цьому договору, яке  є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.

В юридичній літературі періоду  до кредитної реформи 1930-1932р.р. права  і зобов’язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконанні роботи, надані послуги  ніколи не розглядались в якості самостійних  правовідносин, незалежних від договору, з якого вони виникають.

В період після вказної  реформи в літературі з”явилось  поняття розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк, відокремлюються від договору, з я кого вони виникли і набувають  самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони пояснюють це слідуючим чином. Так як банк не включається в правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає одним із суб’ектів розрахункових правовідносин, суб’єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.

Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги  відокремлюються від своєї основи - відповідного договору і перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минуючи банк, особливих самостійних  розрахункових  правовідносин не виникає.[1]

Теорія розрахункових  правовідносин була народжена існувавшими  після кредитної реформи 1930-1932р.р. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно  органом управління і господарюючим  суб’ектом, що об’ективно потребувало  спеціального правового регулювання  і виділення самостійних розрахункових  правовідносин.[2]

Зараз, коли Україна стала  ринковою державою, безготівковій формі  розрахунків і розрахункам взагалі  стали приділяти багато уваги  як в юридичній літературі так  і в законодавстві України.

Безготівоквий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів  господарських суб’ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються наміжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між кліентами банків. Безготівкові розрахунки  є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням кліента і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені  чи надані послуги.[3]

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними  грошовими потоками. Це по-перше, надходження  грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Кризовий стан національної економіки України супроводжується  деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто  й безнадийні неплатежі - характерна риса діючої системи безготівкових  розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками  та покупцями продукції все більш  стає неєфективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло , що при бартері  кошти на рахунки господарських  субьектів у банківських  установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних видносин між господарськимим  суб’ектами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.[4]

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями  та установами всіх форм влсності,  підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка кліента списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не  допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додеранням правил розрахунків, а також за станом розрахунків  підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також  мають контролювати проведення безготівкових  розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає  у прискорені обігу грошових і  фінансових коштів, забезпеченні в  максимально короткий час  грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків  принцепове значення має правильне  визначення її принципів - основних нормативних  положень, якими слід керуватися, щоб  безготівкові розрахунки максимально  сприяли прискоренню народногосподарського  обороту.

Безумовно, що принципи організації  безготівкових розрахунків на макроеконмічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку  з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків  впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох  суб’ектів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових  розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових  розрахунків - це вихідні положення  які визначають конкретний економічний  зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в  економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні  принципи організації безготівкових  розрахунків:

1. Грошові кошти всіх  господарських суб’єктів (як  власні, так і залучені) підлягають  обов’язковому зберіганню на  розрахункових, поточних  та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до  відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і  платежі підприємств (організацій)  усіх форм власності здійснюється  через установи банків, як правило,  в безготівковому порядку за  документами, що передбачені правилами  проведення цих розрахунків. Готівкові  розрахунки характерні лише для  невеликих за сумою міжгосподарських  платежів і обмежених витрат  на внутрігосподарські потреби.  В кризовій економіці здійснення  розрахунків між господарськими  суб’єктами готівкою (а часто  й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і  поза іхнім контролем, посилює  нелегальний режим функціонування  багатьох підприємств і організацій,  призводять до розширення дефіциту  реальних “живих” грошових коштів.