Клонування

 

Тема клонування людини і  наукові розробки у цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом  філософського аналізу. Наполегливі  заяви учених про те, що вже у  найближчі роки стане технічно і  методологічно можливим клонування людини у тому або іншому варіанті, виділили цю тему із розряду вузькоспеціальних  у ряд животрепетних соціальних проблем, які мають філософське  і гуманітарне значення.

 

Одразу слід зазначити, що, розглядаючи проблему клонування, потрібно абстрагуватися від питань самого його „механізму” до медико-біологічної  деталізації й обговорення сенсаційних  відкриттів у цій галузі, яким присвячуються  сьогодні як численні наукові публікації, так і ще більш численні статті та повідомлення у засобах масової  інформації.

 

 Дане дослідження є  орієнтованим на аналіз проблеми  клонування методами і засобами  філософії, з'ясування місця та  ролі філософського знання як  інтелектуальної захисної системи  культури і як соціального  регулятора нових напрямів у  науці, що активно розвиваються.

 

Клонування людини у філософському  аспекті стимулює дослідження у  напрямі саморефлексїї філософії  — історії філософської думки, допомагає  розуміти глибинний взаємозв'язок філософії  і медицини як галузей знання.

 

Так, вже у „зрілих” формах наукового пізнання усвідомлюються філософські проблеми природознавства. Мабуть, це пов'язано із логікою становлення  науки, впливом зазначених дисциплін  на розвиток наукової форми діяльності і становлення науки як соціального  інституту. Саме тому ці дисципліни раніш  за інші виявили необхідність свого  філософського осмислення. Ще пізніше  з'явилася потреба у виділенні  деяких підрозділів філософії у  самостійні наукові напрями (етика, естетика, психологія, логіка тощо), а  також визначилися філософські  проблеми соціального (гуманітарного) знання: філософія історії, філософія  культури, філософія права, філософія  релігії.

 

Виділяють три основних види клонування.

 

Репродуктивне клонування є  штучним відтворенням у лабораторних умовах генетично точної копії будь-якої живої істоти. Ягня Доллі, що з'явилося  на світ у Единбурзькому інституті  Рослин, є прикладом першого такого клонування великої тварини. У багатьох країнах світу, включаючи Великобританію, репродуктивне клонування людини із метою одержання дітей-клонів забороняється  законом.

 

Терапевтичне клонування („клітинним розмноженням”) є тим  самим, що й репродуктивне клонування, але з обмеженим до 14 днів терміном росту ембріона. Після 14-денного  терміну в ембріональних клітинах починає розвиватися центральна нервова система і конгломерат  клітин (ембріон, бластоцист) і його вже варто вважати живою істотою.

 

Терапевтичним таке клонування називають лише тому, що протягом перших 14 днів формуються ембріональні клітини, здатні надалі перетворюватися на специфічні тканинні клітини окремих органів - серця, нирок, печінки, підшлункової залози та ін. - і використовуватися у  медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів  названі „ембріональними стовбурними  клітинами”. У Великобританії ученим дозволяється застосовувати терапевтичне клонування і проводити досліди  на стовбурних клітинах у медичних цілях.

 

Ембріональні стовбурні  клітини утворюються в ембріоні (бластоцисті) у перші ж дні  розмноження. Вони є родоначальниками клітин майже усіх тканин і органів  дорослої людини. Вони відомі ембріологам  давно, утім, лише в останні десятиліття  були розроблені спеціальні живильні середовища для вирощування з  них живих тканин. Це є майбутнє медицини, шлях „запасних частин”.

 

Серед основних аргументів репродуктивного  клонування людини висувають появу  можливості для бездітних пар  мати власних дітей, збереження особливого генетичного матеріалу, забезпечення наукових цілей (боротьба із хворобами, трансплантація органів, піддослідний матеріал).

 

Утім, клони геніїв не стануть  геніями через те, що їх спадковість  спрацювала у той час, коли для  цього виникли відповідні передумови. Шанс на прояв «геніальності» дає  мізерний відсоток вірогідності повторення такого випадку за нових історичних умов, оскільки особистість  істотним чином формує оточуюче середовище. Навіть близнюки мають 70-відсоткову кореляцію  в інтелекті і 50-відсоткову кореляцію  у рисах характеру, хоча вони розвиваються,  в цілому, за ідентичних умов.

 

Нинішня технологія клонування є недосконалою, ефективність клонування Доллі склала 0,1%; дослідження хромосом вівці засвідчують, що згідно з інформацією  у хромосомах її вік - 9 років, хоча реально  лише 3 роки. У зв'язку із недосконалістю технології існує надзвичайно високий  ризик для здоров'я жінок - потенційних  учасниць неконтрольованих експериментів, але все це не є приводом для  повної заборони клонування всіх видів. Наукові дослідження доречно  проводити на тваринах методом терапевтичного клонування або за допомогою ембріонально стовбурних клітин.

 

У зв'язку із потенційно можливою перспективою клонуванням людини виникає  питання юридичного статусу клона. Деякі дослідники даного питання  пропонують вважати, що клон повинен  мати увесь спектр прав і обов'язків, котрі може мати звичайна людина, без  жодних обмежень. Тобто, він не може бути використаний у якості раба або  із метою отримання органів для  трансплантації. Також, як ідентичні  близнята, клон і донор ДНК матимуть різні відбитки пальців.

 

 Будь-якій людині автоматично  дається право власності на  його генетичний код і право  ним розпоряджатися за власним  розсудом; код повинен залишатися  під його контролем. Погане  поводження із будь-якими людськими  істотами є злочином. Людина має  право визначати за власною  волею, чи хоче вона дозволити  клонувати себе після смерті, і за яких умов, а також заборонити  клонування уже померлих.

 

Клонування людини повинно  здійснюватись за наявності добровільної згоди власника ДНК, який досяг 18-річного  віку. Жінка, яка виношуватиме клона, повинна бути дієздатною та діяти  із власної волі, без примусу. Вчені  посилаються на те, що ми повинні  заборонити вирощування людського  плоду поза меж тіла жінки, наприклад, у лабораторних апаратах.

 

 Наразі говорити про  можливість клонування людини  ще рано, оскільки наука не  може створити навіть здорову  мишу. Деякі провідні зарубіжні  дослідники у галузі клонування  ссавців точно заявляють, що  клонувати людину в даний момент  не можна. 

 

Окрім того, репродуктивне  клонування людини викликає серйозні заперечення з етичної точки  зору, й у багатьох країнах світу  клонування є принципово забороненим. Чимало дослідників відзначають, що навіть прості маніпуляції із яйцеклітинами, такі, як штучне запліднення, спроможні  завдати шкоди роботі генів. Тому на сьогоднішній день є лише один правильний напрям у галузі клонування: треба  вчитися працювати із яйцеклітиною, не травмуючи її. Учитися краще  на зручних модельних об’єктах, наприклад, на пацюках. Отримані дані можуть бути корисними не лише для удосконалення  клонування ссавців, а й для центрів  репродукції людини.

 

Більшість навіть професійних  біологів не повною мірою, в усіх деталях  добре розбираються у технічних  нюансах самого явища копіювання спадкової інформації. Однак у  певних колах знайшлося багато бажаючих вискочити наперед перед своїми колегами, аби привселюдно, перед  світом, "захистити" людей від "страшних посягань" якихось "нерозумних грішників", котрі задумали і планомірно здійснюють щось страшне.

 

Пропоную звернутися до Біблії - книги шанованої у світі, котра  для багатьох може слугувати авторитетним першоджерелом. Це варто зробити, щоб  пересвідчитись, що Сам Ісус Христос  був першою і єдиною особистістю, створеною за промислом Божим, щоб  жити разом з Отцем своїм на небі ще до створення янголів і навіть Всесвіту. Отже у прямому розумінні, за святим листом, Ісус Христос був і є "єдинородним Сином Божим". Усе інше Господь створив при допомозі Сина Свого, який був Йому "великим помічником".

 

Клонування людини є створенням людини, котра є генетично ідентичною іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без  ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітин людини.

 

Застосування на законодавчому  рівні заборони клонування є найбільш поширеним у законодавстві європейських країн. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Словаччина, Швейцарія, а також Японія, Австралія  та інші країни.

 

У США діє заборона на державне фінансування досліджень у цій сфері.

Близько 27 країн Європи підписали  Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи „Про права людини та біомедицину” 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу  відзначається, що “інструменталізація  людських істот шляхом навмисного створення  генетично ідентичних людських істот  є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання  біологією та медициною”. У той  же час, недоліком Додаткового протоколу  є те, що він не розрізняє репродуктивне  та терапевтичне клонування. Вже у  підписаній у 2000 році у Ніцці Хартії Європейського Союзові про основні  права встановлюється заборона лише на репродуктивне клонування, а терапевтичне клонування не забороняється.

 

Варто підкреслити, що клонування людини повинне здійснюватися на індивідуальній добровільній основі. Жива людина, до якої планують клонування, за будь-яких обставин повинна буде дати на це свою згоду. Також і жінка, що буде виношувати клона-близнюка і  потім ростити цю дитину, повинна  діяти добровільно. Ніякий інший  сценарій не є мислимим для вільної  демократичної країни.

 

Оскільки при клонуванні потрібною є жінка, щоб виношувати дитину, немає небезпеки, що учені-лиходії  будуть створювати тисячі клонів у  секретних лабораторіях. Багато хто  запитує: “Для чого клонувати людину?”  Існує як мінімум дві вагомі причини: щоб надати можливість родинам зачати дітей-близнюків видатних особистостей і дозволити бездітним парам  мати дітей.

 

Живучи у вільному суспільстві, ми також повинні поставити питання: " чи дійсно негативні наслідки є  настільки неминучими, що нам варто  заборонити це робити дорослим людям, котрі діють добровільно?" Ми побачимо, що в цілому негативні наслідки є  нездоланними. Там, де передбачаються певні зловживання, вони можуть бути відвернені за допомогою „неповноцінних” законів і регулюючих норм.

 

Тема клонування людини і  наукові розробки у цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом  філософського аналізу. Наполегливі  заяви вчених про те, що вже у  найближчі роки стане технічно і  методологічно можливим клонування людини в тому або іншому варіанті, виділили цю тему із розряду вузькоспеціальних  у ряд соціальних проблем, що мають  глибоке філософське і гуманітарне  значення.

 

Повертаючись до Біблії, слід відмітити, що  вона, а також священні тексти інших основних релігій не містять очевидної заборони на клонування людини. Отже, релігійна опозиція щодо клонування людини не має твердих  основ. Проте існує безліч людей, що думають, нібито клонування людини є "невірним" у зв’язку із релігійною мотивацією. Релігійні лідери, що вірять, нібито клонування людини є "неправильним", мають право проповідувати свою політику різними допустимими методами, і переконувати у цьому усіх, кого вони можуть переконати. 

 

 Отже, опозиція клонуванню  людини не ґрунтується на усталених  моральних принципах. Обвинувачення  у дублюванні ролі Бога є  неясною, але постійно повторюваною  критикою. Ми її чуємо щораз,  коли у медицині з'являється  нове серйозне досягнення. У свій  час контролювання народжуваності  за допомогою протизаплідних  засобів, запліднення у пробірці  і пересадження серця критикувалися  на тих самих підставах. Бог  часто робить чудові речі, котрі  нам варто намагатися повторити.  Якщо дублювання ролі Бога  при клонуванні людини може  мати погані наслідки, критики  мають точно визначити, що вони  мають на увазі.

 

Ставлення міжнародних організацій (Ради Європи, Європейського парламентові, ЮНЕСКО) до репродуктивної функції  клонування неодноразово висвітлювалося у їх заявах та погодженнях як негативне  й недопустиме. Інші ж погляди  на клонування не мають такої одностайної  суспільної визначеності та чітких формулювань, що створило широке поле для дискусії щодо моральних наслідків та суспільного  добра будь-якої з функцій клонування.

 

Дискусії можуть дати людству  відповідь на те, чи існують у  природі генетичні злочинці, чи це є лише примарою, що жахає людство. Адже найжорстокіші серійні вбивці, при ретельному вивченні історії  їх життя, виявлялися не генетичними  монстрами, а лише жертвами, знівеченими  у дитинстві насильством або  невільним спостереженням за страшною наругою над іншими.

 

Отже, людство ще не знайшло  відповіді на страшне запитання: що є первинним у людині - середовище та оточення, котре її формує, чи її внутрішня генетична сутність. Клонування людини є новим і, водночас, недослідженим  правовим полем, що вимагає законодавчого  регулювання для запобігання зловживань. Нижче можна навести деякі пропозиції, врахування котрих у  законах відповідало б суспільним потребам:

Клони людей повинні офіційно мати ті ж юридичні права і відповідальність, що і будь-яка інша людська істота. У людей не буде права тримати  людського клону у винному  льосі для запасних частин свого  тіла. Погане ставлення до будь-яких людських істот є злочином безвідносно  до близькості їх генетичного коду.