Зв*язок між інтелектом керівника та успіхом організації

     Особливо  важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати певні зв’язки та відношення, які не виявляються безпосередньо.

     Широта  мислення – це здатність охопити питання все цілком, не упускаючи найменших дрібниць. Глибина мислення полягає у вмінні проникати в суть складних запитань. Якістю, протилежною до глибини мислення, є поверхневість суджень, коли людина звертає увагу на дрібниці і не бачить основного.

     Самостійність мислення – характеризується вмінням людини висувати нові завдання і знаходити шляхи вирішення, не звертаючись по допомогою до інших людей.

     Гнучкість думки виражається в її незалежності від впливу прийомів та способів вирішення задач, засвоєних в минулому, у вмінні швидко змінювати дії при зміні обстановки.

     Швидкість мислення – це здатність людини швидко орієнтуватися в новій ситуації, обдумувати та приймати рішення.

     Критичність мислення – це вміння людини об’єктивно оцінювати свої та чужі думки, старанно та всесторонньо продумувати всі положення та висновки.

     Поспішність мислення – проявляється в тому, що людина, всесторонньо не продумавши питання, вихоплює яку-небудь одну сторону, спішить висловити рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді та судження.

     Наявність реалістичного погляду - суттєва перевага менеджера. Але немає протиріччя у тому, що розвинена уява, природна здібність фантазувати можуть посилити потенціал менеджера, сприятимуть підвищенню якості його діяльності. Можна сказати, що межі досягнутого керівником багато в чому залежать від меж його уяви. Чим самостійним є менеджер у своїх діях, тим з більшою користю для справи може використати свою уяву.

     Компетентність - сума спеціальних знань та умінь глибоко розбиратися у справі, доскональне знання своєї справи. Вона визначається професійними знаннями (освіта, підготовка) та практичним досвідом.

     Всі перелічені якості відіграють велике значення у рівні загального інтелектуального розвитку. [3, ст. 15-18]

     Знання  живлять мислення менеджера, слугують передумовою кваліфікованого аналізу  ситуацій і діагностики стану  вивчених процесів, своєчасного прийняття аргументованих рішень. Найважливішу роль в управлінні разом із здатністю отримувати і зберігати інформацію має і здатність зіставляти дані отриманого досвіду і робити на його основі ті або інші висновки, тобто уміння міркувати, мислити. У розумовому процесі, мисленні беруть участь як відчуття, так і розум людини, об`єднуються, синтезуються плотські і логічні форми пізнання.

      Саме  здатністю думати пояснюють філософи-раціоналісти велич людини. Уміння мислити перш за все виявляється в умінні говорити. Мислення визначають як німу, внутрішню мову, а мова — як озвучене мислення. Цілком справедливо тому відоме твердження: «Хто ясно мислить, той ясно і висловлює». [10]

      Мислення  — складний, багатоплановий процес, він може характеризуватися з різних позицій:

• властивості мислення оцінюються з погляду його логічності, тобто дотримання встановлених норм мислення,  уміння вивчати і вирішувати складні теоретичні і практичні питання;
• операційністъ мислення оцінюється як його застосування для здійснення різних розумових операцій, наприклад таких, як аналіз (уявне розділення об`єкту на складові частини в цілях з`ясування їх властивостей) або синтез (протилежна аналізу розумова операція з`єднання елементів об`єкту, що вивчається, в єдине ціле з метою з`ясування властивостей цього цілого).

      Рисунок 1.1 – Форми мислення.

      Мислення розділяється на наступні типи:

• понятійне мислення, операція поняттями;
• образне, таке, що використовує образне, цілісне сприйняття предметів;
• дієве, практичне, таке, що забезпечує наочно-практичну діяльність людини.

      Мислення передбачає наступні етапи:

1. Усвідомлення якої-небудь проблеми при здійсненні тієї або іншої діяльності;
2. Пошук можливих варіантів її рішення;
3. Вибір один з цих варіантів як найбільш прийнятного;
4. Реалізація прийнятого варіанту в практичній діяльності.

      Ці  основні характеристики розумової  діяльності в цілому характеризують і аналогічну діяльність керівника. Проте управлінська діяльність специфічна, тому при її здійсненні затребувані  особливі сторони мислення. [2, ст. 34-36]

      Головна особливість мислення керівника, яка  обумовлена характером його професійної  діяльності, — його практична спрямованість, тобто спрямованість не на ті або  інші символи, знаки, як це має місце  в діяльності ученого, а на реальні  об`єкти і процеси, перш за все на людей і їх взаємини. Мислення керівника як би вплетене у всі форми управлінської діяльності — планування, організацію, мотивацію, контроль. Цим пояснюються і деякі інші його особливості:

• майже завжди керівник вимушений осмислювати проблему в умовах жорсткого ліміту часу, що робить неможливим висунення безлічі гіпотез;
• проблеми, що виникають в процесі управлінської діяльності, як правило, не мають однозначного рішення; ці рішення є лише більш менш правильними;
• результати мислення відразу використовуються для зміни характеру проблемній ситуації;
• при осмисленні ситуації керівник повинен враховувати не тільки її головні, але і другорядні особливості, оскільки деталі можуть мати вирішальне значення.

      Ці  особливості управлінського мислення висувають особливі психологічні вимоги до інтелектуальних здібностей менеджера. [9]

      Мислення  керівника повинне бути стабільним, тобто відрізнятися високим ступенем стійкості. Необхідність цієї якості пояснюється  тим, що він має справу перш за все  з людьми, які можуть підкорятися йому не повною мірою, приховувати свої справжні відчуття і наміри, а іноді і намагатися маніпулювати керівником. Тому керівник повинен уміти логічно мислити і послідовно діяти в умовах складної, невизначеної ситуації.

      Рішення керівника повинні бути чіткими, ясними, такими, що не допускають можливості їх мінливого тлумачення. Це полегшить подальшу перевірку їх виконання.

      Керівник  повинен уміти передбачати. Саме це якість мислення керівника дозволяє йому на основі узагальнення великих  масивів інформації прогнозувати не тільки найближчі, але і віддалені результати своєї діяльності.

      Керівник  повинен володіти певним рівнем інтелекту. Проте, як показує досвід, насправді  жорсткого зв`язку між рівнем інтелекту  і рівнем керівництва немає. Існує лише деяка залежність, але не пряма, а опосередкована безліччю умов, перш за все рівнем професійної управлінської підготовки, важливою складовою частиною якої є і психологічна підготовка. Розумові здібності тісно пов`язані з багатьма іншими якостями особи, істотно важливими для управлінської діяльності, зокрема з вольовими якостями.

      Оцінювання  інтелекту - справа достатньо складна. Непрямою оцінкою є успішне навчання (додатки до документів про освіту), попередні посади, тестування, співбесіда, ділові ігри тощо. Наявність розумових здібностей дає, за інших рівних умов, більше підстав вважати, що людина буде відповідати посаді, тоді як їх нестача іноді слугує першоджерелом надмірно високих самооцінок та неаргументованих зазіхань.

      Таким чином, соціально мотивований інтерес до керівної діяльності та достатньо розумові здібності - це неодмінні передумови, мінімально необхідні загальнолюдські властивості, які повинні бути притаманні людині, яка претендує на посаду, що дає право і можливість управляти людьми. 

1.3 Коефіцієнт інтелекту IQ: характеристика, значення

     Прийнято  розрізняти два основних сенсу терміну  «інтелект» - еволюційний і диференціальний. З еволюційної точки зору, інтелект властивий всім членам виду і здатний  розвиватися. Іншими словами, всі люди володіють певними розумовими здібностями, які відрізняють їх від інших видів, і ці здібності змінюються протягом життя. У диференціальній сенсі інтелект - характеристика, яка варіює у різних індивідів всередині одного виду. З цієї точки зору, люди відрізняються один від одного за типом або рівнем інтелекту.

     Одним із підходів до аналізу індивідуальних відмінностей стала розробка тестів інтелекту, які тепер широко використовуються в різних країнах для підбору  і добору персоналу, а також для  тестування претендентів на управлінські посади. Результати тестування зазвичай представляють у вигляді IQ (коефіцієнта інтелектуального розвитку). До тестів інтелекту нерідко вдаються психологи на підприємствах, кадрові менеджери для аналізу розумових здібностей в процесі  відбору перспективних співробітників. При правильному використанні тести інтелекту дають достовірну діагностичну інформацію про інтелектуальні здібності, які інакше могли б бути переоцінені або недооцінені.

     Піонером  розробки тестів інтелекту став на початку 1900-х років французький психолог А. Біне. Біне поставив завдання створити тест, який допоміг би передбачити можливості успішного навчання дітей в паризьких школах. При цьому потрібно було, щоб тестування проводилося швидко, а результати його були об'єктивними, тобто не залежали від пристрастей екзаменатора. Біне розробив набір тестів для оцінки мислення, пам'яті, словникового запасу та інших когнітивних здібностей. Тести Біне виявилися адекватними у тому сенсі, що їхні результати корелювали зі шкільними досягненнями, діти, що успішно виконували ці тести, добре навчалися в школі. Протягом п'ятдесяти років подібні тести були розроблені як для дітей різного віку, так і для дорослих і використовувалися в самих різноманітних випадках, пов'язаних з  прийомом на роботу.

     З часів Біне тести інтелекту значно змінилися, але основні принципи їх побудови залишилися тими ж самими. Вони складаються шляхом відбору  матеріалу, який відповідає інтелектуальних  можливостей даного віку. Типовий  тест складається, наприклад, із завдань, що вимагають вербальних здібностей, уміння оперувати математичними поняттями і здатності абстрактно міркувати, а також певних фактичних знань.

     Тестування  може бути корисно при для професійного відбору тільки в тому випадку, якщо його результати надійні і значущі (валідні). Надійність тесту визначається стабільністю одержуваних результатів; її оцінюють шляхом порівняння результатів тестування одних і тих самих осіб у різний час і при використанні різних варіантів тесту. Ті тестові питання, на які не вдається отримувати стабільних відповідей, повинні бути виключені. Валідність тесту показує, наскільки його результати відображають саме те, що передбачалося виміряти. Забезпечення валідності тесту - непросте завдання через спірність самого визначення поняття «інтелект». Тому творці тестів нерідко оцінюють валідність статистично, так само, як це робив Біне, визначаючи, чи буде виконання тесту корелювати з виконанням інших завдань, що вимагають також інтелектуальних здібностей, наприклад зі трудовими досягненнями. Ті завдання, щодо яких такий кореляції не спостерігається, замінюють більш придатними.

     Таким чином, тести інтелекту будуються  на основі дуже ретельного відбору  і оцінки їх складових.

     Комплексний підхід до діагностики розумового розвитку ґрунтується на розумінні інтелекту як сукупності пізнавальних процесів. Для вивчення кожного з них добираються відповідні методики. Обстеженню підлягають:

• операції та види мислення,
• особливості пам’яті, уваги;
• оперування числами, математичне мислення;
• мовні здібності;
• аналітичні здібності;
• логічне мислення;
• швидкість мозкових реакцій.

     Отже, проаналізувавши теоретичні дані про  систему оцінювання інтелекту за показниками IQ, які так розповсюджені  на сьогодні в Україні, можна зробити  висновок, що тенденція тестувати  персонал фірм за допомогою даного методу є неадекватною сучасним вимогам HR-менеджменту, оскільки тести IQ показують лише такий аспект інтелекту, як мислення, здібності, мозкову функціональність, тоді як на практиці для менеджера важливіші, власне, професійні знання, навики, а також така характеристика особистості, як емоційний (соціальний) інтелект – ЕQ, про який ітиметься в наступному  пункті.[14] 

1.4 Емоційний інтелект EQ: характеристика, значення

     З тих пір, як в 1995 році вийшла в світ книга Деніела Гоулмена «емоційний інтелект», ця тема не сходить зі сторінок кадрової і консалтингової преси більшості західних країн.