Шпаргалка по "Предпринимательское право"

 

59.Загальна характеристика патентування  окремих видів підприємницької  діяльності

Патент, як і ліцензія, виступає своєрідним обмеженням під-цької д-ті.Ліцензія є дозволом на здійснення певного виду д-ті, що видається відповідними уповноваженими органами,а торговий патент є державним свідоцтвом, яке посвідчує право СПД на особливий порядок оподаткування і видається відповідним податковим органом.

Види під-цької д-ті, що підлягають патентуванню:

а) діяльність на придбання побутових послуг (платні послуги із задоволення особистих потреб), яка здійснюється СПД або їх стр-ними (відокремл) підрозділами* як в окремих приміщеннях, буд., їх частинах, так і за її межами;

б) торговельна  діяльність за готівкові кошти,а також з використанням інших готівкових платіжних засобів, що *;

в) операції з торгівлі готівковими валют.цінностями, які * у пунктах обміну інозем.вал.

г) операції з надання послуг у сфері грального бізнесу (влаштування казино, гральних автом., проведення лоторей…) *

 Торговим патентом є державне свідоцтво, яке засвідчує право СПД чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підпр-цької діяльності, що зазначені в законодавстві.Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів

 

 

 

 

60. Суб’єкти, об’єкт та зміст договору

Згідно ЦКУ “договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків”  ГК України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання - ним визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГКУ, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Під поняттям "договір" розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта, мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Суб'єктами договору виступають кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник - особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти договору - це те, на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів. Так кредитор вправі вимагати від боржника вчинення певних дій. Боржник же зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послуги.

 

 

 

 

 

61. Поняття та види нормативно-правових  актів у сфері господарської  діяльності

Відносини у  сфері господарювання регулюються  КУ,ГКУ, законами України, нормативно-правовими  актами ПУ та КабМін, нормативно-правовими  актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Конституція України, встановлюються конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, а також врегульовуються на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері.

ГК є базовим комплексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господарського законодавства. Усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення госп. д-ті

Нормативно-правовими актами КабМіну, є відповідні постанови Уряду, а також декрети КМ. На відміну від постанов КМ, які є підзаконними актами, декрети мають силу закону.

Інші органи державної влади видають підзаконні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Це локальні нормативно-правові акти, зокрема установчі документи суб'єкта господарювання (статути, положення); державні стандарти або технічні умови, інші правила, обов'язкові до виконання учасниками господарських відносин, порушення яких тягне правові наслідки.

 

 

62. Право власності та зміст  права власності.

Концепція ЦКУ  щодо змісту права власності, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.

Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ. Цивільне законодавство передбачає володіння законне і незаконне.

Права користування — це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій або може полягати  у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних.

Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі речі полягає у зміні її фізичної сутності — аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або через відмову від права на річ.

На зміст права  власності не впливають місце  проживання власника та місцезнаходження майна .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

63.Поняття та ознаки господарської  діяльності, співвідношення підприємницької та господарської діяльності.

Господарська діяльність (ГД) – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.( будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.)

Основні ознаки господарської діяльності:

- господарську  діяльність здійснюють суб’єкти господарювання;

- д-ть здійснюється  у сфері суспільного виробництва;

- СПД здійснюють  виробництво та реалізацію продукції,  виконання робіт, надання послуг. Все це здійснюється не для особистих потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб – споживачів;

- результати  такої діяльності мають реалізовуватися  за плату, тобто функціонувати  як товар;

- виконується  на професійних засадах;

- поєднання приватних  інтересів виробника та публічних  інтересів (державних, суспільних  тощо).

ГД, що здійснюється  для досягнення економ. і соц.. рез-тів з метою одержання прибутку є комерційною (підприємницькою) діяльністю, а суб’єкти такої діяльності є підприємцями. Виділяють комерційну та некомерційну госп.д-сть

Підприємницька діяльність (ПД) - це самостійна, ініціативна, систематична,  на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами  господарювання (підприємцями)  з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво є основним видом господарської діяльності.

Характерними  рисами підприємницької діяльності, які відрізняють  її від некомерційної, є:

- мета отримання  прибутку;

- ініціативність;

- ризиковий характер  такої діяльності;

- особиста відповідальність підприємця у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань перед кредиторами, державою всім своїм майном, яке належить йому на праві власності;

- самостійність  здійснення підприємницької діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

64. Порядок відшкодування збитків у сфері господарювання.

Відшкодування збитків - як вид відповідальності визначений законом. В першу чергу визначені юридичні підстави його застосування ЦКУ. В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна, доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником. Даний вид відповідальності застосовується як майнова санкція: у відносинах купівлі-лродажу;у відносинах поставки; при перевезенні вантажів; згідно з договором підряду на капітальне будівництво тощо.

1. Учасник господарських  відносин, який вчинив господарське  правопорушення, зобов'язаний вжити  необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.  
2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання повинна невідкладно повідомити про це другу сторону.

3. Сторона господарського  зобов'язання позбавляється права  на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.  
4. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.  
5. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.  
7. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 цього Кодексу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

65. Співвідношення понять договору, правочину та зобов’язання. Поняття договору розкривається через поняття правочину, бо договір є одним із видів правочину. Правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (продати, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду, заповісти тощо). Якщо встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб настає за їх волею, то це двосторонні правочини. Адже для виникнення їх необхідне волевиявлення двох сторін (договори, пакти). Якщо права і обов'язки виникають, змінюються або припиняються за волею однієї сторони, то це односторонні правочини (н-д заповіт). Двосторонні правочини — це і є договори. Договори, в свою чергу, бувають односторонні  та двосторонні. Односторонній договір – коли в одної сторони лише права, в іншої лише обов'язки (н-д, договір позики), а двосторонній – коли правами й обов'язками наділені обидві сторони (н-д, договір купівлі-продажу). Договір як двосторонній правочин — юридичний акт, з якого виникає зобов'язання. З будь-якого договору виникає зобов'язання, проте не всяке зобов'язання є договором. Тому неправильно вживати договори і зобов'язання як однозначні поняття. Отже, відмінність між правочином і договором полягає в тому, що правочин — поняття ширше, ніж договір, яке включає в себе одно- і двосторонні правочини. Із двосторонніх правочинів (договорів) завжди виникають зобов'язання, а з односторонніх — не завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не виникає.

66. Правове регулювання бартерного договору, права та обов’язки сторін за договором міни (бартеру).За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. 
Бартером є госп операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари у будь-якій формі, іншій, ніж грошова. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до держ або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством.  Сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу. Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквів. їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру ПДВ і податок на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги). Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо догов. куп.прод., поставки, контрактації.