Припинення юридичних осіб за законодавством України

     Якщо ж юридична особа ліквідується як банкрут, то в Законі «Про банкрутство» встановлена чітка черговість задоволення претензій кредиторів (ст. 31).

     Порядок ліквідації юридичної особи складається з кількох етапів і врегульовано статтями 61-64 Цивільного кодексу. Ці етапи такі:

     Учасники організації, її уповноважений орган або суд, що прийняли рішення про ліквідацію, призначають ліквідаційну комісію (чи одноосібного ліквідатора), визначають порядок і строки ліквідації. Ліквідаційна комісія приймає на себе всі повноваження з управління юридичною особою;  
Ліквідаційна комісія публікує в пресі повідомлення про ліквідацію юридичної особи, порядок і строк заявлення претензій кредиторами (цей термін повинен бути не менше 2 місяців), виявляє всіх кредиторів та повідомляє їх про ліквідацію, стягує дебіторську заборгованість юридичної особи;

     Ліквідаційна комісія оцінює складу кредиторської заборгованості, приймає рішення про задоволення або відхилення виявлених вимог і складає проміжний ліквідаційний баланс;

     Відповідно до проміжним ліквідаційним балансом задовольняються законні вимоги кредиторів. Якщо грошових коштів організації недостатньо для розрахунку з кредиторами, ліквідаційна комісія продає наявне майно з публічних торгів;

     Після погашення кредиторської заборгованості ліквідаційна комісія складає остаточний ліквідаційний баланс і розподіляє майно, що між учасниками юридичної особи, якщо інше не випливає з законодавства або установчих документів організації.

     Всі документи, що оформляють ліквідацію, передаються реєструючого органу, який на їх основі вносить відповідний запис до єдиного державного реєстру юридичних осіб

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 Підстави припинення юридичних осіб

 

     Підстави припинення юридичної особи поділяються на дві групи:

     1) за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів. Ця підстава в літературі деколи називається добровільною ліквідацією. Власник вправі у будь-який момент і збудь-яких підстав прийняти рішення про припинення юридичної особи.

     2) на підставі рішення суду (арбітражного суду). Ця група підстав має назву примусовою ліквідацією. Закон вичерпно визначає усі підстави, з яких суд вправі прийняти таке рішення. Разом з тим, такі підстави наведено в декількох нормативних актах. В законі “Про підприємництво”, зокрема, зазначені наступні підстави примусового припинення юридичних осіб:

     2.1) визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів. У цих випадках судом вирішується спір не про припинення юридичної особи, а про визнання недійсними установчих документів чи рішення про її створення. Відповідний позов може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яким підприємством чи організацією, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси в зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства, тоді як позов про ліквідацію підприємства може бути поданий лише у випадках, прямо передбачених законом.

     Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.

     Відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 06.08.97р. N 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво" із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 3 червня 1998 року № 02-5/202, у випадку коли з матеріалів справи буде встановлено, що якщо всупереч вимогам чинного законодавства, у тому числі частини третьої ст.2 Закону та Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.92 № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств", одним з засновників суб'єкта підприємництва виявиться державне підприємство або державний орган, покликаний здійснювати контроль за діяльністю підприємств, арбітражний суд повинен визнати недійсним повністю або в частині щодо участі такого підприємства чи органу у підприємницькій діяльності установчий договір як такий, що суперечить вимогам Закону (стаття 48 Цивільного кодексу України).

     2.2) здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить установчим документам, покладається на позивача, яким може бути орган, що відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю підприємства, або інша юридична особа.

     2.3) несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, власності та місцезнаходження. Відповідно до закону це потрібно робити на протязі 7 днів – щодо зміни місцезнаходження, або 30 днів – коли змінюється назва, організаційно-правова форма або форма власності.

     Стосовно цієї категорії спорів позивачами у таких справах відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України "Про підприємство" можуть бути органи, що здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому заявник повинен подати докази того, що суб'єкт підприємницької діяльності фактично змінив своє місцезнаходження, назву, організаційну форму або форму власності. Такими доказами можуть бути відповідні акти, складені працівниками органів, що здійснюють контроль за діяльністю цих суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарством або орендодавців за договором оренди державного майна про фактичну відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходженням тощо, у сукупності з іншими доказами, які підтверджують його фактичне місцезнаходження - довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними оголошеннями, транспортними накладними, платіжними документами та ін.

     Саме лише припинення діяльності за відсутності доказів зміни суб'єктом підприємницької діяльності свого місцезнаходження без своєчасного оповіщення про це реєструючого органу не є підставою для прийняття рішення про скасування державної реєстрації.

    2.4) визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством). Порядок розгляду справ про банкрутство визначається Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

     Відповідно  до ст.1 цього закону, банкрутство - визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

     Суб'єкт банкрутства - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом.

     Справи про банкрутство підвідомчі арбітражним судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

     З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна. 
Якщо відновлення платоспроможності боржника неможливе, арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців.  
Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

     2.5) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством.

     Реального механізму скасування суб’єкта підприємницької діяльності за цією підставою ще не розроблено. Запровадження такої підстави має певний сенс у тому розумінні, що дозволяє здійснювати виключення з державного реєстру «мертвих» підприємств.

     Крім підстав скасування державної реєстрації, передбачених Законом України «Про підприємництво», відповідно до підпункту "в" частини ч.4 ст.19 Закону України "Про господарські товариства" товариство ліквідується на підставі рішення арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

    Такими, що систематично порушують законодавство, Вищий арбітражний суд України пропонує вважати господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.

     Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без спеціального дозволу (ліцензії) підприємницької діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

     Відповідно до п. а) ст.19 Закону України «Про господарські товариства» товариства ліквідуються також після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні. Строк на який створюється товариство повинен передбачатися в установчих документах.

     В законі “Про підприємства в Україні” передбачено таку підставу примусової ліквідації як прийняття рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, якщо в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності.

     За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

     1) вчинення дій, передбачених статтею 4 Закону, (тобто заклики до зміни шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підриву безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганди війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини);

    2) систематичного або грубого порушення вимог статті 22 цього Закону (вона передбачає обмеження щодо джерел формування майна політичних партій);

     3) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених цим Законом (попередження; штраф; тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності; тимчасова заборона (зупинення) діяльності);

     4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така.

     Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

     Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації.

     Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України.

     В якості висновку, слід відзначити, що добровільне припинення юридичної особи можливе у будь-який час і з будь-яких підстав, але за рішенням вищого органу управління. Примусове припинення діяльності – лише за рішенням суду і у випадках, прямо передбачених законом.

 

РОЗДІЛ 3 ПОРЯДОК  ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

 

3.1. Скасування  державної реєстрації

 

     Порядок припинення юридичних осіб найбільш докладно врегульований щодо підприємств. Непідприємницькі об‘єднання припиняються за аналогією, оскільки немає іншого спеціального законодавства, в такому ж порядку.

     Можна виділити декілька стадій ліквідаційної процедури:

     1. Прийняття рішення про ліквідацію. Як ми вже знаємо, це має бути або рішення вищого органу управління юридичної особи, або рішення суду. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію повинен призначити осіб, які будуть безпосередньо її здійснювати. Всі вони складають ліквідаційну комісію. Ліквідація може проводитись самим підприємством в особі його органу управління. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

     В разі визнання підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації підприємства визначаються спеціальним законодавством.

     2. Інформування кредиторів та інших осіб про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій (не менше 2–х місяців). Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.