Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин

      Одним із ефективних засобів активізації інвестиційного процесу, які довели свою дієвість у світовій практиці, є вільні економічні зони. Вони зарекомендували себе як інструменти стимулювання інвестицій та територіального розвитку як в розвинених країнах, так і в державах, що розвиваються. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15 % світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний, податковий та інші режими економічної діяльності [10,78].

       Україна, хоч і має великий потенціал для налагодження повномасштабних торговельних, виробничих, інвестиційних та фінансових зв'язків з різними країнами світу, до цих пір не змогла його в повній мірі реалізувати. Наша держава продовжує зберігати централізовану систему управління, не даючи права і можливостей для розвитку зовнішніх зв'язків регіонам і територіям. У проекті Концепції регіональної економічної політики, яка підготовлена рядом міністерств та установ України, підкреслюється, що саме вільні економічні зони є одним з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світу [10,78]. Маючи спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства, вільні економічні зони можуть максимально сприяти залученню іноземних інвестицій в Україну з метою економічного піднесення відповідних її районів і територій.

         Останнім часом національним законодавством вже зроблено певні кроки в напрямку створення необхідної правової бази для формування вільних економічних зон, хоча ще потрібно пройти значний шлях до запровадження чіткого правового режиму. Правовими основами створення і функціонування вільних економічних зон в Україні є:

— по-перше, Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (13.10.1992р.);

— по-друге, нормативні акти, прийняті на його виконання [11,1].

       В Україні поки що реально діють дві такі зони у м. Бродах (Львівщина) та Сиваш (Автономна республіка Крим).

       Законом України "Про деякі питання валютного регулювання та оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони "Сиваш" від 23.11.1996 р. встановлено, що:

• сировина, матеріали, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), які ввозяться в Україну для потреб власного виробництва суб'єктами експериментальної економічної зони, не підлягають обкладанню ввізним митом та податком на додану вартість;

• надходження  в іноземній валюті на користь суб'єктів цієї зони не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку в разі використання вивільнених валютних коштів на потреби розвитку експериментальної економічної зони "Сиваш" [12,1].

      Верховною Радою України прийняті Закони України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний економічний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області", "Про спеціальну економічну зону "Яворів", "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" та "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області".

      Відповідними Указами Президента України створені спеціальні економічні зони "Закарпаття" в Закарпатській області та "Славутич" в Київській області, запроваджено спеціальний режим Інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області, підготовлені проекти пакетів документів щодо створення спеціальної економічної зони "Рені", спеціальної економічної зони "Антарктика" в Іллічівському морському порту та вільної економічної зони "Порто-франко" Одеського морського торгового порту, передбачається запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в місті Кременчузі. Розробляються проекти відповідних нормативно-правових актів щодо створення спеціальної економічної зони і запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності у м. Севастополі та створення спеціальної економічної зони на базі суднобудівних підприємств міста Миколаєва, закінчена розробка проектів документів щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на території Великої Ялти та створення спеціальних економічних зон Феодосії та Керчі. Триває також робота по опрацюванню документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон "Інтерпорт- Ковель" (Волинська область), "Аджалик" (Одеська область), "Яремче" (Івано-Франківська область) [13, 44].

        Виходячи із вищесказаного можна зробити висновок, що серед різноманітних форм та методів міжнародної виробничо-інвестиційної діяльності особливе місце посідає організація вільних економічних зон, темпи створення яких в Україні досить повільні, а звідси і затримка в розгортанні їх діяльності.

        Для того, щоб вони стали суттєвим важелем інтеграції країни до світогосподарської системи слід прийняти систему заходів на державному рівні:

• перспективним  і економічно доцільним є створення  багатопрофільних комплексних виробничих зон на основі залучення внутрішніх та іноземних інвестицій;

• варто  спростити систему заснування вільних  економічних зон та зменшити кількість державних органів, які здійснюють регулятивні та контролюючі функції по відношенню до вільних економічних зон;

• розширити  права місцевих органів влади  в організації та регулюванні  діяльності вільних економічних  зон.

        На сьогодні оцінити в достатній мірі дієвість і ефективність функціонування вільних зон в Україні неможливо через їх невелику кількість і обмежені масштаби діяльності. Апробація правового режиму можлива тільки за умов широкомасштабної діяльності ВЕЗ на різних територіях України. Слід зняти всі перешкоди, які сьогодні гальмують процес відкриття нових вільних економічних зон, оскільки організаційно-правові умови для їх діяльності вже створені.

        Підсумовуючи аналіз стану інвестиційного ринку в Україні слід відзначити, що для стабілізації економіки і покращання Інвестиційного клімату необхідно прийняти ряд кардинальних заходів, спрямованих на формування в країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, які стосуються безпосередньо іноземних інвестицій.

      Серед заходів загального характеру назрілими є:

• досягнення національної злагоди між різними  владними структурами, соціальними  групами, політичними партіями та іншими суспільними організаціями;

• радикалізація  боротьби зі злочинністю;

• перегляд податкового законодавства в  бік його спрощення і стимулювання виробництва.

       Серед заходів по активізації інвестиційної діяльності:

• надання  податкових пільг банкам, вітчизняним  та іноземним інвесторам, які йдуть  на довгострокові інвестиції, з тим, щоб повністю компенсувати їм збитки від сповільнення обороту капіталу в порівнянні з іншими напрямами їх діяльності;

• створення  державного Банку реконструкції  та розвитку України, який взяв би на себе координацію діяльності всіх посередників ринку капіталів, виступати гарантом по іноземних кредитах, брати участь у формуванні державної інвестиційної політики;

• запровадження  іпотечного кредитування;

• широко використовувати такі форми інвестування, як лізинг, факторинг, надання позичок, що погашаються в порядку амортизаційних платежів;

• створення  системи прийому іноземного капіталу, яка включатиме конкурентну мережу державних інститутів, комерційних  банків і страхових компаній, які  страхуватимуть іноземний капітал  від політичних і комерційних ризиків.

ВИСНОВКИ 

        У контексті проведеного дослідження виділимо наступні висновки. Теоретичні принципи податкового регулювання , механізми використання податків для максимальної оптимізації виконання покладених на них функцій, які сформувалися протягом історичного розвитку економічних систем, повинні використовуватись для дослідження економічних процесів у глобальному масштабі, проблем міжнародної співпраці. Корисним для України є досвід використання податкового регулювання при економічній кризі, а також вивчення класичних підходів, наближення до яких вимагає сучасний стан міжнародних економічних зв’язків.

       В якості методологічної бази дослідження була прийнята концепція необхідності державного втручання в економічні процеси, тим більш при переході країни з одної економічної формації в іншу. Вивчення основних тенденцій застосування податку як регулятивного механізму дозволило усвідомити доцільність та необхідність поступової зміни акцентів від фіскальної функції оподаткування до регулюючої.

         Використання податкового механізму в зовнішньоекономічній діяльності, його захисна функція впливає не тільки на іноземних суб’єктів господарювання, а також має значний вплив на внутрінаціональну систему, що вимагає необхідності постійного пошуку компромісів при встановленні податкового тягаря зокрема в зовнішньоторговельних відносинах, при спробі залучення іноземного капіталу в національну економіку.

        Важливим принципом, який втілений в багатьох податкових системах є неупередженість по відношенню до іноземного капіталу в порівнянні з національним. При чому можливі негативні наслідки, які спричинені як дискримінаційним так і занадто ліберальним відношенням до іноземних інвестицій. Податкові важелі митно-тарифної політики в цьому випадку виступають як цінорегулюючий механізм в експортно-імпортній діяльності, пряме прибуткове оподаткування створює рівні можливості щодо розвитку підприємства та обсягів інвестованого капіталу.

      Крім цього в сучасному інтеграційному просторі постійний розвиток мають тенденції погодження спільних підходів до оподаткування. При чому такі підходи використовуються не лише на двосторонньому рівні (шляхом прийняття угод про уникнення подвійного оподаткування), а і в рамках регіональної та глобальної інтеграції (встановлення погоджених підходів до оподаткування положеннями ГАТТ/СОТ, ЄС).

       Механізм участі України в світовому господарському процесі повинен базуватися на національній податковій системі, яка має чітко визначені напрямки свого розвитку, діє на науково обґрунтованій основі, яка поєднує вироблений теоретичний та практичний світовий досвід.

      Після визначення стратегічних напрямків подальшого розвитку податкового регулювання постає потреба у стабільному законодавчому забезпеченні втілення цієї стратегії.

      Необхідно переглянути участь держави у здійсненні відкрито-економічної політики. Для цього необхідна комплексна економічна програма виходу з кризового стану, податковий інструментарій в якій повинен бути задіяний разом з іншими елементами стимулювання економічного росту. Оскільки важливими компонентами економічного середовища, які впливають на поведінку іноземних інвесторів є валютно-фінансова та податкові системи, рівень їх розвитку та узгодженість з відповідними системами країн-партнерів. Діючим в Україні законом не передбачається компенсація від впливу інфляції та девальвації національної валюти на прибуток іноземного інвестора, складними та невигідними є процедури репатріації прибутків.

       Для усунення податкових дестимуляторів інвестиційного процесу необхідно терміново вжити таких кардинальних заходів:

•встановити на певний період один вид податку  на прибуток у фіксованому відсотку;

•усунути, шляхом інвентаризації та узгодженості, суперечності між законами, нормативними документами та підзаконними актами, які регулюють податкові відносини;

•ліквідувати  правові прогалини, які існують  в діючому податковому законодавстві;

•відмінити  оподаткування коштів спільного  інвестування в момент їх залучення інвестиційним фондом, шляхом розміщення пайових цінних паперів, що не мають статусу корпоративних прав;

•скасувати  податок на інфляцію, тобто оподаткування  на базі інвестора сум індексації статутного фонду в розмірі індексації балансової вартості основних засобів;