Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин

          До запровадження експортного податку стану ринкової рівноваги відповідала ціна Р(е) та кількість товару Q(е). В результаті запровадження експортного податку крива експортної пропозиції буде зміщуватись вгору паралельно вихідному положенню, якщо мова йде про специфічний експортний податок, та не паралельно (як в даному випадку на рис. 1.3), коли застосовується адвалерний податок. Наслідками даного механізму маємо зменшення пропозиції товару до Q(х1), що в свою чергу веде до збільшення на нього ціни Р(х1) на світовому ринку. Отриманою ціною за реалізований товар експортерами буде ціна Р(х2) - менша за вихідну завдяки зменшенню обсягів реалізації товару на кількість товару, яку експортери вимушені будуть реалізувати на національному ринку, але за меншою ціною. Доход держави в цьому випадку від експортного податку характеризується площею прямокутника Р(х2)Р(х1)Е'А та має два джерела: верхня частина прямокутника - доход, який забезпечується іноземними покупцями; нижня -експортерами-виробниками [3,196].

       Запровадження такого механізму регулювання експорту насамперед є вигідним споживачам країни-експортера, але погіршує становище підприємств-експортерів. Для держави (особливо що економічно розвивається та має дефіцит валютних ресурсів) виникає проблема вибору: або забезпечувати національних споживачів високоякісними товарами і збільшувати джерело бюджетного доходу, або сприяти збільшенню надходження до країни валютних ресурсів. Окрім регулювання даних економічних характеристик, експортний податок дозволяє поліпшити певною мірою умови торгівлі країни (наприклад, в сторону більш позитивного сальдо торговельного балансу), якщо імпортні ціни залишатимуться без змін. Також варті уваги такі його дії як можливість перерозподіляти прибутки в межах країни та боротьба з інфляцією. Застосування митних тарифів великою країною (Україна є прикладом перехідної економіки саме у великій країні) веде до ефекту перерозподілу здобутків від торгівлі в міжнародних масштабах. Виграш великої країни реалізується за рахунок її торговельних партнерів, проти яких застосовуються митні тарифи. З точки зору світової економіки дані регулятори викликають негативні наслідки, оскільки спричинюють зменшення ефективності виробництва та споживання, що веде до втрати частини виграшу від міжнародної торгівлі. Торговельні обмеження впливатимуть на розподіл прибутків між факторами виробництва. Введення митних тарифів у модель Хекшера-Оліна дозволяє зробити висновок про те, що вигідніше використовувати дефіцитні фактори, ніж надлишкові ресурси. Експортний податок стимулює національних виробників збільшувати обсяги продажу на внутрішньому ринку, внаслідок чого експорт товарів зменшується та на нього зростають ціни на світовому ринку. Ці два процеси триватимуть поки попит на імпортні товари на закордонному ринку за вищою ціною не зрівняється з пропозицією експортних товарів за нижчою ціною в країні-експортері, при чому різниця між цінами дорівнюватиме експортному податку. Щодо фіскального змісту, то в обох випадках (імпортних тарифів та експортних податків) частина бюджетного доходу надходить з-за кордону і частина податку перекладається на торгового партнера. При чому чим більша еластичність попиту та пропозиції в даній країні порівняно з іншою країною, тим більше вона отримуватиме експортного податку і менше витрачатимуть її імпортери. Одночасно зі стягненням митних зборів, при імпортних операціях країни застосовують до імпортерів податок на додану вартість та акцизи. В даному випадку базою для застосування ПДВ е митна вартість товару з врахуванням митного збору. Сума акцизного збору вираховується по формулі: А == митна вартість товару х ставка акцизу (%) : 100. Як і попередні податкові інструменти імпортного регулювання, ці два непрямих податки впливають на збільшення ціни імпортованого товару і коректують попит та пропозицію таким же чином, як і митні тарифи. До цього слід додати тільки те, що акцизний збір є більш універсальним, вибірковим по відношенню до виду товару, податком, що дозволяє державі за допомогою нього здійснювати обмеження споживання окремих категорій продукції. Щодо застосування ПДВ при імпортних операціях, то тут використовується два принципи оподаткування: принцип місця призначення, який передбачає стягнення ПДВ з усіх товарів та послуг, які ввозяться на дану територію для кінцевого споживання незалежно де ці продукти виготовлені (в даному випадку оподатковується імпорт і не оподатковується експорт); принцип країни походження: передбачає стягнення ПДВ з усіх товарів та послуг, які вироблені в даній країні незалежно від кінцевого місця їх споживання (в даному випадку оподатковується експорт і не оподатковується імпорт) [3,197]. На сьогодні в світі застосовується переважно ПДВ за принципом місця призначення. При цьому розглянемо вплив оподаткування на здійснення прямих іноземних інвестицій, метою яких є в кінцевому рахунку отримання прибутку (тому доцільно розглянути саме оподаткування прибутку корпорацій). Міжнародна інвестиційна діяльність, відіграючи ключову роль у системі сучасних світових господарських відносин і маючи значний вплив на економічний розвиток, має бути регульованою на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях. До економічних методів такого регулювання і відноситься фіскальна політика, яка повинна окрім цього регулювання забезпечувати і суто фіскальну привабливість прямих іноземних інвестицій - збільшення надходжень до національного бюджету у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств. В даному контексті слід відмітити, що і непрямі податки також мають вплив на діяльність іноземного капіталу на національному ринку. Методологія їх впливу є аналогічною попередньо розглянутій. Доцільно лише підкреслити, що підвищуючи ціну реалізації товару (послуги), вони знижують попит на продукцію, а в результаті знижується і обсяг її реалізації. Отже підприємство (інвестор) отримує нижчу суму валового прибутку і має менший стимул для нарощування обсягів виробництва. І чим більше сукупна ставка непрямих податків, тим більше ці негативні наслідки. Однак можна сказати, що оподаткування не належить до вирішальних факторів здійснення прямих іноземних інвестицій. При інвестуванні до уваги береться взагалі конкурентоспроможність держави, або конкретного товаровиробника, яка трактується як обумовлене економічними, соціальними і політичними факторами їх стійке становище на внутрішньому та зовнішньому ринках. Проте щодо оподаткування є два суттєвих винятки. По-перше, занадто високі ефективні ставки оподаткування можуть зменшити інвестиційну активність, по-друге, відносно низькі ставки здатні залучити інвестиції до мобільних виробництв, тобто які досить легко при необхідності згорнути. За винятком цих двох факторів незначна відмінність у ефективних податкових ставках в різних країнах майже не впливає на прийняття інвестиційних рішень (особливо це стосується країн Центральної то Східної Європи та країн СНД, де вирішальними є інші економічні та політичні фактори) [4, 25].  
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. ПОДАТКОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ 

2.1. Перспективи створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій 

       Однією із найбільш прогресуючих форм сучасних міжнародних економічних відносин є міждержавний рух інвестицій, який служить, з одного боку, матеріальною основою глобалізації підприємницької діяльності, а з другого, - фактором економічного зростання національних економік та їх залучення до світового господарства. Упродовж двох останніх десятиріч темпи зростання обсягів іноземного інвестування суттєво перевищували темпи зростання сукупного валового внутрішнього продукту, сукупних національних (внутрішніх) інвестицій та товарного експорту, хоча попит на міжнародні інвестиційні ресурси далеко не задовольняється наявною їх пропозицією.

        Згідно існуючих даних загальні зарубіжні активи лише американських промислових ТНК становлять понад 1500 млрд. доларів, валова балансова вартість фондів їх філій за кордоном понад 500 млрд. доларів. Світова практика свідчить, що для стабільного економічного зростання країни інвестиції повинні становити не менше як 19 - 25 % обсягу її ВВП. А в Україні за останнє десятиріччя розладнався механізм акумуляції внутрішніх інвестиційних ресурсів, дефіцит фінансових коштів для здійснення широкомасштабних програм структурної перебудови економіки посилився затяжною економічною кризою, скороченням бюджетних асигнувань, падінням ВВП, зниженням норми нагромадження капіталу. Як наслідок цього, обсяг внутрішніх капітальних вкладень в економіку України скоротився порівняно з 1991 р. приблизно в 10 разів. Різко уповільнився процес оновлення основного капіталу - машин, устаткування, обладнання, виробничих приміщень тощо. Випуск продукції машинобудування, призначеної для заміни застарілої, зношеної техніки, порівняно з 1990 р. скоротився на 75 - 97%. Як відмічає академік В.Горбулін, сьогодні "ледь животіє більшість з колишніх виробничих гігантів, які виготовляли високотехнологічну продукцію, їх виробничі потужності нині або простоюють у законсервованому стані, або нещадно руйнуються" [5, 18 ].

       Для виходу економіки України з кризового становища, відродження її базових галузей і здійснення структурних трансформацій, нарощування науково-технічного потенціалу, підготовки сучасних кадрів, розвитку власної ресурсної бази необхідно вкласти в народне господарство протягом найближчих 10-15 років, за оцінками експертів, інвестицій у розмірі 50 - 70 мільярдів доларів, тобто не менше 4-5 мільярдів щорічно.

        Залучення додаткових інвестицій насамперед потребують металургійна промисловість - 7 млрд. доларів, машинобудування - 5,1 млрд. доларів, транспорт - 3,7 млрд. доларів, хімія та нафтохімія - 3,3 млрд. доларів. За даними Міністерства промислової політики України, значні кошти потрібні для 53 інвестиційних проектів, з них 16-у галузі металургії, 11-у деревообробній, 10-у хімічній промисловості. Лише для налагодження ефективного видобутку залізної руди на Полтавському гірничозбагачувальному комбінаті необхідно вкласти 105 млн. доларів. На розробку Стремігородського родовища апатитів та ільменітів треба 150 млн. доларів, для реконструкції рейко-балкового цеху "Азовсталі" - 150 млн. доларів, для виробництва листової сталі підвищеної якості на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча - 75 млн. доларів, на оновлення металургійного комбінату "Запоріжсталь" (обладнання цеху з безперервного лиття) - 120 млн. доларів [5,19].

       Без проведення робіт по реконструкції існуючих заводів, без оновлення їх основних фондів Україна не зможе підтримувати статус індустріально розвиненої держави, не зможе вийти із своєю продукцією на світовий ринок, на якому притаманна гостра конкуренція.

       Тому конче необхідно хоч частково компенсувати нестачу національних інвестицій та кредитних ресурсів залученням іноземних. І слід відзначити, що в 1999 році вперше за роки незалежності з'явилися позитивні тенденції в розвитку інвестиційного процесу. Так інвестиції в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування збільшилися на 2,9 %. Ця тенденція спостерігалася і в 2000, 2001 роках. Проблему більш активного залучення України до міжнародних інвестиційних процесів зумовлює недостатній обсяг ввезення іноземного капіталу та його відносно незначний вплив на економічний стан держави. Звідси потребує уточнення стратегія щодо залучення та регулювання іноземних інвестицій з урахуванням наукових обґрунтувань та досвіду інших країн. Практично всі розвинені країни та країни, що розвиваються, в останні 30 - 40 років широко залучали в економіку іноземний капітал у формі прямих інвестицій чи позичкового капіталу.

       Новим об'єктом міжнародного інвестування в 90-і роки стали країни перехідної економіки, в які вже вкладено 160 млрд. дол., з них в Україну надійшла незначна сума іноземних інвестицій, яка обчислюється приблизно в 3,2 млрд. доларів. Привабливість постсоціалістичних країн для Іноземних Інвесторів полягає в тому, що вони належать до швидко зростаючих ринків, їх можна використати як базу з меншими виробничими витратами, з якої вигідно здійснювати експорт. Одним з найголовніших факторів цього є дешева робоча сила [5,20].

        Враховуючи гостру конкурентну боротьбу, яка точиться між країнами-реципієнтами за отримання іноземних інвестиційних ресурсів, надзвичайно важливою для нашої держави є проблема формування привабливого інвестиційного клімату, який на сьогодні за багатьма параметрами значно поступається таким країнам, як Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Словенія, Литва та ін. Про це, зокрема, свідчить той факт, що Україна за рейтингом, визначеним на початок 2000 року, була за основними макроекономічними показниками на 19 місці серед 27 постсоціалістичних країн [6,12].  

2.2. Нормативно-правові та соціально-економічні чинники розвитку міжнародного інвестування 

       Багаторічна практика розвитку міжнародного інвестування показує, що сприятливий для іноземних інвесторів клімат формується головним чином під впливом таких нормативно-правових та соціально-економічних чинників:

• стабільність соціально-політичної обстановки в країні;

• створення  прозорого, стабільного та зрозумілого  для інвесторів законодавства;

• приватизація власності, її надійний захист та обмеження  державного втручання в економіку;

• ставки податків та пільги;

• рівень розвитку національного ринку та доступ до нього;

• простота механізму ввезення капіталу та репатріації  прибутку, належний рівень захисту  іноземних інвестицій;

• законодавче  закріплення приватної власності  на землю;

• демонополізація  валютного ринку;

• розвиненість господарської інфраструктури, зокрема, інфраструктури фондового ринку;

• ступінь  корумпованості владних структур, криміногенних,

екологічних та інших ризиків [7,155].

         Хоча Україна за період свого існування як незалежної держави прийняла велику кількість нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють діяльність іноземного капіталу, варто зазначити, що її владні інституції протягом цього часу проводили вкрай непослідовну політику у сфері заохочення іноземних Інвестицій в Україну. На жаль, доводиться констатувати, що і до нині не створено стабільного законодавчого клімату, який би на практиці забезпечував іноземним інвесторам сприятливі та нормальні умови ведення бізнесу в Україні.

        Як констатував Президент України в Посланні до Верховної Ради України (2000 рік), поки що у нас немає логічно завершеного системного законодавчого забезпечення в жодній із сфер економічної діяльності. Ділову активність підривають постійні зміни чинного законодавства. Усе це в повній мірі відноситься і до законодавства, яке регулює іноземні інвестиції [7,156].

        Першим українським законом, що певною мірою регулював на законодавчому рівні діяльність іноземних інвесторів був Закон "Про захист іноземних інвестицій в Україні" (1991 р.). Він надавав іноземним інвесторам гарантії у разі реквізиції їхніх інвестицій, а також гарантував репатріацію отриманих прибутків та їх реінвестування на території нашої держави [8, 120] . Іншим законом "Про інвестиційну діяльність" (1991 р.) були встановлені загальні засади здійснення інвестиційної діяльності українськими та іноземними інвесторами [8,121]. В березні 1992 р. Верховною Радою був прийнятий Закон "Про іноземні інвестиції", який мав на меті закласти правові основи, а також забезпечити формування сприятливого правового режиму для найширшого залучення в Україну іноземних фінансових коштів, обладнання, технологій, ноу-хау через надання іноземним інвесторам широких прав та преференцій. Зокрема, ним передбачалось встановлення 2-, 3- та 5-річних "податкових канікул" (щодо податку на доходи) для підприємств з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу, зменшення суми доходу, що підлягає оподаткуванню - для підприємств, що повністю належать іноземному інвестору, встановлення подібних пільг для дочірніх підприємств, що створені підприємствами з іноземними Інвестиціями тощо. Однак після набуття чинності цього закону, до нього почали вноситися зміни, спрямовані на звуження прав іноземних інвесторів та позбавлення їх певних пільг, чим був порушений принцип правової стабільності України як держави-реципієнта. Так, виданий урядом в травні 1993 року Декрет "Про режим іноземного інвестування" призупинив чинність попереднього закону і значно звузив коло преференцій і гарантій для іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями. Це дало іноземним підприємцям привід зробити висновок про те, що в Україні не закріпився принцип стабільності по відношенню до правового режиму іноземного інвестування і він може упродовж короткого часу змінюватися в сторону прийняття більш жорстких умов інвестування, що свідчить про непередбачуваність національного інвестиційного законодавства [7,157].

        Важливим чинником, що створює передумови для притоку іноземного капіталу в країну, є соціально-політична стабільність в державі, її рівень в Україні залежить від темпів та результатів політичних і економічних реформ, утвердження принципів демократичної правової держави, довіри до влади, ступеня узгодженості інтересів різних верств населення, толерантності у вирішенні міжнаціональних та релігійних протиріч, формування позитивного міжнародного іміджу країни.