Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….с.3-4

Розділ  І. Становлення податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності ………………………………………………………………………с.5

1. Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності………..………….с.5-9  
2. Специфічна та адвалерна форма митного тарифу………...…….с.9 - 15

Розділ  ІІ. Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин України в умовах розбудови ринкової економіки …………………………………..с.16 

1. Перспективи створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестиці…………………………………………………………….с.16-19
2. Нормативно-правові та соціально-економічні чинники розвитку міжнародного інвестування…….…………………………..…… с.19-34

Висновки………………………………………………………………….с.35-38

Література  ……………………………………………………………….с.39-40

Додатки…………………………………………………………………...с.41-42 

ВСТУП 

    Сучасний стан розвитку інтеграції національних господарських систем вимагає постійного пошуку механізмів регулювання зовнішньоекономічної стратегії країни для збереження її конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Важливим засобом такого регулювання постає податкова система. В цьому контексті важливим є питання проведення виваженої податкової політики, спрямованої на збільшення та покращення зовнішньоторговельного обороту країни, залучення іноземного капіталу в національну економіку, забезпечення виконання фіскальних функцій без значних потрясінь для національної господарської системи. Тенденція до посилення інтеграційних процесів у світовій економіці, які ставлять конкретні вимоги до розвитку та функціонування національної господарської системи сфері оподаткування. Крім цього, об’єктивною рисою глобалізації є існування різних за розвитком національних економік, що визначає і різні підходи в застосування тих чи інших механізмів здійснення зовнішньоекономічної співпраці. Для України нагальною потребою виступає вдосконалення податкової системи та податкового регулювання які сприяють стабілізації конкурентоспроможності її економіки при входження в світове господарство.

         Розвиток економічних процесів трансформаційного періоду в країнах з перехідною економікою, до яких належить Україна, засвідчив різну міру податкового регулювання і ролі, яка йому надавалася. Цей механізм знаходиться в залежності від стану та тенденції розвитку економічних процесів. Тому доцільним є дослідження досвіду економічно розвинутих країн на різних етапах становлення господарських систем. Та систематизація сучасних підходів до оподаткування. Це має бути корисним для України при розробці податкових підходів, наближених до класичних уяв, вироблених шляхом теоретичного та емпіричного розвитку світових економічних систем. Податкова система України проходить серйозну перевірку часом у тій економічній ситуації, яка склалася сьогодні як у державі так і за її межами. Головним її недоліком є нерівномірність розподілу податкового навантаження між суб’єктами оподаткування, необґрунтовані ставки податку, постійні зміни в податковому законодавстві, а в кінцевому підсумку, відсутність науково-бгрунтованої концепції доходів держави. Вимагає наукового обґрунтування питання співвідношення прямих і непрямих податків, упорядкування і приведення у відповідність з пріоритетами соціально-економічного розвитку України системи пільг з оподаткування, забезпечення справедливості оподаткування і рівномірності податкового навантаження.

        Актуальність питання посилюється ще й тим, що економіка будь-якої держави знаходиться в постійному взаємозв’язку з економіками інших країн, де особливе місце відводиться податковому регулюванню та системі оподаткування, оскільки вони суттєво впливають на розвиток зовнішньоекономічної діяльності та участі держави в міжнародному поділі праці.

       Предметом дослідження є податкова система України в цілому та податкове регулювання зокрема, а також податкові системи зарубіжних країн.

       Об’єктом дослідження є податкове регулювання, як інструмент впливу на соціально-економічний розвиток держави.  
 
 
 

РОЗДІЛ  І

СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

1. Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

       Сучасний підхід до організації зовнішньоекономічної діяльності все більше уваги віддає економічним інструментам регулювання даного виду господарських стосунків країни. Очевидною є потреба такого регулювання і насамперед це стосується держав з так званою "трансформаційною" або "транзитивною" економікою (такий стан економіки є нестабільним). Розглянемо вплив таких економічних регуляторів, як податок та податкова політика. Формування податкових систем є компетенцією регулятивних органів відповідних держав. Однак в умовах глобалізації економік різних країн, відбувається і співробітництво в галузі податкової політики. Так, конкурентноздатність товарів та послуг, що експортуються, можливість тої чи іншої країни вивозити капітал за кордон, залежать не тільки від ефективності національного господарства, а і від ступеню оподаткування, державного стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, наприклад за допомогою пільг. З точки зору ефективності задач податкової системи необхідно дотримуватись неупереджених норм в оподаткуванні, тобто таких, які б не діяли ні проти ні на користь будь-якого виду діяльності та суб'єкту господарювання. Перше правило концепції неупередженості в оподаткуванні полягає в безпристрасності по відношенню до експорту капіталу. В умовах ідеальної конкуренції це призводить до ефективного розподілу капіталу. Друге правило - це безпристрасність до імпорту капіталу, коли всі діючи на ринку суб'єкти оподатковуються за одною ставкою. Третє правило (національна неупередженість) розуміє однаковий розподіл прибутку від капіталу між державою та платником незалежно від того, де цей капітал інвестований. Найбільшого застосування дані правила знаходять в національних економіках розвинених країн, які мають потужний конкурентний потенціал та не мають потреби в жорсткому податковому регулюванні для забезпечення власних національних інтересів .                Оподаткування, як складова економічної системи, може бути розвиненим і таким, що розвивається. Розвиток податкового регулювання сьогодні змушує брати до уваги зовнішні аспекти податкової політики, а конкретніше - той вплив, який здійснюють податки на конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Наприклад, ріст податків відбивається на кількості робочих місць та вартості робочої сили. Так середня вартість робочої сили в промислових розвинених країнах Західної Європи досягає 32 тис.дол. на рік (від 40 тис.дол. у Німеччині до 10 тис.дол в Португалії). При таких умовах (та відносної рівності в інших) звичайно західноєвропейські підприємці все більшу увагу звертають на ринки Східної Європи [1,34].

        З метою залучення іноземного капіталу загострюється конкуренція між країнами в застосуванні податкових пільг (тут можна згадати і дії України щодо надання пільг іноземним інвесторам по податку па прибуток з юридичних осіб до останньої редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 1995 року) [2,1]. Але даний податковий стимул не можна вважати суттєвим фактором залучення інвестицій. Так за результатами інвестиційної політики крупних транснаціональних компаній, найбільші інвестиційні потоки в Європу спрямовані до Німеччини, Великобританії, Франції, а країни, відомі своїми податковими стимулами для іноземних інвесторів (Ірландія, Фінляндія, Греція), вважаються несприятливими для іноземних інвесторів. Окрім цього, слід відмітити також таку сторону податкового впливу на зовнішньоекономічну діяльність, як митно-тарифна політика держави. Даний інструментарій може здійснювати суттєвий вплив на експортно-імпортні потоки окремої країни. Дані механізми регулювання перш за все несуть в собі протекціоністські тенденції окремої національної господарської системи, або економічного угруповання та складають порівняно малу долю в загальних податкових надходженнях до бюджету. Саме вони є ефективним засобом захисту вітчизняних товаровиробників від сильної конкуренції ззовні. Отже можна зробити висновок, що сучасний етап економічного розвитку України потребує переважно жорсткого податкового регулювання, спрямованого на становлення національного господарства. З огляду на це розглянемо методологічні аспекти застосування податкового механізму та наслідки цього застосування в зовнішньоекономічній діяльності. Якщо вплив митних зборів на торгівлю оцінити доволі просто, то для оцінки фінансових наслідків застосування таких непрямих податків як ПДВ потрібен більш детальний аналіз. Це відноситься також і до оцінки впливу прямих податків (на доход, майно), які входять до загальної суми витрат при визначенні ціни товару, або вартості угоди. При цьому об'єктом оподаткування зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати угода, торгова операція, угода про позику, імпорт або експорт товару, майно (капітал), що використовується в торговому обороті. Крім того ввіз та вивіз товарів оподатковується специфічним видом непрямого податку - імпортними та експортними зборами. При розробці механізмів оподаткування в сучасній практиці використовується два підходи. Перший полягає в територіальній прив'язці, тобто країна оподатковує тільки ті доходи, які отримані на її території. Другий підхід бере за основу резиденство ("національність") території [1,36]. На практиці більшість країн використовує поєднання обох підходів з метою максимального захисту своїх фінансових інтересів та формування міцної бази для врегулювання податкових спорів з іншими країнами. В сучасній практиці залучення іноземних осіб та компаній до оподаткування використовуються два підходи: або за основу приймається критерій наявності (відсутності) на території даної держави постійної ділової установи чи ділової бази, за допомогою яких іноземці здійснюють свою діяльність, або безпосередня орієнтація на факт існування (неіснування) діяльності в даній країні. Критерій "діяльності" та "ділової установи" мають застосування тільки для визначення режиму оподаткування прибутків від торгівлі, промислової та інших видів діяльності.

       Щодо прибутків від інвестицій, тут має застосування критерій "джерело доходу", вирішальну роль в якому відіграє місце походження доходу. Такі доходи частіше оподатковуються за ставкою 20-30% з кожної суми, що спрямовується за кордон як винагорода за використання того чи іншого виду інвестиції. В умовах міжнародного економічного співробітництва виникає проблема подвійного оподаткування, яку зумовлює мобільність об'єктів та суб'єктів оподаткування. При застосуванні країнами одного з принципів оподаткування (резиденства), проблема подвійного оподаткування перестала б існувати. Однак через нерівномірність розвитку економічних систем, країни не в змозі взагалі відмовитись від принципу територіальності [1,37]. Тому в сучасній податковій практиці існує два способи врегулювання міжнародного подвійного оподаткування. Перший полягає в прийнятті державою внутрішніх законодавчих заходів в односторонньому порядку. Другий врегульовує дану проблему шляхом укладання міжнародних податкових договорів (угод). З точки зору зовнішньоторговельної політики, регулятивні інструменти прийнято поділяти на три великі групи: імпортні тарифи, податки на експорт, експортні й імпортні субсидії та інструменти нетарифного характеру. Слід підкреслити, що застосування імпортних тарифів та експортних податків безпосередньо пов'язані з впливом на ціну товару і носять очевидний протекціоністський характер.  

2. Специфічна  та адвалерна форма митного тарифу

        Митний тариф на практиці набуває двох форм - специфічного (являє собою фіксований податок на імпортовані товари, яким обкладається кожна фізична одиниця товару) та адвалерного (величина якого визначається як фіксована частка вартості імпортованого товару) мита. Можливо розглянути дію специфічного тарифу (рис. 1.1) в поєднанні впливу на ціну та кількість імпортованого товару і бюджетні надходження.  На рисунку криві імпортного попиту та пропозиції позначені відповідно D(m) та S(m). Точка їх перетину Е відповідає стану рівноваги ( Р(е) - ціна, Q(е) - кількість товару в стані рівноваги). Внаслідок введення країною специфічного тарифу, крива імпортної пропозиції буде змінювати своє положення з S(m) на S'(m), тобто зміщуватись вгору паралельно вихідного положення. Тоді ринкова рівновага буде встановлюватись в точці Е'. В результаті цього споживачі будуть сплачувати за імпортований товар більшу ціну Р(m1) купуючи меншу кількість товару Q(m1). Іноземний імпортер при цьому отримуватиме меншу ціну Р(m2), ніж раніше, в результаті зменшення кількості товару, який купують національні споживачі. Отже специфічний тариф в даному випадку буде мати величину Р(m1)-Р(m2). Доход від такого тарифу, який отримує країна - імпортер, характеризуватиметься площею прямокутника Р(m2) Р(m1) Е' А. Очевидно при цьому, що частину цього доходу сплачуватиме бюджету споживачі (Р(е) Р(m1) Е' В), а частину -імпортери-виробники (Р(m2) Р(е) В А) [3,185].

       В результаті такого засобу у споживачів і іноземних імпортерів зменшується економічний ефект від здійснення торгівельної операції. Для держави ж застосування специфічного тарифу дозволяє досить легко збирати податок, оскільки для цього потрібна лише інформація про кількість товарів, які імпортуються. Але для регулювання імпортних потоків він має суттєвий недолік, особливо при постійному підвищенні ціни на імпортований товар (скажімо при досить великих темпах інфляції), оскільки його величина не пов'язана з вартістю товару. Отже він не є досить ефективним засобом захисту вітчизняних товаровиробників. Для рішення даної проблеми застосовується адвалерний тариф, дію якого доцільно також окремо розглянути (рис. 1.2).

         В даному випадку після запровадження адвалерного мита, крива пропозиції імпортного товару (S(m)) також зміщується вгору і займає положення S'(m), але зміщується не паралельно, оскільки для кожного наступного підвищення ціни (Р) як бази розрахунку мита, величина тарифу також зростає. Висновки з дії такого засобу можливо зробити ті, що й в попередньому прикладі, окрім того, що величина адвалерного тарифу знаходиться в прямій залежності від вартості імпортованого товару.

        Звідси, його використання дозволяє впливати на відповідне підвищення ціни імпортних товарів до цін на аналогічні товари національних виробників. Окрім цього помітним є й те, що автоматично зростатимуть і доходи бюджету країни-імпортера без додаткового законодавчого втручання до зміни тарифних ставок. Але при застосуванні даного тарифу також можуть виникати додаткові проблеми насамперед контролюючого характеру, як то намагання імпортера занизити вартість товару для зменшення величини мита, або намагання держави завищити вартість товару для отримання зворотного ефекту [3,191].

          В сучасній практиці оподаткування застосування митних тарифів носить різний характер. Пільговий характер мають преференційні мита, якими обкладаються певні товари за ставками нижчими, ніж ті що застосовуються в загальному випадку. Критерієм такого підходу може служити, наприклад, походження товару з певної країни, певний проміжок часу імпортування. Необхідно відмітити таку систему пільгового митного оподаткування, яка існує в багатьох індустріальних розвинених країнах, як загальна система преференцій. Вона передбачає безмитний ввіз певного переліку товарів з окремих країн, що розвиваються, при чому одночасно такий же товар з інших країн (передусім індустріальних розвинених) може обкладатись позитивним митом. Також знаходить використання режим найбільшого сприяння, який передбачає надання таких самих пільг конкретній країні, як і торговельним партнерам. Інший підхід - система стягнення мита з імпортних промислових товарів, виготовлених з використання вітчизняних та закордонних компонентів (застосовується, наприклад, США) [4,24 ]. В даному випадку мито стягується ні з усієї вартості товару, а з тої її частини, яка виготовлена за кордоном. Компонент, що виготовлений національним виробником, в даному випадку не оподатковується. Можливо помітити, що дана система вигідна споживачам та стимулює експорт комплектуючих національних виробників. Звертаючись до іншої сторони зовнішньоторговельної політики, експорту, необхідно розглянути такий інструмент її регулювання як експортні податки. Вони, як і імпортні мита, можуть виступати у специфічній та адвалерній формі і мати практично однаковий вплив на зовнішню торгівлю. Для вивчення такого впливу доцільно застосувати вже відомий підхід, скориставшись також кривими пропозиції та попиту на експортні товари, при чому остання є ні чим іншим, як кривою попиту на імпортні товари в країні – торговельному партнері (розглядувана країна поставляє товар на один закордонний) (рис. 1.3).