Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин

        Якщо розглядати політичну ситуацію в Україні з цієї точки зору, то до нинішнього часу є всі підстави характеризувати її як нестабільну. Незважаючи на незворотність політичного (незалежність) і економічного (ринок) вибору українського народу, відсутність територіальних та національно-етнічних конфліктів в державі, повної політичної злагоди в суспільстві ще не досягнуто.

        Досить сказати, що впродовж десяти років розвитку по шляху незалежності в Україні змінилося кілька урядів, політика яких не відзначалася спадковістю і послідовністю. До того ж деякі представники вищих ешелонів влади скомпрометували себе тим, що погрузли в корупції та зловживаннях службовим становищем. За таких умов не могли в нормальному режимі працювати усі інші державні структури та ті посадові особи, які їх представляють. Багатьом з них було притаманне почуття безвідповідальності, тимчасовості та прагнення використати своє службове становище для власної наживи. Навіть останній рік характеризувався парламентською кризою, відсутністю взаєморозуміння і узгодженості в діях різних гілок влади, переглядом ряду конституційних положень.

        Сьогодні реальну загрозу для іноземних інвесторів складають не стільки політичні ризики націоналізації власності нерезидентів, скільки ризики, пов'язані з частою зміною урядів, нестабільністю законодавства, наявністю корупції, яка в Україні досягла колосальних масштабів. За так званим "індексом корупції" міжнародної організації "TransparencyInternational", що розраховується на репрезентативних аналітичних матеріалах 12 профільних дослідницьких структур і охоплює 85 країн світу, Україна у 1998 році мала 2,8 бали (0 балів - максимальний рівень корупції, 10 балів - цілковита її відсутність). Частка підприємств, керівники котрих в чисельних опитуваннях експертами міжнародних організацій відзначають негативний вплив лобіювання із парламентських, президентських та банківських кіл, сягає 30-40%. Корумпованість правоохоронних, податкових, митних та владних структур не тільки різко погіршує інвестиційний клімат в країні, але й спонукає до відтоку як національного, так і іноземного капіталу за кордон, перехід його в тіньовий сектор, частка якого сягає більше 45 % ВВП [9,8].

        Принципово важливим для перспектив міжнародного економічного і, зокрема, інвестиційного співробітництва є зміцнення політичної консолідації в суспільстві, прискорення адміністративної та правової реформ, рішуче наведення порядку і законності в державі, завершення приватизації та посилення правового захисту власності, нещадна боротьба з корупцією, тверді гарантії уряду щодо дотримання демократичних норм міжнародного співіснування, розширення рамок відкритості національної економіки. Адже, за даними експертів Світового банку, економіка України ще й досі оцінюється як "закрита". Міжнародна фундація TheHeritageFoundation, спільно з редакцією журналу WallStreetJournal на основі складеного рейтингу, що віддзеркалює готовність країни функціонувати як відкрита економічна система дійшла до висновку: в 1998 р. за рівнем відкритості економіки Україна була лише восьмою серед країн колишнього СРСР (див. таблицю рейтингу) [9,9].

        Результативність державної стратегії залучення іноземного капіталу в Україну в значній мірі залежить від її підтримки і схвалення з боку громадян нашої держави, тобто від соціально-психологічного настрою наших співвітчизників по відношенню до присутності в національній економіці підприємців-іноземців, в тому числі великих олігархів із числа представників міжнародного капіталу. На сьогодні одностайності у цьому питанні серед громадян України немає. Враховуючи об'єктивну потребу в іноземних інвестиціях, їх позитивний в цілому вплив на успішність трансформаційних процесів в постсоціалістичних країнах, національна політична еліта визнала за необхідне розвивати міжнародне інвестиційне співробітництво і веде, в основному, дискусії лише навколо обсягів, сфер застосування, строків та умов іноземного інвестування, але одночасно є політичні сили, які негативно відносяться до цього процесу. Вони або цілком заперечують необхідність залучення іноземних інвестицій чи отримання кредитів від міжнародних фінансових організацій або ж в інший спосіб стримують процес зарубіжного інвестування. Такої ж позиції дотримується і певна частина рядових громадян країни, що є відображенням, з одного боку, політичної свідомості, традицій та менталітету, які сформувалися в радянську епоху, а з другого, - наслідком непродуктивного використання іноземних коштів, які надходять в країну, їх розбазарювання та привласнення заради особистої наживи.

Мова  йде про критичне відношення до конкуренції, як до прояву законів "джунглів", прагнення не "ділитися" прибутками з будь-ким, тим більше з іноземними компаньйонами тощо. Не завжди бажають  та психологічно готові співпрацювати з іноземними інвесторами і вітчизняні підприємці. В суспільстві існують нав'язані певними силами побоювання, що іноземні інвестори, скупаючи підприємства, скупають країну, так би мовити "з тилу". Формування стійкого позитивного відношення переважної частини населення до представницької участі іноземних підприємств у наших внутрішньоекономічних і суспільних перетвореннях буде визначатися ступенем продуктивності іноземного капіталу, його впливу на економічний стан країни та зростання добробуту її громадян. Резюмуючи різні позиції і точки зору, які висловлюються представниками політичних, ділових та громадських кіл суспільства щодо інтенсивності і обсягів залучення іноземного капіталу в національну економіку можна зробити головний висновок, що домінує тенденція до посилення інтернаціоналізації та відкритості української економіки. Інша справа, що державна стратегія розвитку міжнародного співробітництва, яка спирається на інтернаціоналізацію, як об'єктивну закономірність, повинна бути більш обґрунтованою і послідовною, забезпечуючи гарантії національної політичної та економічної безпеки.

         Ще одним важливим фактором, який стримує процес формування сприятливого щодо іноземної інвестиційної діяльності клімату є незавершеність ринкових реформ, нерішучість і непослідовність в їх проведенні. Маючи в 1990 р. найкращі стартові можливості для здійснення ринкових перетворень, Україна до цих пір не змогла їх реалізувати. Вона залишається єдиною із колишніх радянських республік, яка за всі роки незалежності так і не змогла добитися економічного зростання. Трансформаційний процес в Україні досі носить тяжкий і суперечливий характер та передбачає не лише економічну реформу. Він пов'язаний з широким спектром перетворень - адміністративної реформи, інституційними змінами у фінансовій системі, трансформацією структури виробництва, реорганізацією невиробничої сфери і системи соціального забезпечення. Іноземні інвестиції не можуть здійснюватися в економіку, в якій згортаються національні інвестиції [9,10].

        Таким чином, політична та соціальна нестабільність в Україні, масове зубожіння населення та низька купівельна спроможність його більшості, глибокий спад виробництва, збитковість половини всіх діючих в державі підприємств та низька рентабельність виробництва, платіжна криза, в результаті якої дебіторська та кредиторська заборгованість підприємств значно перевищила величину ВВП, рецидиви розкручування інфляційної спіралі, корумпованість чиновників - ось перелік тих негативних явищ і процесів, які стримують бажання іноземних інвесторів вкладати свої капітали в українську економіку, про що свідчать висновки західних експертів.

      Західні фахівці вважають, що, в першу чергу, іноземному бізнесу в Україні заважають недосконалість податкової системи, неналежний рівень захисту іноземних інвестицій, корумпованість чиновників. Дійсно, протягом тривалого часу рівень податкового навантаження суб'єктів підприємницької діяльності (як національних, так і іноземних) постійно зростав, супроводжуючись посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та різного виду зборів. Намагаючись уникнути податкового тиску, підприємці переводять свій капітал у тіньовий сектор економіки, прагнуть не легалізовувати свої доходи, виробничі відносини між собою організують через бартерні операції, в тому числі і на міждержавному рівні. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж таки за рахунок введення нових податків та зборів - наприклад, гербового збору, збору з операцій конвертування валюти, продажу ювелірних виробів та транспортних засобів, власників мобільних телефонів тощо. Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або знову ж, значно більшою мірою, їхній відхід до тіньової економіки.

         Для усунення податкових дестимуляторів інвестиційного процесу необхідно, на наш погляд, терміново вжити таких кардинальних заходів:

• встановити на певний період (5 років) один вид податку  на прибуток у фіксованому відсотку;

• усунути, шляхом інвентаризації та узгодженості, суперечності між законами, нормативними документами та підзаконними актами, які регулюють податкові відносини;

• ліквідувати  правові прогалини, які існують  в діючому податковому законодавстві;

• відмінити  оподаткування коштів спільного  інвестування в момент їх залучення  інвестиційним фондом, шляхом розміщення пайових цінних паперів, що не мають  статусу корпоративних прав;

• скасувати  податок на інфляцію, тобто оподаткування  на базі інвестора сум індексацій статутного фонду в розмірі індексації балансової вартості основних засобів;

• відрегулювати  механізм податкових пільг та преференцій  і встановити їх на визначений строк [9,17].

       Важливим компонентом економічного середовища, який впливає на мотиваційну поведінку іноземних інвесторів є національна валютно-фінансова система, рівень її розвитку та ефективність функціонування, а також ступінь взаємодії з міжнародним валютно-фінансовим ринком. Як і інші елементи ринкового механізму, ця система пройшла в Україні етап свого становлення і сьогодні активно включилася в економічні процеси.

       Гарантії здійснення платежів та репатріації прибутків нерезидентами залежать, в першу чергу, від інфляційної та валютної політики держави. Діючим в Україні законодавством не передбачається компенсація від впливу інфляції та девальвації національної валюти на прибуток іноземного інвестора, складними і невигідними є процедури репатріації прибутку, хоча таке право законодавче задекларовано.

        У підприємства України частково спрямували іноземні інвестиції такі американські інвестори, як PepsiCo.- 250 млн. доларів, AT&T- 155 млн. доларів, OilInc.- 150 млн. доларів, McDonald`s- 40 млн. доларів, TambradsInc.- 20 млн. доларів, Procter&Gamble-19 млн. доларів, OtisElevatorInc.- 17 млн [9,18 ].

       І хоч залучення іноземних інвестицій в Україні сягають незначних розмірів порівняно з тими, які надходять в інші країни перехідної економіки, вони дали змогу створити в країні цілий ряд потужних спільних підприємств.

      Активним регулятором інвестиційного ринку повинна стати банківська система. Із загальної кількості зареєстрованих на 1.04.2000 р. 199 банків діяв 161, а ліцензію на здійснення валютних операцій мають 154. Обсяг капіталу всіх комерційних банків склав на цей період 6 178 млн. гри., що еквівалентно 1 138 млн. дол. [10,76]

         Залучення прямих іноземних інвестицій є пріоритетним напрямом діяльності НБУ, який з березня 1999 р. вжив ряд заходів, спрямованих на лібералізацію валютного ринку України, а саме:

• уповноваженим  банкам надано право здійснювати  операції з купівлі-продажу іноземної  валюти на міжбанківському валютному  ринку за вільним договірним курсом без обмеження розміру маржі  та комісійної винагороди;

• затверджено  новий порядок встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні щодо іноземних валют. Крім того, у сфері кредитування НБУ скасував обмеження щодо розмірів відсоткових ставок за запозиченнями в іноземній валюті резидентів у нерезидентів.

      НБУ відповідно до своїх функцій і повноважень регулює приток іноземних інвестицій у банківську систему України, для чого видає відповідні нормативно-правові акти. Зокрема, згідно Постанови Правління НБУ від 20.07.1999 р. № 356 іноземні інвестиції в Україну здійснюються у вигляді іноземної валюти, яка визначається вільно конвертованою та широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями [10,76].

       Загальний обсяг іноземних інвестицій, за даними НБУ, до банківської системи України у доларовому еквіваленті на початок 2000 р. дорівнював 203,7 млн. дол. або 13,96 % від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських комерційних банків (із них на США приходиться 14,57 %, Францію - 13,87 %, Великобританію - 13,56 %, Польщу - 12,89 %, Швейцарію - 9,20 %, Росію - 7,99 %) [10,77].

        Процес залучення іноземних інвестицій в Україну розгортається занадто повільно. Одним з можливих напрямків поліпшення ситуації в сфері іноземного інвестування в Україну може стати інтеграція зусиль промислового сектора економіки з можливостями фінансових інституцій.

        На жаль, вітчизняні банки за величиною своїх капіталів є малопотужними. Достатньо сказати, що сумарний прибуток усіх комерційних банків України еквівалентний прибутку середнього комерційного банку у Польщі чи Угорщині. Основним завданням Уряду та НБУ має стати створення додаткових спеціальних стимулів для залучення в Україну потужних іноземних банків, їх присутність забезпечить іноземним інвесторам необхідне почуття стабільності та довіри [10,78]. Без нього національна банківська система не буде мати стимулів для підвищення своєї ефективності, якості та переліку послуг, що надаються. Поки що єдиним банком, який відповідає міжнародним критеріям, в Україні є Укрексімбанк, що дає йому можливість контролю фінансових потоків, спрямованих в інвестиційні проекти. Банк може надавати повний спектр банківських послуг і фінансових консультацій від вибору об'єкта інвестування до розробки оптимальної схеми фінансування інвестиційного проекту.