Натуральна та товарна форми організації суспільного виробництва

    Також до рис натурального господарства можна  віднести :

• виробництво орієнтоване на задоволення внутрішніх потреб 
  господарського осередку;
• економічний суверенітет виробника не обмежений ринковими та адміністративними механізмами. Обмеженість природних ресурсів і безмежність потреб виступають головними факторами, що визначають поведінку виробника;
• виробництво і  споживання  неопосередковані  необхідністю обміну продуктами праці і тому відсутні протиріччя між ними [18, с. 70];
• нерозвиненість суспільного поділу праці при широкому застосуванні природного поділу праці, заснованого на ознаках статі та віку;
• відсутність господарських зв’язків з іншими виробничими одиницями;
• закріплення робочих місць і обов’язків за визначеним працівниками, відсутність мобільності робочої сили;
• відсутність можливостей для обміну досвідом і поширення технологічних нововведень;
• додатковий продукт, як правило, не набуває товарної форми;
• виробничі відносини виступають поза упредметнену форму як відносини між самими людьми, а не як відносини між продуктами їхньої праці [5, с. 57].

    В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:

1. Господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількісно інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині);
2. Кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім'ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя відтворення їх;
3. Засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки  земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві.

    Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

    Історичне значення натурального господарства полягає  в тому, що:

• воно є історично першим типом господарської діяльності людей;
• з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;
• на базі домашньої промисловості створювались умови для 
  виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;
• людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;
• розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносить продуктивність праці в системі 
  натуральних господарств.

    Деякі елементи натурального виробництва  збереглися і в Україні, особливо в період економічної кризи [18, с. 70].

    Остаточний розпад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму [17, с. 56].

    Наростання  суперечностей натурального виробництва  та його суспільної форми призвело до виникнення товарного виробництва [8 с. 130].

           1.2.  Товарне господарство

    Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами [9, с. 120].

    Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику “Україна і світ”, характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що “широкого розмаху набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво”. Щодо нашої країни, то тут вже “на початку ХІІІ ст. з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж”. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва [18, с. 71].

    Матеріальною  основою товарного виробництва  є суспільний поділ праці, тобто спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продукції або на виконанні певних операцій.

    У господарському житті люди вже здавна відійшли від принципу самозабезпечення потрібними економічними благами і послугами. Вони, зазвичай, спеціалізуються на тих чи інших видах діяльності. Сама ж спеціалізація (суспільний поділ праці) ґрунтується на принципі відносної переваги, згідно з яким виробники у своїй діяльності орієнтуються на виготовлення продукції з порівняно меншою альтернативною вартістю (меншими втраченими можливостями). Цей принцип пояснює спеціалізацію окремих підприємств, галузей і цілих країн.

    Суспільний  поділ праці дає змогу ефективніше  використовувати вміння людей і виробничі ресурси, сприяє підвищенню продуктивності праці.

    Ще  в надрах давнього суспільства відбувся великий поділ праці між людьми. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші – на землеробстві; згодом окремим  видом діяльності стало ремесло. Суспільний поділ праці щораз поглиблювався [7, с. 94 ].

    У сучасній економіці виділяють три  рівні поділу праці:

• у межах національної економіки – на окремі сфери і роди, території (загальний поділ праці);
• у межах її великих сфер – на окремі галузі (частковий поділ праці);
• усередині підприємства – між цехами, майстернями, робочими місцями (одиничний поділ праці).

    Поділ праці торкнувся також регіонів країни, окремих країн та цілих  груп країн. Географічна спеціалізація  виробництва дає змогу кожному  регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше.

    Відбувається  поглиблення спеціалізації в  межах окремих виробництв, на рівні  окремих операцій, технологій тощо.

    Розвиток  спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць, оскільки передбачає кооперацію – зв’язок спеціалізованих господарських одиниць чи їх підрозділів, обмін різними видами діяльності та продукцією. Спеціалізація і кооперація – це два взаємопов’язані процеси.

    Спеціалізація передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін відбувався у формі прямого продуктообміну, що б тепер ми назвали б бартером. З поглибленням поділу праці виникли гроші, й обмін стає життєво необхідним [11, с. 64-65].

    Безпосередньою  основою виникнення і розвитку товарної форми виробництва вважають загальний і частковий поділи праці. Ці процеси сприяли створенню великих відокремлених одна від одної сфер виробництва, об’єднання яких у національну економіку відбувається через обмін продуктами праці.

    Є.Ф.Борісов  зауважує, що “Bиробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка утруднює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.” [6, с. 59].

    Тож лише суспільного поділу праці недостатньо  для товарного виробництва. Для  його виникнення потрібна ще економічна відокремленість виробників. Економічна відокремленість означає, що, по-перше, економічні ресурси й вироблені життєві блага перебувають у приватній власності окремих людей або їхніх груп, і, по-друге, сам виробник вирішує, що виробляти і кому продавати виготовлену продукцію. Іншими словами, економічна відокремленість означає відокремленість людей як власників ресурсів і виготовлених благ [17, с. 57].

    В економічній літературі дедалі більше утверджується підхід, за яким відокремленість  виробників зумовлена неоднорідністю праці та обмеженістю ресурсів і  життєвих благ.

    Якби  люди могли виробляти життєві блага в необмеженій кількості, то не було б істотно, як їх привласнюють, як і питання: що, як, для кого виробляти. Різні види праці відрізняються складністю виконуваної роботи, а також функціональним змістом праці – співвідношенням творчого і шаблонного компонентів, розумового і фізичного, типового і неповторного тощо. Праці відбувається за різних умов, залежно від цього виділяють легку і важку працю, працю в шкідливих умовах тощо. Люди мають різні фізичні і духовні здібності, неоднакові навички до щоденної праці. Тому результативність (ефективність) праці різних людей не однокова. Якби в суспільстві всі блага ділили порівну, то це означало б, що частина працездатних членів суспільства утримується коштом інших. Стимули до систематичної напруженої праці, до вдосконалення виробництва за таких умов були б підірвані. За зрівняльного розподілу виготовленого продукту, як засвідчує життєвий досвід, економічний поступ суспільства неможливий.

    Тому  люди прагнуть відокремитись, ведучи своє господарство, щоб поставити споживання у пряму залежність від затрат своєї праці та інших ресурсів. Головною рисою відокремленості є забезпечення прямого зв’язку рівня споживання від рівня виробництва. Такий характер споживання стимулює розкриття фізичних і духовних потенціалів людини, раціональне використання інших економічних ресурсів, забезпечує соціально економічний поступ суспільства.

    За  суспільного поділу праці економічна відокремленість надає обмінові іншого характеру. Кожний виробник, обмінюючи  свій продукт на інший, хоче отримати рівновеликий за цінністю. У результаті складається товарна форма виробництва, коли купівля-продаж життєвих благ, що стають товарами, відбувається на засадах еквівалентності. Стосунки між людьми набувають характеру товарних відносин [11, с. 65].

    Характерні  ознаки товарного виробництва:

• розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту;
• продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник -  від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;
• обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільне корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини [11, с. 69];
• обмін продуктами праці між виробниками;
• свобода вибору виробничих ресурсів, засобів і цілей виробництва;
• наявність конкуренції;
• вільне ціноутворення;
• стихійність розвитку [13, с. 64-65].

    На  різних етапах розвитку товарного виробництва виникають специфічні і нові ознаки. Наприклад, Я. Корнаї об’єднує їх у такі основні принципові положення:

• можливість безперешкодного проникнення товаровиробників на 
  ринок і виходу з нього в будь-який час;
• наявність чесної конкуренції на ринку та загальна її підтримка;
• вільне виникнення та охорона приватної власності;
• індивідуальна ініціатива та підприємництво як основні ознаки і 
  рушійні сили ринкової економіки.

    Отже, товарне виробництво - це така організація  суспільно господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах [15, с. 56].