Управління інвестиційною діяльністю

     Дж. Хунсон зазначає, що “інвестиції -  це те, що “відкладають” на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому”. При чому він наголошує на тому, що в системі рахунків статистика інвестицій включає тільки матеріальні витрати (на машини, споруди, устаткування та ін.), але не враховує найважливіші інвестиції в знання, наукові дослідження та освіту. Обсяг інвестицій, як зауважує автор, визначається через це не зовсім точно [27].

     Термін  «інвестиції» походить від латинського  слова «invest», що означає  «вкладати». У найбільше широкому трактуванні інвестиції представляють собою вкладання капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [1].

     У Законі України «Про інвестиційну діяльність»  від 18 вересня 1991 р. зазначено, що інвестиції - це усі види майнових і інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів  діяльності, у результаті якої створюється  прибуток (доход) або досягається  соціальний ефект [28].

     Такими  цінностями можуть бути: цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні  папери; рухоме й нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування й інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права; інші цінності [28].

     Визначення  інвестицій Законом України в  цілому відповідає міжнародному підходу  про розуміння інвестиційної  діяльності  як процесу вкладання  ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних  цінностей) з метою одержання  прибутку в майбутньому.

     Можна виділити три основні функції, що виконують інвестиції в економічній  системі:

• забезпечення росту і якісного вдосконалення основного капіталу (фондів), як на рівні  окремої фірми, так і на рівні національної економіки вцілому;
• здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що  стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;
• реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро - і макрорівнях.

     Варто відзначити, що вчені дають досить різноманітну класифікацію інвестицій.

     Наприклад, професор Вайнріх так  класифікує інвестиції:

1. Щодо об'єкта вкладання:

• інвестиції в майно (матеріальні інвестиції), що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (інвентар, устаткування, запаси матеріалів);

• фінансові інвестиції - придбання прав на участь у справах інших фірм і боргових прав (придбання акцій і інших цінних паперів);
• нематеріальні інвестиції (у нематеріальні цінності) - у підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу й ін.

   2.   З погляду спрямованості дій:

• інвестиції на основі проекту (початкові інвестиції або нетто-інвестиції) при заснуванні чи покупці підприємства;
• інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), спрямовані на збільшення виробничого потенціалу;
• реінвестиції - зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання, або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства (інвестиції на заміну,

інвестиції  на раціоналізацію (модернізація технологічна, і модернізація процесу),інвестиції на зміну програми випуску, інвестиції на диверсифікацію (зміну номенклатури підприємства), інвестиції на забезпечення виживання підприємства в майбутньому).

• брутто-інвестиції (складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій).

     Яковлєв А.І. виділяє три типи інвестицій [29]:

1. Реальні, що представляють собою довгострокові вкладення у сфері матеріального виробництва:

• витрати на придбання земельних ділянок, устаткування;

• витрати на проведення будівельно-монтажних робіт та ін.

2. Інвестиції, що приносять прибуток через певний період часу:

• капіталовкладення в удосконалення продукції, довгострокову рекламу, реорганізацію підприємств та ін.;
• інтелектуальні вкладення, направлені на підготовку спеціалістів, передачу досвіду, «ноу-хау» і ін.

3. Фінансові, що включають витрати на проведення фінансово-кредитної діяльності, у тому числі на проведення операцій з цінними паперами (придбання акцій, облігацій і ін.).

     Бланк І.А., із метою обліку, аналізу і  планування інвестиції класифікує по таких ознаках [1]:

1. По об'єктах вкладення засобів виділяють реальні і фінансові.
2. По характеру участі інвестування виділяють прямі і непрямі.

     Під прямими інвестиціями розуміється  особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні  засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

     Під непрямими інвестиціями розуміється  інвестування, що опосередковується  іншими особами (інвестиційними або  іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. У цьому випадку  вони одержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних  фондів і інвестиційних компаній). Зібрані таким способом інвестиційні засоби посередники розміщують на власний  розсуд - обирають найбільш  ефективні  об'єкти інвестування, беруть участь в  управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх  клієнтів. 

     Непрямими     також    називають  портфельні  інвестиції. Пересада А.А. вважає,  що портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, але стабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управління компанією, її фінансове стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів. Інвестор, здійснюючи прямі інвестиції, іноді послідовно збільшує їхні обсяги з метою оволодіння контрольним  пакетом акцій [8].

3. По періоду інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. В залежності від термінів освоєння можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими.

     Під короткостроковими інвестиціями розуміються  вкладення капіталу на період не більш  одного року (наприклад, короткострокові  депозитні внески, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.).

     Під довгостроковими інвестиціями розуміються  вкладення капіталу на період понад  один рік. Цей критерій прийнятий  у практику обліку, але як показує  досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних  компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

     Відповідно  до  методології  НБУ в Україні  короткостроковими   вважаються інвестиції  до  1 року,  середньострокові  -  до 3  років,  довгострокові   більш  3 років. 

4. По формах власності інвестиції виділяють: приватні, державні, іноземні і спільні.

     Під приватними інвестиціями розуміється  вкладення засобів, здійснювані  громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед, колективної (правильніше було б  назвати цю форму інвестицій «недержавними», але в економічній практика використовується термін «приватні»).

     Під державними інвестиціями розуміються  вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і  управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових  засобів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних  коштів і позикових засобів.

     Під іноземними інвестиціями розуміються  вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і  державами.

     Під спільними розуміються вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. По регіональній ознаці виділяють інвестиції в середині країни та за рубежем.

     Під інвестиціями усередині країни (внутрішніми  інвестиціями) розуміють вкладення  засобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних межах  даної країни.

     Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення  засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни (до цих інвестицій відносяться також  придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій  закордонних компаній, облігацій  інших держав і т.п.).

     Наведена  класифікація інвестицій відбиває найбільш характерні їхні ознаки і при необхідності може бути поглиблена в залежності від підприємницьких або дослідницьких  цілей.

     У світовій практиці виділяють основні форми інвестування: фінансові та реальні інвестиції. Але останнім часом в економічній літературі визначилася нова - інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) і інтелектуальні інвестиції.  

     Фінансові інвестиції - це вкладення засобів  у різноманітні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї й ін.

     Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі  фонди (основні й оборотні). Головним чином - це вкладення в матеріальні  цінності, а також нематеріальні  активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна й інша документація).

     На  думку У. Шарпа, у примітивних  економіках основна частина інвестицій відноситься до реальних, в той  час як у сучасній економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими  інвестиціями. Високий розвиток інститутів фінансового інвестування в значній  мірі сприяє росту реальних інвестицій. Як правило, ці дві форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою [9].

     При стабільній економіці всі інвестиції повинні бути одночасно інноваціями. В умовах кризи можливі інвестиції на підтримку діючих, технічно відсталих  виробничих фондів. Інноваційна форма  в більшості випадків складається  з інтелектуальних інвестицій.

     Інтелектуальні  інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, права  на промислові зразки і корисні моделі.

     Як  було підкреслено раніше, у ринкових умовах важливим є поділ інвестицій на прямі і портфельні. Операції по прямих капіталовкладеннях можуть бути розпочаті з метою знаходження  доступу до певних ресурсів або ринку  реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма «Кеннер» використовує свої прямі  інвестиції в Мексиці для складання  іграшок, оскільки це дозволяє забезпечити  доступ до певних ресурсів і дешевої  робочої сили.

     Більшість із перерахованих вище авторів відзначають  роль і значення прямих інвестицій, тому що основними характеристиками прямих інвестицій є:

• можливість контролю над ними;
• високий рівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технологій;
• доступ до зовнішніх ринків;
• переважання продажу виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
• часткове право власності.