Теоретичні основи аналізу фінансового стану та фінансової стійкості підприємства

Найбільш ліквідні активи (А1) –  суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти  потрібен певний час. У цю групу можна  включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

Повільнореалізовані активи (А3) –  найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі  по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.

Важкореалізовані активи (А4) –  активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу  можна включити статті I розділу  активу балансу "Необоротні активи".

Пасиви балансу по мірі зростання  строків погашення зобов'язань  групуються наступним чином:

Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові  зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові  кредити банків та інші позики, які  підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.

Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".

Постійні пасиви (П4) – статті I розділу  балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові  зобов'язання, разом  узяті, називають  зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують  його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності  підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу  варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається  абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші три  нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується  остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох  нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій  чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Загальну оцінку платоспроможності  дає коефіцієнт покриття, який в  економічній літературі також називають  коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:

                    (6)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою  поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника  рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним  коефіцієнтом покриття і показує  яка частина поточних активів  з відрахуванням запасів і  дебіторської заборгованості, платежі  по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

                    (7)

Для підприємств України рекомендована  величина цього коефіцієнта коливається  у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань  і розраховується  за формулою:

                   (8)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і  показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій і облігацій підприємства.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але  і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому розумінні слова поняття  рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від  реалізації продукції покривають витрати  виробництва і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній  зміст – визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники, то вони практично не підпадають під вплив інфляції.

Основними показниками рентабельності, якими вимірюється дохідність підприємств  в Україні, є наступні:

Рентабельність активів (майна) (Р_а) – показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:

                                (9)

ЧП – прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства (чистий прибуток); А – середній розмір активів.

Рентабельність поточних активів (Р_па) – показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:

, де                        (10)

А_п – середній розмір поточних активів.

Рентабельність інвестицій (Р_і) – показник, що відображає ефективність використання засобів, інвестованих у підприємство. Цей показник відображає оцінку "майстерності" керування інвестиціями:

, де                     (11) 

П – загальна сума прибутку за звітний  період; ВК – середній розмір власного капіталу; ДЗ – середній розмір довгострокових зобов'язань.

Показник рентабельності виробництва  знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції й  оберненій залежності від зміни  фондоємності продукції.

Підвищення рентабельності продукції  забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і внаслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення обіговості матеріальних обігових коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Розділ ІІ. Оцінка фінансової стійкості підприємства Акціонерної компанії “Київенерго”.

2.1. Загальна характеристика  підприємства Акціонерної компанії  “Київенерго”.

Акціонерна енергопостачальна  компанія "Київенерго" створена відповідно до Указів Президента України "Про  заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України" (травень 1994 р.) та "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" (квітень 1995 р.) шляхом корпоратизації виробничого енергетичного об'єднання "Київенерго" (ВЕО). У 1998 році рішенням загальних зборів акціонерів Державна акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" перетворена в Акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго".

Нині Акціонерна енергопостачальна  компанія "Київенерго" є однією з найбільших енергопостачальних компаній в СНД, яка експлуатує установки комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, системи централізованого теплопостачання та розподілу електроенергії, утворюючи таким чином інтегровану систему виробництва та розподілу енергії. Київенерго експлуатує лінії електропередавання, трансформаторні підстанції та основні системи розподілу електроенергії до розподільчих ліній з системними операторами місцевого розподілу.

Акціонерна компанія «Київенерго» за галузевою структурою є регіональною енергопостачаючою компанією, але, виходячи з наявності в її складі енергогенеруючого устаткування, виконує також функції компанії, що генерує, у складі єдиної енергетичної системи з виходом на Енергоринок України.

Форма власності –  колективна.

Основною метою компанії є задоволення суспільних потреб в електричній і тепловій енергії й в іншій продукції і послугах, що надаються компанією, а також одержання прибутку для задоволення інтересів акціонерів, економічних і соціальних потреб  працівників компанії.

По встановленій потужності АК «Київенерго» входить у десятку найбільших виробників електроенергії і є самим великим виробником теплової енергії в Україні. Компанія експлуатує унікальний теплофікаційний комплекс централізованого теплопостачання, що є одним з найбільших у світі.

Найбільш характерними особливостями АК «Київенерго» є:

- високорозвинена система  комбінованого виробництва теплової  й електричної енергії, потужності  якої складають 52 % від усієї  теплової потужності компанії;

- наявність у складі  компанії теплоелектроцентралей, казанових, теплових і кабельних мереж і інших підрозділів, спільна робота яких забезпечує повний цикл энергопроизводства – від виробництва енергії до її реалізації безпосередньо споживачам.

АК «Київенерго» має  ліцензію на виробництво, передачу і постачання електричної енергії споживачам. Відповідно до Закону України «Про електроенергетику» АК «Київенерго» зобов'язано забезпечити електроенергією споживачів, розміщених у зоні обслуговування компанії, і яким компанія забезпечує теплом. В Оптовий ринок електроенергії України продається надлишок зробленої електроенергії. У цілому компанія забезпечує існуючі потреби м. Києва в електроенергії на 100 %, а в тепловій енергії – на 77 %.

Акціонерна  енергопостачальна компанія "Київенерго" - це третій у світі за обсягом унікальний енергокомплекс, який забезпечує повний цикл енергопостачання м. Києва, що включає нерозривність процесу виробництва, передавання та розподілу енергії.

Енергетичні джерела та розгалужена мережа теплопроводів, кабельних, повітряних ліній електропередавання надають енергокомпанії змогу повністю забезпечувати потреби м. Києва електричною та до 85% - тепловою енергією (табл.2.1.).

Показники
Електрична потужність електростанцій Київенерго становить	1200 МВт.
Установлена теплова потужність електростанцій та котелень	8,3 тис. Гкал/год.
Відпуск електроенергії	7228 млн. кВтг.
Відпуск тепла  з колекторів	16,4 млн. Гкал.
Власний капітал у тому числі  статутний фонд	1298,4 млн.грн., 27,1 млн.грн.
Необоротні  активи	1550,2 млн. грн.
Оборотні  активи	652,1 млн. грн.
Кількість працюючих	15,1 тис. осіб.

Таблиця 2.1. Показники АК “Київенерго”