Аналіз прибутку банку

• ці функції в сукупності повинні охоплювати всі етапи процесу управління діяльністю комерційного банку;
• вони мають бути взаємопов’язані та взаємообумовлені;
• окремі функції управління можуть охоплювати не один, а кілька етапів процесу управління.

     Враховуючи  ці положення, робимо висновок, що функціями  управління є аналіз, прогнозування (планування), організація, мотивація, контроль і регулювання. Вони найбільш повно розкривають сутність банківського менеджменту, який складається з двох блоків: фінансового менеджменту й управління персоналом. Так, аналіз охоплює всю сукупність факторів, які визначають умови функціонування банків у поточному періоді та на перспективу. Зауважимо, що він повинен передувати прийняттю будь-якого управлінського рішення. Тільки результати аналізу дають змогу реально оцінити можливості банку щодо забезпечення бажаних фінансових результатів його роботи на ринку. Планування, в свою чергу, є одним із засобів, за допомогою якого керівництво банку спрямовує зусилля всього колективу на досягнення конкретної мети. Адже, для досягнення запланованих фінансових результатів діяльності банку на ринку, потрібна налагоджена організація здійснення банківських операцій, а їх виконання забезпечується персоналом банку. Завданням менеджменту є мотивація кожного співробітника банку до отримання максимального прибутку його діяльності. Мотивація - це створення внутрішнього спонукання досягнути поставленої мети. Проте, не слід забувати, що прийняті рішення підлягають контролю за їх виконанням. Які плани не розроблялися б - всі вони спрямовані на досягнення головної місії - отримати прибуток. Значення має не лише його обсяг, а й якість, яка залежить від якості активів, сталості ресурсної бази, контролю за витратами, розумної практики управління пасивами та активами, знання ринків, що обслуговуються. Тобто, контроль повинен опосередковувати процес управління фінансовими результатами роботи банків з моменту прийняття планів до їх повного виконання. У ході його здійснення може виникнути необхідність у коригуванні планів, тобто в прийнятті оперативних управлінських рішень, що визначає зміст такої функції управління, як регулювання. Воно може стосуватися й організації роботи щодо забезпечення бажаних фінансових результатів, і мотивації співробітників для їх досягнення. Ринкове середовище функціонування банків, їх тісний взаємозв’язок з усіма економічними агентами вносять елемент невизначеності стосовно кінцевих результатів діяльності. Тому важливе місце в системі фінансового менеджменту кінцевих результатів роботи банку на ринку посідає прогнозування розмірів його прибутку, доходів і витрат. Аналіз факторів, які визначили фінансові результати діяльності банків у попередні роки, дає змогу спрогнозувати їх вплив на кінцеві результати роботи банку [4 c. 43-45]. 
 

     2.2 Вдосконалення стохастичної моделі  прогнозування прибутку банків

     На  фоні зростання банківського сектору  економіки, в умовах загострення  конкуренції на ринку банківських  послуг, що посилюється ймовірною  експансією іноземних банків на вітчизняний ринок , створюються умови, які вимагають підвищення ефективності діяльності банку не за рахунок інтенсифікації, а за рахунок екстенсифікації його діяльності. Одним із таких шляхів є підвищення якості управління банком шляхом запровадження ефективної системи фінансового планування. Л.О.Примостка в сутність фінансового планування та створення бюджетів включає розрахунок фінансових результатів діяльності на плановий період, а також необхідних для цього фінансових, матеріальних та людських ресурсів [3, 4, 9, 20, 21].

     Показники прибутковості відіграють важливу  роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Завдання максимізації банківських прибутків розглядається як ключовий напрямок роботи керівництва банку. Проте сфера управління прибутковістю не є автономною, а відтак, рішення щодо максимізації прибутків мають прийматися у взаємозв’язку з допустимими рівнями ризиків.

     Прибуток, доходи та витрати відображають рівень менеджменту в банку, і насамперед управління залученими ресурсами та активами й узгодження їх діяльності на ринку. Саме тому, критичний аналіз зазначених причин дає змогу зробити висновок про те, що питання менеджменту фінансових результатів діяльності банку не розглядаються в цілісній системі об’єктів і функцій управління. Вивчається управління або лише однієї зі складових системи показників фінансових результатів діяльності банку, або управління ними не розглядається у взаємозв’язку всіх функцій управління. Багато спеціалістів зводять управління фінансовими результатами в цілому або окремими їх складовими до аналізу показників прибутку, доходів, витрат, рентабельності. Однак, відмітимо, що водночас необхідно прогнозувати, до яких фінансових результатів можуть привести й інші чинники, що визначають доходи, витрати банку та його визначальний показник - прибуток. Розв’язання цієї проблеми потребує розробки моделі прогнозування фінансових результатів діяльності комерційних банків. Зважаючи на економічну стабільність і невизначеність, у яких працюють вітчизняні банки, така модель повинна бути спроможною швидко реагувати на зміни попиту і пропозиції, відповідати критеріям оптимальності й таким чином забезпечувати прийняття правильних рішень у сфері управління фінансами банків. Здатність банку заробляти прибуток залежить від багатьох факторів і насамперед — від складу, структури і вартості його ресурсів та позичкових активів. Це зумовлено тим, що більш як на 70% валові доходи банків формуються за рахунок отриманих відсотків за кредит, а плата за залучені ресурси становить істотну частину операційних витрат більшості комерційних банків [3, 4, 6, 8].

     Однією зі складових управління фінансовими результатами діяльності банків є їх прогнозування на основі залежності між обсягом зобов’язань банку, позичковими активами та прибутком. Ці дві змінні пов’язані з результативною ознакою (прибуток банку) не функціонально, а стохастично, тому вплив на зміну розміру прибутку банку (y) середніх залишків позичкових активів (х₁) і платних ресурсів (х₂) доцільно оцінювати за допомогою економетричних моделей кореляційно-регресійного аналізу. Для апробації запропонованої моделі прогнозування кінцевого прибутку від діяльності банку за визначений умовний період використовуємо умовні дані зазначені в таблиці 2.1.

     Таблиця 2.1 - Вихідні дані для побудови регресивної моделі

     Перший етап прогнозування розміру прибутку залежно від середніх залишків позичкової заборгованості і платних ресурсів на основі економетричної моделі кореляційно-регресійного аналізу полягає в ідентифікації парних залежностей. Оптимальну форму зв’язку між розмірами прибутку та середніх залишків позичкових активів дає рівняння гіперболічної регресії наступного виду:

     у_х1 = 1 633,669 - 6 539 827,87× 1/х₁,                                                                   (2.1)

     dy_x1 = 0,656; ε_відн= 5,5%; F_р =23,7,

                 α = 0,1

     F _α          m₁ = 2

                      m₂ = 12 – 2 = 10

                       F_р >  F _α           

        Так як параметр α ₁ < 0, то значення прибутку (результативної ознаки) зі збільшенням позичкової заборгованості зросте, причому зростання результативного фактора уповільнюється, і в границі він прагне до значення α ₀. Тобто за значного збільшення факторної ознаки максимально можливий розмір прибутку дорівнюватиме 1 633,669 тис. грн., тому що α ₀ = 1 633,669 є асимптотою даної кривої. Щільність зв’язку між цими факторами оцінюється парним коефіцієнтом детермінації: dy_x1 = 0,656. Це означає, що зміна прибутку досліджуваного банку на 65,6% залежить від зміни залишків залучених активів. Оскільки рівняння статистично достовірне і відповідає критеріям статистичної точності (ε_відн = 5,5%), можна зробити висновок, про об’єктивний характер отриманих залежностей.

     Аналогічною за формою є парна залежність між  обсягом прибутку і фактором х₂ — середніми залишками платних ресурсів, тому що оптимальну апроксимацію даної залежності також дає гіперболічна регресія: 

     у_х2 = 1 608,65 - 8 162 100,93× 1/х₂,                                                                     (2.2)

     dy_X2 = 0,533; F_p = 15,5; ε_відн = 6,5%,

     F_α = 3,36; F_p > F_α. 

     Відмітимо, що зв’язок між розміром прибутку і цим фактором трохи слабший, тому що тільки на 53,3% коливання рівня прибутку банку викликається зміною середніх залишків платних ресурсів. Однак, співвідношення параметрів рівняння свідчить, що зростання залишків платних ресурсів супроводжується також приростом прибутку, проте гранично можливим розміром прибутку є величина α ₀ = 1 608,65 тис. грн.. Власне, це і дає підставу стверджувати, що подальше нарощування ресурсної бази банку з урахуванням його комерційних інтересів буде економічно недоцільним. Збіг сформованої за три роки залежності прибутку від середніх залишків позичкової заборгованості і платних ресурсів (при аналізі ізольованих один від одного парних зв’язків) можна пояснити [3 c. 33-36].

     Прямий, рівномірно сповільнений зв’язок прибутку та залишків платних ресурсів сформувався опосередковано, тобто чим більші обсяги ресурсів банку, тим більші можливості сформувати такий кредитний (чи в цілому банківський) портфель, який би супроводжувався приростом прибутку. При цьому спостерігається випереджаюче зростання обсягів середніх залишків позичкової заборгованості. Коефіцієнт еластичності прибутку від залишків платних ресурсів, тобто К_ел(у_х2/х₂) = 0,330, свідчить, про те, що кожен відсоток приросту платних ресурсів призводить до зростання прибутку на 0,33%. Однак ізольований вплив кожного фактора на обсяги прибутку можна розглядати як окремий, досить умовний варіант взаємозв’язку. Тому на другому етапі прогнозування фінансових результатів діяльності банку доцільно перейти до множинних залежностей. Фактично, зміна результативного показника – прибутку, на практиці, залежить від сукупного й одночасного впливу обох факторних ознак. У даному випадку об’єктивнішою моделлю реальних взаємозв’язків між прибутком, обсягами залучених ресурсів і величиною позичкових активів є багатофакторне рівняння регресії. При цьому як додаткова незалежна змінна в рівняння регресії вводиться також фактор часу, щоб уникнути автокореляційної компоненти в рядах динаміки. Розрахунок цього взаємозв’язку можна зробити за допомогою багатофакторних регресійних моделей, у тому числі:

• лінійної залежності;
• степеневої залежності [3, 6].

     Їх застосування у розглянутому прикладі дало наступні результати: 

1. Лінійна залежність: 

     у_хі = 19,55 + 0,126х₁ – 0,015х₂ – 68,32t,                                                              (2.3)

     R²_yxi = 0,831; ε_відн = 4,1%; F_p = 13,32,

                  α = 0,1

     F _α          m₁ = 4 – 1 = 3             = 2,43; F_р >  F_{α .}        

                      m₂ = 12 – 4 = 8 

2. Степенева  залежність: 

         ln y_xі = е^-0,355 ×х₁ + 1,696 lnx₁ – 0,88 lnx₂ – 0,118 lnt_3,                                         (2.4)

     R²_yxi  = 0,75; δ_відн = 5,1%; F_p = 8,01,