Аналіз кредитоспроможності підприємства

 

де Ро — рахунки  до оплати;

Сп — сума покупок.

І цей показник використовується для порівняння. Він дає змогу  оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської  заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження — на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

— рентабельність підприємства (Р1);

— рентабельність реалізованої продукції (Р2);

— рентабельність акціонерного капіталу (Р3);

— рентабельність активів (Р4);

— рентабельність витрат (Р5).

 

Р1=ЧП/СОБк+СОНк*100%,                                                                    (1.10)

 

де ЧП — чистий прибуток;

СОБк — середній залишок  оборотного капіталу;

СОНк — середній залишок  основного капіталу.

 

Р2=ЧП/В*100%,                                                                                       (1.11)

 

де В — виторг від  реалізації продукції.

 

Р3=ЧП/Ак*100%,                                                                                     (1.12)

 

де Ак — акціонерний капітал.

 

Р4=ЧП/А*100%,                                                                                       (1.13)

 

де А — активи.

 

Р5=ЧП/З*100%,                                                                                       (1.14)

 

де З — затрати.

Наведені показники  рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для  порівняння з аналогічними показниками  інших підприємств даної галузі господарювання.

Оцінка фінансового  стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

— дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

— аналізу прибутків  та збитків;

— аналізу якості активів  та пасивів;

— створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

— виконання зобов’язань  комерційним банком у минулому;

— якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового  стану позичальника — фізичної особи  мають бути враховані:

— соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

— сімейний стан клієнта;

— вік та здоров’я клієнта;

— доходи і витрати  клієнта;

— інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

— зв’язки клієнта  у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про  прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право  вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими  він має і мав відносини  в минулому. Він повинен з’ясувати  питання про стан поточних розрахунків  клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди. 

 

1.2. Методики оцінки кредитоспроможності підприємства

 

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють застосування безліч підходів до рішення даної проблеми.

Існують різні способи  оцінки кредитоспроможності. Кожен  з них взаємно доповнює один одного. Якщо, наприклад, аналіз цільового ризику дозволяє оцінити кредитоспроможність клієнта у момент здійснення операції тільки на базі однієї позикової операції, то система фінансових коефіцієнтів прогнозує ризик з урахуванням сукупного боргу, середніх стандартів, що склалися, і тенденцій.

Аналіз грошового потоку клієнта не тільки оцінює в цілому кредитоспроможність клієнта, але  і показує на цій основі граничні розміри нових позик, а також  слабкі місця управління підприємством, з яких можуть витікати умови кредитування і т.п.

Розглянемо детальніше деякі з них.

Метод оцінки кредитоспроможності  позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів, які визначаються по балансових формах.

У світовій практиці застосовуються 5 груп таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнти ліквідності;

2) коефіцієнти ефективності;

3) коефіцієнти фінансового  левериджа;

4) коефіцієнти прибутковості;

5) коефіцієнти обслуговування  довга.

Цей метод, по суті, тільки різною мірою вибірковості фінансових коефіцієнтів використовує, напевно, будь-яка  сучасна методика оцінки кредитоспроможності позичальника. У подальшому викладі докладніші зупинимося на окремих її моментах при тій, що проводиться оцінки кредитоспроможності позичальників одним з сучасних банків, а тут лише скажемо, що безліч коефіцієнтів цього методу дозволяють оцінити поточний стан справ позичальника на основі порівняння їх з нормативними критеріями. Позичальники підрозділяються на декілька груп і кредитуються банком з урахуванням номера групи позичальника і специфіки галузі.

Розрахунок таких коефіцієнтів в динаміці може дати комплексне віддзеркалення стану справ позичальника, але оскільки при оцінці кредитоспроможності передбачається посилання відповідних показників в майбутнє, то у зв'язку з цим метод доцільно доповнювати прогнозними оцінками фахівців.

У зарубіжній практиці комерційні банки вибирають коефіцієнти для практичного використовування, вирішують питання про особливості методології їх розрахунку. Далі коефіцієнти включаються в стандартні бланки звітності клієнтів, тобто розраховуються клієнтами. Працівники банку своїми методами перевіряють "логіку звіту", правильність розрахованих коефіцієнтів.

Метод оцінки кредитоспроможності  позичальника на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.

На відміну від попереднього даний метод орієнтує банк розглядати не процес здійснення діяльності, а лише фінансовий результат, бо зрештою важливе реальне повернення кредиту.

 

Таблиця 1.1.

Аналітичний рахунок  результатів	Метод визначення
1. Виручка від реалізації (В від РП). 2. Валовий комерційний дохід (маржа) (ВКД). 3. Додана вартість (ДС) 4. Валовий експлуатаційний  дохід. (ВЕД) 5. Валовий експлуатаційний  результат (ВЕР) 6. Прибуток, який залишається у  розпорядженні підприємства (РП) 7. Чистий прибуток (ЧП)	В від РП - Вартість придбаних  товарно-матеріальних цінностей і  готової продукції ВКД - Експлуатаційні витрати ДС - Витрати на - Податки  на - Оплата зарплату відпусток ВЕД- Сплата + Дохід від вкл. – Відрахування відсотків засобів до фонду за кредит в інші ризику ВЕР - Прибуток, розподілюваний – Податок на між працівниками прибуток РП + Випадкові доходи - Амортизація (витрати) нерухомості

 

Таким чином, орієнтуючись на те, щоб побачити результат фінансово-господарської  діяльності позичальника, банк тим  самим стимулює його на зростання  таких показників як валовий комерційний  дохід або чистий прибуток. Не можна не побачити, що абсолютні показники є інформацією не тільки про масштаби прибутку, але і про розмір основних невиробничих фондів (амортизація нерухомості), кількість акціонерів (прибуток розподілюваний між працівниками), розмір ризику (відрахування до фонду ризику), загальної величини позикових засобів (сплата відсотків за кредит), а розрахунок відносних показників здатний навіть поглибити даний аналіз і здійснити міжгосподарські порівняння.

Метод оцінки кредитоспроможності  позичальника на основі аналізу грошових потоків.

Недоліки вищезгаданих способів в деякій мірі можуть бути подолані, якщо визначати коефіцієнти  виходячи з даних про обороти  ліквідних засобів, запаси і короткострокові  боргові зобов'язання. При правильній ув'язці відповідних оборотів оцінки кредитоспроможності стануть надійнішими. Реалізований такий підхід, може бути через аналіз грошових потоків клієнта, а саме через визначення чистого сальдо різних його надходжень і витрат за певний період (складання притоку і відтоку засобів). Таким чином, грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

 

Таблиця 1.2.

Показники	Притік (надходження)	Відтік (витрачання)
засоби на рахунку  активів: зобов'язання:власні засоби:	Зменшення збільшення збільшення	Збільшення зменшення зменшення

 

Різниця між притоком і відтоком засобів визначає величину загального грошового потоку (ЗГП).

Для аналізу грошового  потоку беруться, як правило, дані як мінімум  за 3 останніх роки. Якщо клієнт мав стійке перевищення притоку над відтоком, то це свідчить про його фінансову стійкість - кредитоспроможність. Коливання величини ЗГП (короткочасні перевищення відтоку над притоком) говорить про нижчий рейтинг клієнта. Систематичне перевищення відтоку над притоком засобів характеризує клієнта як некредитоспроможного. Позитивна середня величина ЗГП (перевищення притоку над відтоком), що склалася, може використовуватися як межа видачі нових позик, тобто вона показує, в якому розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов'язання.

На підставі співвідношення величини ЗГП і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності. Нормативні співвідношення такі:

I клас -0,75; II клас -0,30; III клас -0,25;

IV,V клас -0,2; VI клас - 0,15.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Наприклад, відтік засобів може бути пов'язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори і кредитори), фінансовими платежами (податки, відсотки, дивіденди). Виявлені результати аналізу використовуються для розробки умов кредитування.

Для вирішення питання  про доцільність видачі і розмірі  позики на відносно тривалий термін аналіз грошового потоку робиться не тільки на основі фактичних даних за минулі періоди, але і прогнозних даних на планований період.

Перші використовуються для оцінки других (у основі прогнозу величин окремих елементів притоки  і відтоку засобів лежать їх фактичні значення в минулі періоди і плановані  темпи приросту виручки від реалізації).

Описаний метод аналізу  грошового потоку називається непрямим. Разом з тим існує і прямий метод, зміст якого може бути зведене  до наступного:

 

Таблиця 1.3.

Збільшення (зменшення) грош. коштів ЗГП= в результаті виробництв. господарств. діяльності

Збільшення (зменшення)+грошових коштів - результат інвестиційної діяльності

Збільшення (зменшення) + грош. коштів в результаті - фінансової діяльності

 

Розрахунок доданків здійснюється таким чином:

Перше: Виручка від  реалізації - Платежі постачальникам і персоналу + Відсотки одержані - Відсотки сплачені - Податки.

Друге: Надходження від  продажу основних активів - Кап. вкладення.

Третє: Кредити одержані - Погашення боргових зобов'язань + Емісія облігацій + Емісія акцій - Виплата дивідендів.

Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику.

Діловий ризик пов'язаний з переривчастою кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно  цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність  джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності ' клієнтів банку.

Чинники ділового ризику пов'язані з окремими стадіями кругообігу фондів. Набір цих чинників може бути представлений таким чином: