Анализ рентабельности

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою (1.3.1):

      (1.3.1) [10, 284c]

де: КП — коефіцієнт прибутковості;

П — прибуток;

К — капітал.

Але слід зазначити, що зображено загальну концепцію розрахунку показника. На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості.

У чисельнику формули може бути балансовий, операційний  чистий прибуток, у знаменнику —  середні показники загального капіталу (загальні активи), основного капіталу (довгострокові активи), оборотного капіталу (поточні активи).

При розрахунку коефіцієнта прибутковості можуть використовуватися і дані пасиву балансу. Таким чином, можна знайти коефіцієнт прибутковості загального, власного, акціонерного, перманентного капіталів.

Вибір бази розрахунку показника прибутковості  залежить від поставленої мети аналізу.

Коефіцієнт прибутковості, розрахований для  основного та оборотного капіталу, дасть змогу володіти інформацією про ефективність інвестицій в ці активи. У разі розрахунку коефіцієнта прибутковості для власного, акціонерного та перманентного капіталів характеризується рівень прибутковості власників підприємства, прибутковість власного і довгострокового залученого капіталу.

При дослідженні прибутковості  капіталу важливим є проведення факторного аналізу. Розглянемо факторний аналіз на прикладі дослідження коефіцієнта прибутковості загального капіталу (активів). Для цього перетворимо формулу КП = П/К з урахуванням виручки з реалізації:

,    (1.3.2) [10, 285c]

де:   КПзгк — коефіцієнт прибутковості загального капіталу;

ЧП — чистий прибуток;

ВР — виручка від реалізації;

ЗГК — загальний капітал.

Виручка від реалізації, або обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні є одним із основних факторів, від якого залежить формування чистого прибутку. Із формули видно, що прибутковість   загального   капіталу   залежигь   від   прибутковості (рентабельності) реалізованої продукції ( ) та оберненості загального капіталу ( ), тобто має місце такий взаємозв'язок:

     (1.3.3)

Ці показники в зарубіжних країнах  застосовуються як основні при проведенні фінансового аналізу. Розрахунок впливу факторів на відхилення прибутковості загального капіталу здійснюється за одним із способів елімінування.

Аналіз впливу факторів можна проводити  із різним ступенем їх деталізації. Наприклад, факторний аналіз коефіцієнта прибутковості загального капіталу можна проводити за такою схемою (рис. 1.3.1).

Цією моделлю можна користуватися  й при проведенні факторного аналізу коефіцієнта прибутковості основного та окремо оборотного капіталів.

 

 

Рис. 1.3.1. Модель факторної системи коефіцієнта прибутковості загального капіталу.

Аналізуючи прибуток (збиток) від іншої реалізації, особливу увагу слід приділити фактам продажу на сторону матеріальних ресурсів, які свого часу були придбані на виробничі цілі, але згодом виявилися зайвими або непотрібними підприємству. При цьому виручка від реалізації сировини, матеріалів, палива, інших предметів праці (без урахування ПДВ) зіставляється з їх собівартістю, яка включає покупну ціну і всі витрати на транспортування, зберігання та інші витрати, пов'язані з перебуванням товарно-матеріальних цінностей на підприємстві. Якщо підприємство змушене реалізувати такі матеріальні ресурси за цінами, нижчими від їх собівартості і, отже, зазнає збитків, слід виявити причини, а також конкретних винуватців (якщо причини не носять об'єктивного характеру, що не виключено).

При реалізації об'єктів основних засобів на сторону підприємство зацікавлене у продажу їх за цінами, що перевищують залишкову (балансову) вартість, тобто первісну вартість, зменшену на суму зносу. Аналіз цих операцій здійснюється з урахуванням неоднакових для різних груп основних засобів законодавчо встановлених правил обліку суми перевищення продажної ціни об'єктів над їх залишковою вартістю.

Для будов, споруд, передавальних пристроїв встановлено порядок, згідно з яким перевищення договірної продажної ціни об'єкта (без ПДВ) над залишковою вартістю об'єкта вважається прибутком, включається до складу валових доходів підприємства і відображається у балансовому прибутку як прибуток від іншої реалізації. Можлива й інша ситуація, коли ціна продажу не покриває залишкової вартості об'єкта; в такому разі мова йде про збитки від іншої реалізації, і ця сума включається до складу валових витрат. На приклад, підприємство продає іншій юридичній особі складську будівлю, первісна вартість якої — 172 тис. грн., знос — 24 тис. грн., балансова (залишкова) вартість — 148 тис. грн. Договірна ціна продажу (без ПДВ) — 130 тис. грн. Результат операції — збиток на суму 18 тис.грн., який знайде відповідне відображення у балансовому прибутку.

Що ж до всіх інших об'єктів  основних засобів (включаючи машини й устаткування), то на балансовий прибуток підприємства ціна продажу окремого об'єкта не впливає¹. Закон не передбачає врахування різниці між ціною продажу об'єктів та їх залишковою вартістю як прибутку (збитку). Втім, аналіз прийняття рішень, які стосуються продажу окремих об'єктів будь-якої групи основних засобів, має підтвердити (або спростувати) доцільність вивільнення фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби. Аргументами «за» тут можуть бути: недовантаження або повний простій будівель, споруд, обладнання тощо, моральний знос, обновлення парку верстатів у зв'язку з реконструкцією виробництва тощо.

Аналіз прибутків (збитків) від позареалізаційних операцій базується на законодавчо затвердженому переліку доходів і витрат, які списуються на фінансовий результат діяльності підприємства, тобто на прибуток (збиток). Особливе місце серед позареалізаційних прибутків належить аналізу діяльності підприємства як інвестора фінансових ресурсів у цінні папери.

При аналізі надходження штрафів, пені, неустойок за порушення контрагентами  умов господарських договорів слід детально перевіряти своєчасність оформлення фінансовою і юридичною службами підприємства позовів до арбітражних судів у випадках, коли контрагенти самостійно (як це передбачено законодавством) не перераховують обумовлені господарськими угодами штрафні кошти у разі затримки ними виконання поставок, платежів, поставки неякісних товарно-матеріальних цінностей, порушення інших договірних зобов'язань. Аналізуючи ці явища, слід мати на увазі, що нерідко арбітражні справи з цих питань програються через неякісну підготовку позовів, що є прямим свідченням низького рівня кваліфікації відповідних працівників і завдає матеріальних збитків підприємству. Всі статті позареалізаційних витрат і втрат аналізуються з точки зору виявлення причин їх виникнення і можливих заходів, які можна здійснити для зменшення та повної ліквідації їх у майбутньому, що може суттєво підвищити рентабельність роботи підприємства [9, 134c].

 

 

1.4 Показники рентабельності та їх розрахунок

 

У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).

Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

Основні показники рентабельності розраховують за вихідними даними фінансової звітності, а саме: за формами № 1 "Баланс" і № 2 "Звіт про фінансові результати" (див. дод. A і Б з вихідними даними для наскрізного прикладу).

На рівень показників рентабельності, які, по суті, є узагальнюючими, впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Певна річ, позитивні чинники сприяють підвищенню рентабельності. Завдання фінансового аналітика — кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку, можна досягти бажаного рівня рентабельності.

 

 

1.4.1. Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції

 

Визначимо вплив на зміну рентабельності таких чинників, як зміна цін та собівартості реалізованої продукції.

Позначимо рентабельність продукції попереднього та звітного періодів відповідно Rq₀ та Rq₁. Загальна зміна рентабельності:

.    (1.4.1.1)

Рентабельність реалізованої продукції 

,

де Р₀, Р₁ – прибуток від реалізації продукції за попередній і звітний періоди відповідно,

 

;

де S₀, S₁ – собівартість реалізованої продукції за попередній і звітний періоди відповідно; V₀, V₁ – чиста виручка від реалізації продукції за попередній і звітний періоди відповідно.

Тоді:

.

Вплив на зміну рентабельності цінового чинника  розраховують за методом ланцюгових підстановок. При цьому поки що припускаємо, що собівартість не змінюється, тобто залишається на рівні попереднього року:

.

Припускаючи, що виручка від реалізації не змінюється, а береться на рівні  звітного року, вплив фактора змін собівартості .

Сума впливу двох наведених чинників відповідає загальній зміні рентабельності за період:

.

Приклад розрахунку:

Rq₀ = 777/9167 = 0,0847 або 8,47 коп. (на 1 грн.);

Rq₁ = 1000/10000 = 0,10 або 10 коп. (на 1 грн.);

= 0,10-0,0847=0,0153 або 1,53 коп. (на 1 грн.);

= (10000-8390)/10000 – (9167-8390)/9167 = 0,0763 або 7,63 коп. (на 1 грн.);

= (10000-9000)/10000 – (10000-8390)/10000 = -0,061 або -6,1 коп. (на 1 грн.);

= 0,0763-0,061=0,0153 або 1,53 коп. (на 1 грн.);

Отже, рентабельність реалізованої продукції збільшилась завдяки підвищенню цін. Водночас збільшення собівартості зменшило рентабельність. Якщо зміни рентабельності (0,0153) узяти за 100 %, то вплив ціни дорівнюватиме +498,7 %, а собівартості - 398,7 %. Інакше кажучи, завдяки підвищенню цін (при стабільній собівартості) рентабельність могла збільшитись майже у 5 разів (0,0763/0,0153 = 4,99). Але збільшення собівартості (за умов стабільних цін реалізації) призвело до зменьшення рентабельності майже в 4 рази (0,061/0,0153 = 3,99).

 

1.4.2 Аналіз рентабельності капіталу (активів)

 

Рентабельність капіталу (активів), або економічна рентабельність, визначається за формулою:

,      (1.4.2.1)

де Pq  — прибуток від реалізації продукції; А — активи (валюта балансу).

Якщо чисельник і знаменник  помножити на чисту виручку від  реалізації продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох показників-співмножників, а саме: рентабельності реалізованої продукції Rq та ресурсовіддачі, або оборотності активів О_А, або коефіцієнта трансформації Кт. Економічний зміст коефіцієнта трансформації полягає в тому, що він показує, скільки виручки підприємство отримає від реалізації з кожної грошової одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто:

.  (1.4.2.2)

У розглядуваному прикладі рентабельність капіталу за звітний період склала:

,

 

або

 

.

Взаємозв'язок впливу на рентабельність капіталу (активів) двох чинників — рентабельності реалізації та оборотності капіталу — показано на рис.1.5.2.1.

 

 

Рис.1.4.2.1. Двофакторна модель рентабельності активів (крива трансформації) [6, 47c].

 

Кожна точка кривої трансформації  показує, яким має бути поєднання рентабельності продукції і оборотності капіталу, щоб рентабельність капіталу становила 12 % (суцільна лінія). Штрихова лінія відповідає рентабельності активів у розмірі 20 %.

Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на рентабельність продукції та оборотність активів. Якщо рентабельність продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність залучених ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.

Оборотність капіталу в цілому та його складових (основних та обігових коштів, утому числі запасів, дебіторської заборгованості, коштів тощо) має виняткове значення для оцінювання фінансового стану підприємства, ного ділової активності.

Показники оборотності капіталу разом  з формулами для їх визначення, узгодженими з діючими формами фінансової звітності, наведені в дод. 2.

 

 

1.4.3 Аналіз рентабельності власного капіталу

 

У практиці фінансового аналізу  в розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим  підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. При цьому розглядаються три- і п'ятифакторні моделі рентабельності.

Трифакторна модель рентабельності власного капіталу.

Ще понад 100 років тому фінансові  менеджери фірми "Дюпон" запропонували  рентабельність власного капіталу іR_вк визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком Rq , оборотності активів Оa та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) Кфз, тобто:

,  (1.4.3.1)

де Р—чистий прибуток; V—чиста виручка від реалізації продукції; А — активи; П — пасиви.

Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовід-дачі (інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позикового капіталу (фінансова діяльність). Це ілюструє рис.1.5.2.1.

Приклад. Чистий прибуток становить 840 тис. грн, середньорічний розмір власних коштів — 5240 тис. грн (р. 380,430 та 630 форми № 1), чиста виручка від реалізації — 10000 тис. грн, середньорічна валюта балансу — 8365 тис. грн.