Зовнішньоекономічна політика України

   З початку 90-х років XX ст. міжнародні валютно-фінансові  організації почали брати активну участь у ринкових перетвореннях в Україні. Вони надають цілеспрямовані ресурси для здійснення економічних реформ макроекономічної та структурної перебудови, соціального розвитку. Законодавчо це закріплено в Законі України "Про вступ до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" від З червня 1992 р. № 2402-ХІІ.

   Гарантом  кредитів, що надаються Україні міжнародними фінансовими організаціями, від імені держави є Кабінет Міністрів України (КМУ) відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. № 3767-ХІІ.

   Україна і МБРР.

   Україна вступила до СБ у 1992 р. З того часу їй було надано кредитів на суму близько 3 млрд дол. для здійснення 22 проектів Законодавче питання, пов'язані з кредитами, закріплені в низці нормативних документів, зокрема в законах України "Про ратифікацію Угоди про зустрічні гарантії між Україною та МБРР" від 4 березня 1998 р. № 163, Постанові Верховної Ради України "Про реалізацію Угоди між Україною МБРР, про надання позики на реконструкцію вугільної галузі" від 23 березня 1999 р. тощо.

   Проекти, які здійснює в Україні МБРР, поділяються  на системні та інвестиційні. Системні проекти спрямовані на реформування секторів економіки України. За призначенням коштів вони охоплюють такі напрямки:

• макроекономічне управління та інституційний розвиток;
• реформа фінансового сектора і розвиток приватного сектора економіки;
• енергетика;
• сільське господарство;
• соціальна сфера;
• охорона навколишнього середовища;
• інфраструктура.

   Системні  проекти надаються з метою  фінансової стабілізації економіки, структурних змін в економіці, реформування економічних відносин, здійснення адміністративної реформи.

   Кошти за системними проектами надходять  до Державного бюджету України, а потім фінансування зазначеної у проекті програми має бути передбачено Міністерством фінансів України Нині в Україні на стадії реалізації перебувають чотири найбільших системних проекти:

• кредит на перебудову сільського господарства (300 млн дол. ) —

   надається для здійснення економічних реформ у сільському господарстві, включаючи  лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі, приватизацію і демонополізацію агропромислових підприємств, земельну реформу та реструктуризацію сільських господарств, фінансування потреб критичного імпорту української економіки;

• кредит на розвиток підприємств (300 млн дол. ) — надається для завершення приватизації, розвиток фондового ринку, реформування підприємств в у сфері бухгалтерського обліку, розвитку процедури  банкрутства, усунення обмежень ведення бізнесу;
• кредит на перебудову фінансового сектора (300 млн дол. ) —надається для підтримки автономності й незалежності НБУ в забезпеченні грошової стабільності, міцної банківської системи, поліпшення моніторингу та регулювання діяльності комерційних банків, створення сприятливого середовища для подальшого розвитку і становлення банківського сектора в Україні;
• кредит на перебудову вугільної промисловості (300 млн дол. ) — надається для перебудови вугільної промисловості, корпоратизації, лібералізації цін, торгівлі та експорту, закриття неприбуткових шахт, розв'язання соціальних проблем і допомоги в реалізації програми галузевих реформ.

   Інвестиційні  проекти — це проекти розвитку окремих галузей, секторів економіки, виробництв, які фінансуються на засадах  самоокупності та обов'язкового внутрішнього співфінансування. Ще у процесі підготовки проекту визначаються пакети необхідних для його впровадження закупівель і джерела фінансування.

   З 1992 р. велику кількість інвестиційних  проектів СБ здійснює в енергетичній галузі України.

   Незважаючи  на велику кількість проектів МБРР в Україні спостерігаються певні  проблеми цієї взаємодії. У 1999 р. СБ запропонував змінити умови співробітництва з Україною і запровадити більш жорсткий підхід до неї. Причиною стало бажання МБРР мати певні гарантії щодо набуття чинності проектів одразу після завершення підготовки і підписання кредитних угод. За оцінками СБ, рейтинг економічної ситуації в Україні нижчий, ніж стандарти рівня кредитування МБРР. Через це щорічний загальний обсяг нових позик не повинен перевищити 200 млн дол. (щонайбільше три проекти). Для переходу до такої програми середнього рівня кредитування потрібно виконати три стратегічні умови:

• реформувати державний сектор, зокрема апарат Кабінету Міністрів України;
• запровадити програму дерегуляції підприємницької діяльності;
• приватизувати великі підприємства з метою надходження до Державного бюджету 1 млрд дол.

   Якщо  Україна виконає ці умови, то до кредитного портфелю буде включено ще одну позику — на структурну перебудову економіки. Однак для України небажано об'єднувати в одну позику структурні перетворення, наприклад, у сільському господарстві, державному управлінні, енергетиці та соціальній сфері. До того ж у пропонованій новій програмі співробітництва СБ з Україною відсутні інвестиційні проекти щодо водопостачання та водовідведення, реформування транспортного сектора та муніципального розвитку.

   Україна і МВФ.  

   Україна подала заяву про вступ до МВФ  одразу після проголошення незалежності. Заяву було розглянуто Виконавчою Радою  МВФ, і експерти за дорученням Директорату  Фонду почали вивчати соціально-економічну ситуацію в Україні та перспективи розвитку її економіки. У результаті згідно з Резолюцією про членство, 3 вересня 1992 р. Україна отримала статус члена МВФ. Квота України в МВФ становить майже 1523 млн дол. Порядок підготовки та реалізації проектів розвитку економіки України регламентується статтями угод МВФ, які Україна має виконувати як член МВФ. Кабінету Міністрів України було надано повноваження щодо вирішення питань щодо участі в Департаменті Спеціальних прав запозичення МВФ і виконання всіх необхідних зобов'язань. Приєднавшись до МВФ, Україна взяла на себе такі зобов'язання:

• здійснити реформи макроекономічної стабілізації, стримати 
  інфляцію, ліквідувати бюджетний дефіцит і дефіцит платіжного балансу, стабілізувати національну грошову одиницю;
• здійснити приватизацію, структурну та інституціональну пере 
  будову економіки, стати на шлях створення ринкової системи;
• здійснити лібералізацію цін, перейти на режим ринкового ціноутворення, зняти валютні обмеження і обмеження із зовнішньоекономічної діяльності.

   Міжнародний валютний фонд 26 жовтня 1994 р. ухвалив рішення про надання Україні системної трансформаційної позики (СТП) загальним обсягом 498, 65 млн СДР. Перший транш цієї позики обсягом 371 млн дол. надійшов в Україну в 1994р. Умови МВФ передбачали використання цих коштів на збільшення офіційних резервів НБУ, здійснення валютних інтервенцій для підтримки курсу національної валюти, а також на покриття нестачі валютних коштів в економіці для фінансування імпорту. Термін надання позики становить 10 років, а пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати лише відсотки, — 4,5 року.

   Україна співпрацюватиме з МВФ у таких  сферах:

• дерегуляція i адміністративна реформа;
• приватизація і демонополізація;
• реформування банківського сектора;
• реформування сільськогосподарського та енергетичного секторів.

   Однак політико-економічна ситуація, що склалася в Україні, ставить під сумнів можливість виконання вимог МВФ. Якщо уряд збільшить фіскальний тиск, то населення швидко зубожіє, дрібні підприємства збанкрутують через стагнацію промисловості, зменшиться кількість державних підприємств, привабливих для іноземних інвесторів.

   Україна і МФК.

   Україна вступила до МФК у 1992р. Перша інвестиція обсягом 3, 5 млн дол. у 1994-1996 рр. надійшла до фонду "Україна", що керується групою венчурного капіталу "Клефлін капітал менеджмент". Особливу увагу МФК приділяє приватизації в агропромисловому секторі. Восени 1995 р. Уряд України запросив МФК узяти участь у Проекті приватизації землі та реорганізації сільськогосподарських підприємств. Проект передбачав реорганізацію колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) і створення на їх базі нових ефективних сільськогосподарських структур. Розпочався проект у Донецькій області. На третьому році його реалізації був створений Центр "Донецька Аграрна Реформа", який запропонував реорганізувати КСП області. Міжнародну фінансову корпорацію фінансують переважно уряди Швеції, Норвегії. Данії і Японії. Протягом чотирьох років діяльності Проекту було реорганізовано 66 КСП. Так, було створено 128 нових приватних підприємств і 401 особа отримала земельну ділянку для створення фермерських господарств. Успіх проекту був визнаний адміністраціями ще 14 областей.

   РОЗДІЛ 2

   2. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНОФІНАНСОВІ  ОРГАНІЗАЦІЇ І  ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА 
ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

   2. 1. ЗОВНІШНЬОТОРГОВА ПОЛІТИКА

   Стан  зовнішньої торгівлі впливає як на процеси структурної перебудови економіки України, так і на рівноправну  участь країни в міжнародному поділі праці. Розробка ефективної зовнішньоекономічної стратегії України базується  на формуванні її експортного потенціалу, збалансованості зовнішньоекономічного обміну товарами та послугами, наявності конкурентних переваг і здобутті нових позицій на світових ринках. Забезпечення умов для повноцінного торговельно-економічного співробітництва України з індустріально розвиненими країнами є одним з основних стратегічних напрямків її нової ЗЕП. Сучасний стан зовнішньої торгівлі України характеризується нестабільністю і наявністю великої кількості проблем і суперечливих тенденцій. За даними Національного банку України, з 1994 по 1997 р. загальний обсяг зовнішньої торгівлі України поступово збільшувався: експорту — на 22,3%, імпорту — на 21,6%. Проте в 1998-1999 рр. виявилася тенденція до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі. У 1999 р. зовнішньоторговельний товарний оборот становив 23,43 млрд дол., що на 14,2% менше, ніж у 1998 р

   У стратегії економічного і соціальною розвитку України на 2000-2004 роки зазначається, що постала нагальна потреба в  розробці та здійсненні Державної програми стимулювання експорту продукції, зокрема продукції високотехнологічних виробництв, навіть якщо результати реалізації цієї програми будуть відчутні через 3-5 років. Потрібно вирішити також питання щодо налагодження ефективної експортної інфраструктури вітчизняних підприємств та їх об'єднань. З цією метою планується сформувати розгалужену систему збуту товарів і послуг за кордоном, створивши мережу торгових представництв, комерційних агентів, оптових складів, виставкових центрів та інших структур, які забезпечуватимуть маркетингову та рекламну підтримку експорту українських товарів і послуг.

   З метою підтримання і розвитку експорту доцільно вжити комплекс заходів  ЗЕП, основними з яких є такі:

   • розвиток нових експортних галузей на основі науково-технічних монополій і пошук шляхів запобігання занепаду традиційних експортних галузей;

   • створення підприємств переважно експортної орієнтації, підтримка підприємств малого та середнього бізнесу у здійсненні експортної діяльності;

   • надання державної підтримки експортерам у вигляді гарантійних зобов'язань для кредитування експорту, фінансування та кредитування експортних поставок продукції з тривалим терміном виготовлення;

   • створення системи страхування експортних кредитів від комерцінних і політичних ризиків;

   • боротьба зі встановленням безпідставних антидемпінгових мит, вжиття заходів щодо захисту інтересів національних товаровиробників;

   • просування вітчизняних товарів і послуг на світові ринки технологій та інформації, машин і устаткування, транспортних комунікацій за активної підтримки держави;

   • створення фонду підтримки експорту за рахунок надходжень до бюджету від митною обкладання зовнішньоторговельних операцій для надання експортерам технічного, консультацій ного та інформаційного сприяння;

   • забезпечення своєчасного повернення ПДВ з експорту товарів, звільнення від сплати податку з прибутку на приріст експортної продукції;

   • створення системи гарантійного та післягарантійного обслуговування техніки і обладнання, що продається за кордон;