Зовнішньоекономічна політика України

   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРІЇНИ

   НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

   Інститут  економіки та менеджменту 
 
 

     Кафедра теоретичної та прикладної економіки

     
 
 
 

                                
 

   з курсу  “Макроекономіка”

   На  тему: “ Зовнішньоекономічна політика України ” 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                          

                                                                                                                              ВИКОНАЛА:

                                                                                                                              студентка групи МЕ - 16

                           Шалапало Н. В.

                           КЕРІВНИК:

                           Малиновський Ю. В. 
 
 
 
 

ЛЬВІВ 2008

 

ЗМІСТ 

 ВСТУП................................................................................................................3 

 Розділ 1. Нова зовнішньоекономічна політика України .......................................4

1. Витокі перспективи ЗЕП України.................................................................................4

 1.2.Міжнародні  валютно-фінансові організації і  Україна............................................................6

Розділ 2. Міжнародні валютнофінансові організації і зовнішньоекономічна політика України. .....9

 2. 1. Зовнішньоторгова  політика..........................................................................................9

 2.2.Інвестиційна політика................................................................................................16 

 ВИСНОВОК...................................................................................................22

 Список літерат ури........................................................................................23 
ВСТУП 

   Зовнішньоекономічна політика виникла  водночас з появою великих суспільних груп і держав. Вона є центральним перехрестям взаємодії політики і економіки, політичного та економічного світів у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

   В операціональному плані зовнішньоекономічна  політика (3ЕП) — це політичний курс дій суб'єктів зовнішньоекономічних відносин і діяльності. Недолік цього визначення полягає в тому, що воно, по суті, зводиться до політичної стратегії суб'єкта в реалізації його зовнішньоекономічних інтересів. Загалом під зовнішньоекономічною політикою розуміють форму політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб'єкта формувати й реалізувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин.

   Отже, ЗЕП є інтегральним компонентом  політики загалом, а також певною мірою її детермінантою. Ідеться насамперед про ЗЕП держави. Відповідно ця політика є функцією політичної та соціально-економічної систем суспільства.

   Конкретні напрямки, форми і масштаби ЗЕП  визначаються характером і гостротою політичних, економічних та соціальних проблем у будь-якій країні в певний період. Об'єктивна можливість ЗЕП визначається рівнем економічного розвитку, концентрацією виробництва й капіталу, становленням і розвитком міжнародних економічних відносин. Необхідність, що перетворює цю можливість на дійсність, полягає в концентрації проблем, їх розв'язанні державними й суспільними суб'єктами, в усвідомленні того, що внутрішня економічна політика не вичерпує й не задовольняє повною мірою потреб та інтересів особистості, суспільства, держави. У цьому плані вона доповнює і продовжує на міжнародній арені внутрішню економічну політику. Зовнішньоекономічна політика, виконуючи допоміжну і службову функції, це, так би мовити, другий бік внутрішньої економічної політики держави. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. Водночас ЗЕП реалізується в інших суспільних умовах, аніж внутрішня економічна політика. Це випливає вже з того, що міжнародні відносини структурно відрізняються від внутрішніх. Отже, ЗЕП не може бути лише продовженням внутрішньої економічної політики, оскільки має певні специфічні ознаки, що відрізняють її від внутрішньої економічної політики. Можна виокремити такі ознаки ЗЕП:

• визначення і реалізація цілей ЗЕП;
• визначення національних інтересів держави та узгодження цих інтересів з інтересами інших держав;
• власне організаційно-інституціональне й концептуальне забезпечення ЗЕП.

   Визначення  і правомірне розуміння характерних  ознак ЗЕП має істотне значення не лише для з'ясування сутності взаємозв'язку і взаємозалежності внутрішньої  та зовнішньої економічної політики, а й наукової організації зовнішньоекономічної діяльності.

 

   РОЗДІЛ 1

   НОВА  ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА  ПОЛІТИКА  УКРАЇНИ

   Здобуття  Україною державної незалежності, потреба  в її геоекономічному самовизначенні у світовому економічному просторі й інтеграція як самостійного суб'єкта зовнішньої та зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних відносин зумовили необхідність створення й реалізації в державі нової ЗЕП. Посилення глобалізаційних процесів у світі підвищує значення розвитку зовнішньоекономічних відносин України її участі в міжнародному поділі праці, фінансах, науково-технічному співробітництві. Водночас ЗЕП є засобом подолання кризових явищ в економіці України, відкриваючи доступ вітчизняній продукції на світові ринки й забезпечуючи надходження відповідних товарів і послуг до економіки України з інших країн світу.  

   1. 1. ВИСОКІ ПЕРСПЕКТИВИ  ЗЕП   УКРАЇНИ

   Розробка  нової ЗЕП України потребує визначення цілей і пріоритетів національного  розвитку з урахуванням особливостей трансформаційного етапу вітчизняної  економіки та наслідків глибокої соціально-економічної кризи. Зовнішньоекономічна політика України має бути комплексною, органічно пов'язувати всі види зовнішньоекономічної діяльності — зовнішню торгівлю, валютну та інвестиційну політику, науково-технічні зв'язки тощо. Це завдання ускладнюється через відсутність в Україні досвіду здійснення самостійної ЗЕП, оскільки в цій сфері вона почала самостійно діяти лише нещодавно. З 1992 р. розпочався процес становлення національної економіки, пошуку торговельно-економічних партнерів і шляхів виходу на світовий ринок, розробки власної ЗЕП. Ни-ні Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки.

   Геополітичні  стратегії України. У сучасному світі дуже стрімко розвиваються геополітнчні процеси, що формують розподіл політичного, економічного, ресурсного потенціалу між країнами. У біполярній моделі світового порядку дедалі гостріше вирізняється безперечний лідер — США, що схиляє розвиток геополітичних процесів* у бік монополярності. Намагаючись запобігти цій тенденції, в опозицію США стають країни Європи й Азії. Виникає конфронтація інтересів, яка, зі свого боку, висуває питання стратегічного партнерства. Ця проблема постає й перед Україною під час її виходу на суперечливу арену міжнародних відносин. У червні 1994 р. між Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво, а у грудні 1999 р Європейська Рада затвердила загальну стратегію ЄС щодо України, згідно з якою виконання Україною всіх запланованих реформ може стати передумовою її майбутнього членства в ЄС, чому передуватиме здобуття нею статусу асоційованого члена.

   До  основних цілей ЗЕП України щодо ЄС належать такі:

   • пошук засад взаємовигідного  економічного, фінансового та  і науково-технічного співробітництва;

   • стимулювання розвитку торговельних відносин з країнами ЄС і залучення інвестицій;

   • використання фінансової й технічної  допомоги країн — членів ЄС для  проведення Україною ринкових реформ і створення соціально орієнтованого ринкового господарства,

   • зміцнення економічної безпеки  України.

   Якщо  Україна прямує до Європи, то ЄС також "прямує" до України і передусім у географічному вимірі —після майбутнього вступу до ЄС таких країн Східної та Центральної Європи, як Греція, Угорщина, Польща, Словакія, Естонія, Латвія, Болгарія, Румунія, Словенія, Литва, єдиний митний і фінансовий простір досягне кордонів України та Білорусії, а також міст Пскова, Новгорода і Санкт-Петербурга. Внаслідок цього на кордонах України виникне найпотужніше у світі не лише економічне, а й військово-політичне об'єднання, до якого увійдуть майже всі західні та південно-західні сусіди Києва.

   Іншим вагомим геополітичним орієнтиром України є Росія. Саме в цьому  й виявляється суперечливість ЗЕП України. Адже Росія і Україна мають різні стратегічні цілі щодо Західної Європи. Якщо Україна прагне повної інтеграції до європейських структур, то Росія намагається стати самостійним регіональним геополітичним центром і стати партнером Заходу. У свою чергу, Західна Європа розглядає Росію як можливого опонента збільшення впливу США на європейському континенті. Сприймаючи Росію як правонаступницю СРСР і визначаючи її геополітичний масштаб, країни Західної Європи виявляють набагато більший інтерес до неї, аніж до будь-якої іншої країни СНД Росія активно взаємодіє, реалізовуючи власні інтереси, з такими країнами ЄС, як Італія, Греція, Франція, Німеччина, та розбудовує новий формат співпраці з НАТО.

   Водночас  Росія потрібна Україні так само, як Україна Росії. Україна має величезні газові борги, що зростають до проблеми міжнародного значення; її економіка залежить від імпорту російських енергоносіїв, що дорожчають для тих країн СНД, геополітичний курс яких суперечить курсу Росії. Енергетична залежність України від Росії виявляється, по-перше, у хронічній заборгованості перед російськими експортерами нафти, газу та електроенергії, що в середньостроковій перспективі загрожує Україні втратою суверенітету, а по-друге — у несанкціонованому забиранні нафти й газу з російських експортних трубопроводів, включаючи реекспорт Києвом частини відібраного газу: Росія є для України єдиним і найдешевшим постачальником енергії, має величезні природні ресурси і не імпортує енергоносіїв, а отже, може визначати внутрішні ціни. Росія може переорієнтувати експортні потоки газу, обминаючи територію України, і підняти внутрішні ціни в Україні до рівня, що перевищує світовий, за рахунок невідшкодування своїм експортерам ПДВ і без введення додаткового акцизу.

   Якщо  Україна стане геополітичним партнером Росії, вона отримає помітні переваги в економічній сфері, а енергетичні борги не будуть великою проблемою. Україна отримає доступ до російських сировинних ресурсів за прийнятними цінами і потрапить на російський ринок, де її продукція є відносно конкурентоспроможною. Водночас Україна не буде змушена виконувати всі вказівки Росії щодо проведення реформ у внутрішній та зовнішній політиці.

   Якщо  основним геополітичним пріоритетом  України стане Росія, це не заважатиме їй розвивати відносини з країнами Європи. Тодіі один із провідних партнерів України в ЄС — Німеччина, яка до того ж є великим кредитором України, а також Франція та Італія. Важливими економічними партнерами України є також країни Східної та Центральної Європи, зокрема Польща, Болгарія, Румунія, Словенія, Чехія та Угорщина. Україна не може обминути відносин з такою могутньою наддержавою світу, як США, але вони навряд чи можуть бути основним геополітичним орієнтиром через віддаленість і відмінні історико-культурні традиції. Україна є другорядним об'єктом впливу для США і приваблює їх у міру вигідності вкладання капіталу.

   Отже, Україні потрібно розробити таку геополітичну стратегію, яка б дала змогу їй стати активним суб'єктом  геополітики за умов збережений економічного та політичного суверенітету, захисту її національних цінностей та соціально-культурної ідентичності.

   1. 2. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ І УКРАЇНА