Зовнішній борг України та його структура

За методологією Всесвітнього банку  визначають низку показників зовнішнього  боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни. Такі ситуації вже мали місце по відношенню, наприклад, Польщі та Болгарії на початку 1990-х років. В Україні цей показник ще не сягав цієї точки. Ми йдемо на рівні Німеччини (50 % для України і 60 % для Німеччини). Кандидатами на списання є В’єтнам, Албанія, Угорщина, Туреччина, Аргентина, Бразилія та ще ціла низка південноамериканських, африканських і південноазіатських країн;

2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає можливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно 35 %, 25 % і 25 % світового ВВП;

3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії. У 2000 р. найбільші витрати мала Мексика (21 млрд дол.), Бразилія (20 млрд дол.), Індонезія (17 млрд дол.), Китай (15 млрд дол. — майже третина всіх платежів зовнішнього боргу країн, що розвиваються) та Індія (11,5 млрд дол.). Середнє значення витрати/експорт по країнах з перехідною економікою — 8,2 %. Найвищі показники в цій групі — в Угорщини, найнижчі — у Вірменії та Казахстану;

4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %. Найвищий показник у цій групі — в Угорщини, найнижчий — в Албанії та Таджикистану;

5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього боргу. Високі показники мають Ботсвана (700 %), Ліван (390 %), Естонія (250 %), Мальта (243,5 %) і Латвія (176,5 %).

6. RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг.

7. Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

8. Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

9. Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу.

Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення: Він дає уявлення скоріше про зовнішньоекономічну  залежність країни, ніж про абсолютне  значення зовнішнього боргу.

1.3 Макроекономічні наслідки  зовнішнього державного боргу і боргова безпека держави.

Боргова політика є важливою складовою  фіскальної політики уряду, а тому використання державних позик пов'язано з певними тактичними та стратегічними завданнями податкового та бюджетного регулювання економіки, фінансування бюджетного дефіциту та управління державним боргом. На стадії залучення державні позики за своєю природою здійснюють макроекономічну функцію регулювання податкового навантаження на суспільство, що особливо важливо у період реформ, які супроводжуються пошуком фінансових джерел для постійно зростаючих державних витрат, зумовлених необхідністю соціального прогресу суспільства та поліпшення якісної сторони суспільних благ, що продукуються державою. У цьому випадку державний борг і податки розглядаються як своєрідна, економічна система альтернативного вибору при вирішенні дилеми: збільшувати податковий тягар чи залучати державні позики. У поточному бюджетному періоді зазвичай надають перевагу борговому фінансуванню видатків, послаблюючи навантаження на податкові та інші доходні джерела. Іншими словами, у короткостроковому періоді інтерес фіскальної політики може полягати в тому, щоб з метою збільшення програмних видатків бюджету залучити якнайбільший обсяг фінансових ресурсів за мінімальною вартістю. При цьому американський економіст Р. Барро у теоремі нейтральності доводить, що внутрішні (але не зовнішні!) позики — рівноцінний податкам спосіб залучення коштів без реального перенесення тягаря бюджетних видатків поточного періоду на платників податків у майбутньому. Разом з тим, такий вибір перешкоджає різкому падінню сукупного попиту у поточному періоді, слугуючи цілям стабілізації економіки, а також дає змогу більш гнучко маневрувати на всіх стадіях бюджетного процесу.

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для  покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою  здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу t певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського простору. Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів  на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Держава може здійснювати  запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у  вигляді облігацій, а також продажу  їх на внутрішніх ринках при купівлі  нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науково-технічної  допомоги.

Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний борг. Позички країн Євросоюзу в основному є допомогою, де одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, запроваджена світовим економічним співтовариством й активно працює з кінця 40-х років. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни позичальника, проекти структурних перетворень у певних секторах економіки, інвестиційні проекти та проекти технічної допомоги.

Найважливіше значення мають  інвестиційні проекти. Вони спрямовані на розвиток певних секторів економіки, де передбачається обов'язкове внутрішнє співфінансування. Усі кредити, що надаються Міжнародними фінансовими організаціями, мають для економіки держави важливе значення. Вони надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5 — 7 відсотків річних) на строк до 20 років.

Звичайно, організації-кредитори контролюють використання коштів за призначенням, і в цьому не слід вбачати втручання у внутрішні справи держави. Кредити міжнародних фінансових організацій не можуть суттєво впливати на зростання зовнішнього державного боргу. Вони максимально враховують інтереси держави позичальника і, відповідно, кредитодавця.

З боку держави позичальника здійснюється контроль за втіленням проектів, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями. Ці функції виконує уряд. У кожній державі є відповідне законодавство і видані на їх основі нормативні документи[8].

Найбільшу складність для  держави як в плані зростання  зовнішнього боргу, так і в  плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних  комерційних структур під гарантії уряду. кредитування.

Для кожної країни питання  як зовнішньої, так і внутрішньої  заборгованості завжди мають свою актуальність. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшуються навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси [7].

В економічно розвинених країнах на сучасному етапі державний борг досяг рекордно великих обсягів. На кінець 2009 року, за оцінками МВФ, державний борг Японії становив 219% від ВВП, в Італії - 115%, у Великобританії - 85% від ВВП. Динаміка валового зовнішнього боргу промислово-розвинених країн зображена на рис. 1

Динаміка  валового зовнішнього боргу промислово-розвинених країн.

За даними Європейського Центрального банку заборгованість країн Єврозони характеризується показниками, поданими у табл. 1.

Зазначенi особливостi становлення  ринку державного боргу України  є парадоксальними i неприйнятними  у розвинутому економичному середовищi, оскiльки за таких умов неможливими  є процеси не тiльки розширеного, але й простого вiдтворення.

Відповідно до наведеної динаміки показників заборгованості можна визначити, що характеристиками еволюційної зміни стану та структури державного боргу розвинених країн, країн Єврозони є наявні тенденції до зростання заборгованості резидентів відносно ВВП; заборгованості, вираженої у євро відносно ВВП; заборгованості нерезидентів у ВВП при загальній тенденції до збільшення зовнішнього державного боргу.

Характеристика статистичних даних  зовнішньої державної заборгованості зарубіжних країн доводить актуальність питання необхідності розгляду теоретичних засад впливу зовнішнього державного боргу на національну економіку. Негативні форми впливу зовнішнього державного боргу на економіку країни можна згрупувати у наступні блоки проблем:

1) залежність національної економіки  від країн-кредиторів, міжнародних

організацій та нерезидентів, які купують державні цінні папери. Дана проблема має місце бути через неможливість передбачити поведінку нерезидентів, виникнення залежності фінансової системи країни-позичальника від вимог кредитора (рівень бюджетного дефіциту, скорочення соціальних програм) і може призвести до дестабілізації фінансової системи країни;

2) існування значної зовнішньої  державної заборгованості. Дана  проблема пов’язана з необхідністю обслуговування здійснених зовнішніх позик. Через зростання щорічних відсоткових платежів, що фінансуються за рахунок податкових надходжень, виникає необхідність зменшення видатків державного бюджету на фінансування соціально-економічних програм або збільшення податкових надходжень, тобто посилення податкового тягаря в країні. Дана проблема може реалізуватися у дестабілізації бюджетної системи.

Наслідком позитивного впливу здійснення державних запозичень на внутрішньому ринку є можливість їх використання як стимулу для внутрішніх капіталовкладень, за умови дії ефективного боргового менеджменту, що передбачає врахування динаміки валютного курсу та оцінку паритету процентних ставок на вітчизняному та міжнародному фінансових ринках.

Охарактеризовані наслідки впливу зовнішнього державного боргу на макроекономічний стан країни доводять необхідність, при розробці стратегії економічного розвитку, врахування співвідношення параметрів державного запозичення з іншими макроекономічними показниками.

Зовнішні державні запозичення  здійснюють двоякий вплив на національну економіку. З одного боку виділяють негативні форми впливу зовнішнього державного боргу на економіку країни: залежність національної економіки від країн-кредиторів, ризик дестабілізації фінансової системи, посилення податкового навантаження за умов загострення проблем обслуговування зовнішнього державного боргу, ревальвація обмінного курсу національної валюти, «ефект витіснення» приватних інвестицій, підрив стабільності валютної і банківської системи, можливість настання боргової кризи за умов здійснення нераціональної структури іноземних запозичень. З іншого боку державні запозичення на міжнародному фінансовому ринку можуть стати стимулом для внутрішніх капіталовкладень, за умови дії ефективного боргового менеджменту, надходження додаткових ресурсів, які можуть стати інструментом економічного зростання під час економічних спадів.

По-друге, рівень державної заборгованості чинить значний вплив на макроекономічну стабільність, тому при розробці стратегії економічного розвитку країни необхідно враховувати співвідношення параметрів державного запозичення з макроекономічними показниками.

2.1. Аналіз динаміки та структури державного зовнішнього боргу з 1991 по 2010 роки.

Формування зовнішнього державного боргу України розпочалося після здобуття незалежності. На момент розпаду СРСР Україна не мала зовнішніх

зобов'язань щодо союзних боргів, оскільки Росія взяла на себе відповідальність за всі борги радянської держави. Зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію в державі в перші роки її незалежності, відбулося динамічне зростання зовнішнього державного боргу. З 1992 по 1996 рр. державний борг України зріс з 3,3 млрд дол. до 10,4 млрд дол. США. Причому, якщо внутрішній борг за цей період зріс лише на 69 %, то зовнішній державний борг – на 21 %. Таке зростання зовнішньої складової державного боргу пояснюється відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень та показано у діаграмі 2.1. [9, c. 10].