Зовнішній борг України та його структура

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УКРАЇНО –  НІДЕРЛАНДСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ  ЕКОНОМІКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

«Зовнішній  борг України та його структура»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала :

ст.. гр. МЕУН - 31

Ничик Ю.А

 

 

 

Перевірила:

Шпак Т.В.

 

 

 

Тернопіль  - 2011

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження державного зовнішнього боргу.

1.1 Суть, структура та походження  державного зовнішнього боргу.

1.2 Методологія оцінки зовнішнього  державного боргу.

1.3 Макроекономічні наслідки зовнішнього  державного боргу і боргова безпека держави.

Розділ 2. Аналіз державного зовнішнього боргу України

2.1 Аналіз динаміки та структури  державного зовнішнього боргу з 1991 по 2010 роки.

2.2. Оцінка боргового тягаря та  платоспроможності України станом  на 2010 рік.

Розділ 3. Боргова стратегія України: проблеми і механізми оптимізації  державного зовнішнього боргу.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика. Головне місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким тягарем лягли  на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.

Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і  неадекватна сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит, державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з економічних питань - ось далеко неповний перелік гострих і взаємопов'язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно вирішувати. Стан економіки відбивається і на бюджеті, тому і виникають труднощі у плануванні і виконанні бюджетів різних рівнів, отже треба виходити з реального стану економіки та керуватись принципом економічної доцільності та максимальної ефективності при формуванні бюджетного фонду країни.

Актуальність дослідження. В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. До основних причин швидкого зростання державного боргу України за роки її незалежності можна віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці; значні бюджетні дефіцити; залежність від імпорту енергоносіїв; потреби технічного переозброєння більшості галузей національної економіки.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування сутності зовнішнього державного боргу як складової фінансової системи держави й особливостей його формування в Україні та розробка найбільш ефективних методів управління зовнішнім державним боргом у сучасній вітчизняній фінансовій системі.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження, спрямовані на її досягнення:

• дослідити економічну природу зовнішнього державного боргу як складової державного боргу та його місце у фінансовій системі держави;
• виявити чинники, що впливають на динаміку й структуру зовнішнього державного боргу та зумовлюють особливості механізму його формування в Україні;
• обґрунтувати концептуальні засади та цілі стратегічного управління зовнішнім державним боргом в контексті інтеграції України в світовий фінансовий ринок;
• проаналізувати механізм управління й обслуговування зовнішнього державного боргу у фінансовій системі України;
• дослідити можливість та доцільність здійснення реструктуризації зовнішнього державного боргу України;

Об’єктом дослідження є сукупність фінансово-економічних відносин, що виникають між державою та її кредиторами у процесі формування, використання, погашення й обслуговування зовнішнього державного боргу.

Предметом дослідження є інститут зовнішнього державного боргу як складова фінансової системи України.

Методи дослідження. Під час вирішення поставлених завдань використовувалися загальнотеоретичні та економіко-статистичні методи.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають механізм управління зовнішнім державним боргом, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Міністерства фінансів України та Національного банку України, джерела міжнародних фінансових організацій,  наукові праці і монографії вітчизняних і зарубіжних економістів, періодична література.

Дана робота складається з вступу,трьох  розділів,висновків та списку використаної літератури. У першому розділі розглядаються теоретичні аспекти проблеми зовнішньої заборгованості, визначаються основні чинники, що зумовлюють появу зовнішнього боргу. У другому розділі здійснюється оцінка формування та причини виникнення зовнішньої заборгованості в Україні та її вплив на українську економіку. У третьому розділі запропоновані механізми оптимізації державного зовнішнього боргу.

 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження державного зовнішнього боргу.

1.1 Суть, структура та  походження державного зовнішнього боргу.

Державний борг – важлива  складова державних фінансів. Під  державним боргом розуміють всю  суму випущених і непогашених  боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх) включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються  іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній.

Зовнішній державний борг виникає  в зв’язку з залученням державою зовнішніх позик. Державний зовнішній  борг класифікується по наступних ознаках:

• по видах кредитів (банківські і фірмові);
• по формах надання (валютні і товарні);
• в залежності від цільового використання (інвестиційні і не інвестиційні позики);
• по умовах надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі);
• по строках повернення заборгованості; по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами).

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без  нарахованих відсотків і непогашений  борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків. А також поточний і капітальний державний борг. Поточний борг — сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками. Капітальний борг — загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього  державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних  та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань  у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються  Кабінетом Міністрів України  для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Разом з тим, дискусійним  залишається питання щодо визначення ознаки класифікації боргу на внутрішній і зовнішній. У світовій практиці відомі такі класифікаційні ознаки:

— резидентність кредитора;

— валюта позики;

— місце запозичення;

— тип боргового зобов'язання;

— поєднання кількох ознак.

Наприклад, у Британській енциклопедії подано таке трактування зовнішнього  боргу: "Зовнішній борг, у загальному і цілому, визначається як борг, що знаходиться  у власності нерезидентів, іноземних  кредиторів чи держав. Дуже часто, однак, різниця між зовнішнім і внутрішнім боргом базується на валюті, в якій борг виражений".

Формально зовнішніми позиками можна  вважати практично усі позики в іноземній валюті. І це буде справедливо майже для усіх країн в сучасних умовах фінансової глобалізації, яка веде до послаблення валютних перспектив країн периферії. Зокрема, у сучасних умовах, використовується механізм надання зовнішніх позик у твердих валютах (американському доларі, євро об'єднаної Європи і японській єні). Суть цього механізму полягає в тому, що "добрий борг" — той, що наданий у твердій валюті. Відповідно для країн периферії цей борг автоматично є зовнішнім боргом, вираженим в іноземній валюті. З високою точністю ймовірності можна припустити, що валютний критерій зможе ігноруватися лише у випадку, коли національні валюти країн-боржни-ків будуть як мінімум виступати лише технічним представником світових валют (через систему currency board), а як максимум будуть повністю витіснені із обігу і замінені, наприклад, американським доларом чи іншою твердою валютою (за умови моновалютності), або за умови повної конвертованості національних грошових одиниць країн-боржників.

Найчастіше ознаку класифікації використовують резидентність кредитора (або джерело  запозичення). Тобто внутрішній борг — зобов'язання, що виникають перед  внутрішніми кредиторами (резидентами); тоді як зовнішній борг — зобов'язання, що виникають перед іноземними кредиторами (нерезидентами). Останній формується сумарними зобов'язаннями, що знаходяться  у руках іноземців-кредиторів, незалежно від валюти вираження і місця придбання. Цей момент заслуговує уваги і передбачає можливість формальної трансформації внутрішньої позики у зовнішню, і навпаки. У такому контексті важливо наголосити на матеріальній стороні доцільності чіткої класифікації боргу на внутрішній і зовнішній за ознакою резидентності. Науково обґрунтовано, що внутрішній борг, як правило, є більш вигідним і менш небезпечним, ніж зовнішній, оскільки сплата відсотків за внутрішнім боргом залишається в межах своєї країни, а в умовах помірних відсоткових ставок і суттєвого залучення коштів населення він не є тягарем для майбутніх поколінь. Фактично (у випадку внутрішнього боргу) населення різних вікових груп позичає один в одного грошові ресурси. У результаті рівень споживання в країні не зменшується, а відбувається лише перерозподіл доходу. Дещо іншої оцінки заслуговують зовнішні позики, які перебувають у власності нерезидентів, і сума відсоткових платежів за якими вивозиться за кордон, надовго обтяжуючи платіжний баланс та створюючи залежність країни-боржника від країни-кре-дитора.

Кожна держава має право самостійно визначити класифікаційну ознаку і  законодавчо її закріпити. В Україні, зокрема, у Бюджетному кодексі (ст. 12 "Класифікація боргу") законодавчо закріплено, що борг класифікується за типом кредитора (мова іде про категорію кредитора або власника боргових зобов'язань) та за типом боргового зобов'язання (відповідно до засобів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту).

Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності  на: державний прямий (внутрішній і  зовнішній) та державний гарантований (внутрішній і зовнішній). Згідно з  прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств такі борги, а також інші умовні зобов'язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу. У цьому контексті в англомовній термінології для більш чіткого розмежування державного боргу в розрізі боргів органів центрального державного управління та боргів державного сектору господарства використовують поняття: public debts (суспільний борг) і national debts (національний борг). При цьому національний борг формують лише борги центрального уряду, як зовнішні, так і внутрішні. Суспільний борг (у вітчизняній термінології — "державний") формується шляхом симбіозу національного боргу і боргу державного сектору господарства[3].

Борг, гарантований державою, під яким розуміють боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій, а також сукупність боргів приватних фірм, виконання яких гарантовано державою, має неоднозначну оцінку у фахівців. З одного боку, платежі щодо обслуговування такого боргу здійснюються із власних ресурсів позичальника, а з іншого — у випадку неплатоспроможності позичальника — це додатковий тягар на державний бюджет. З цієї позиції заслуговує уваги трактування державного боргу (government debt) як сукупності прямих зобов'язань уряду перед внутрішньою економікою і зовнішнім сектором, акумульованих у результаті бюджетних операцій у минулому, котрі мають бути покриті за рахунок бюджету у майбутньому. З цього погляду в поняття державного боргу доцільно включати лише борг, що визнається урядом і реально до нього належить. Натомість гарантований урядом борг не є боргом уряду. Тобто у такому випадку державним (урядовим) боргом вважається лише борг, нагромаджений тими структурними елементами уряду, витрати і доходи яких відображаються у державному бюджеті. Але на практиці у більшості випадків держава не несе відповідальності лише за тією частиною боргу, за якою вона не давала спеціальних гарантій.