Завдання,функцii та ризик в управлiннi iнновацiйним проектом

       Випуск облігацій. Це спосіб залучення інвестицій на платній основі. За облігаціями, на відміну від акцій, провадиться фіксована виплата відсотків протягом встановленого терміну дії, по завершенні якого облігації погашаються. У розвинутих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке передбачає відносно низькі відсоткові ставки, оскільки ризик втрати капіталу невисокий. В Україні випуск облігацій -- явище рідкісне і дуже дороге, оскільки необхідно виплачувати інвесторам (покупцям облігацій) високі відсотки для покриття їх ризиків.Особливості податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для інвестиційних цілей..

         Портфельні інвестори. Це інвестиційні фонди (приватні фонди і фонди допомоги), фонди венчурного капіталу, пенсійні, страхові фонди тощо. Вони намагаються об'єднати доходи від виплати дивідендів і від підвищення вартості основних засобів (підвищення вартості акцій). Зазвичай не претендують на контрольний пакет акцій, але хочуть мати право голосу в управлінні підприємством, у яке інвестують кошти.Фонди допомоги. Ці інвестиційні інститути підтримують іноземні уряди. Зазвичай вони інвестують кошти у розмірі від 50 тис. до 3 млн. дол. США, тобто займаються інвестуванням малих і середніх підприємств 

     3.2. . Аналіз джерел фінансування інноваційних проектів 

     Динамічні умови здійснення інноваційної діяльності вимагають достатньої обґрунтованості  планів, яка, насамперед, визначається ступенем забезпеченості ресурсами, необхідними для здійснення інноваційних проектів. Тому особливу увагу на стадії планування нововведень треба приділяти аналізу потенційних джерел фінансування, вибору їх відповідно до умов надання і повернення та пошуку оптимального варіанта.

     Пошук нових каналів фінансування інноваційних процесів в Україні набуває особливої  гостроти й значущості сьогодні –  в умовах обмеженості бюджетних  ресурсів, нестачі власних фінансових коштів підприємств для оновлення  матеріальної бази, зростання виробництва, підвищення ділової активності, випуску продукції, конкурентоздатної на світових ринках.

     Фактичне  фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету протягом останніх 5 років не перевищує 0,4% ВВП при  визначених статтею 34 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» – 1,7%. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10% загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30%.

     Результативність  інноваційної діяльності в Україні не відповідає вимогам забезпечення стабільного інноваційного розвитку. За даними Держкомстату у 2008 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1397 підприємств, або 13,0% обстежених промислових (проти 1472 і 14,2% у 2007 р.).

     На  інноваційну діяльність 1066 підприємствами було витрачено 12,0 млрд. грн. Майже кожне  підприємство спрямовувало кошти на придбання машин, обладнання та програмного  забезпечення (7,7 млрд. грн.), майже кожне  четверте – на виконання внутрішніх науково-дослідних розробок (далі – НДР) (1,0 млрд. грн.), кожне сьоме – на придбання результатів НДР у зовнішніх виконавців (0,3 млрд. грн.) та майже кожне десяте – на інші зовнішні знання або придбання нових технологій (0,4 млрд. грн.)

     Існують особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені ним у процесі своєї діяльності, і ресурси, вкладені у підприємство через акціонування. На перший погляд здається, що за власні ресурси підприємству нікому платити не треба. Це хибна думка, оскільки підприємство завжди має можливість інвестувати кошти, наприклад у які-небудь фінансові інструменти, і заробити на цьому. Тому мінімальною вартістю таких ресурсів є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення; підприємство, вирішивши вкласти гроші у власний інвестиційний проект, сподівається, що вартість цього капіталу як мінімум дорівнюватиме вартості альтернативного вкладення грошей.

     Плата акціонерам не обмежується лише дивідендами. Прибуток підприємства, що залишився  в розпорядженні власників (після сплати винагороди кредитному інвестору), розподіляється на дві частини: одна виплачується у вигляді дивідендів, а друга реінвестується (повторно інвестується) в підприємство. Обидві частини належать власникам підприємства. Тому при обчисленні вартості власного капіталу необхідно не обмежуватися лише величиною дивідендних виплат акціонерів, а весь прибуток підприємства (чистий грошовий потік) вважати платою за надані інвестиції.

     У вітчизняному бізнесі сформувалася думка про переваги використання власних коштів для фінансування проектів. Це спричинено тим, що відсоткові ставки для користування довгостроковими кредитами були надто високими, що робило невигідним проект, а також ухилянням комерційних банків від надання довгострокових кредитів через великий ризик їх неповернення, пов'язаний із політичною та економічною нестабільністю в країні. Проте в останні роки ситуація дещо поліпшилася: плата за кредит знизилася. Крім того, її відносять до валових видатків, на відміну від дивідендів, які виплачують з прибутку. Тому підприємства, що функціонують у формі акціонерних товариств, приймаючи рішення про залучення кредитів чи використання власних коштів, мають зважати на ці обставини. Особливості податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для інвестиційних цілей. Суть цієї вигоди можна пояснити на прикладі.

     Приклад. Підприємство має інвестиційну потребу  в 2 000 000 грн. і може використати дві  альтернативи фінансування: випуск звичайних  акцій і одержання кредиту. Вартість обох альтернатив становить 10%. Інвестиційний проект незалежно від джерела фінансування принесе дохід 8 500 000 грн., собівартість продукції (без відсоткових платежів) становитиме 5 600 000.

     З прикладу видно, що позичкові кошти залучати вигідніше – економія становить 60 000 грн. Такий ефект називають ефектом податкової економії, показником якого є ставка податку на прибуток. Так, плата за використання фінансових ресурсів становить 10% від 2000000 грн., тобто 200000 грн. Якщо помножити цю суму на ставку податку на прибуток 30%, то одержимо 60 000 грн. Отже, кредитне фінансування для підприємства є вигіднішим, ніж фінансування за допомогою власних фінансових коштів. Однак воно ризикованіше, бо відсотки за кредит і основну частину боргу підприємство повинно повертати за будь-яких обставин, незалежно від успіху діяльності підприємства. Для інвестора така форма вкладення грошей менш ризикована, оскільки, згідно із законодавством, у гіршому випадку він може повернути свої гроші в судовому порядку. Підприємство, прагнучи зменшити свій ризик, випускає акції. Але для їх розміщення слід більше платити за дивідендами.

     Банки та кредитні установи зорієнтовані на мінімальній кредитний ризик, що не завжди може гарантувати інноваційна  фірма, тому завжди є потреба у джерелах ризикового фінансування, наприклад через венчурні фонди.

     Існує безліч визначень того, що таке венчурне фінансування, але найбільш поширене визначення венчурного інвестування –  це фінансування приватним підприємницьким  капіталом проекту, успішна реалізація якого не гарантована.

     Венчурний фонд – це інститут спільного інвестування закритого типу, не диверсифікованого  виду, що здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш  ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі [1].

     Відповідно  до українського законодавства, венчурний  фонд, як і будь-який інший інститут спільного інвестування, звільнений від сплати податку на прибуток та ПДВ до моменту завершення своєї роботи і виплати дивідендів. Ця пільга покликана забезпечити беззбиткове реінвестування грошей від реалізації проекту. Акумулюючи прибуток у рамках венчурного фонду, власник має можливість її реінвестувати в інші проекти без сплати податків При цьому дохід, який утворюється на фонді, є власністю власника і, відповідно, коли власник отримує дохід за рахунок активів фонду, або у вигляді дивідендів, або продажу цінних паперів фонду, то його дохід оподатковується на загальних підставах.

     Звичайно, класичним способом вилучення грошей з ВПІФ є закриття венчурного фонду  після завершення інвестпроекту. При цьому венчурний фонд викуповує інвестиційні сертифікати в учасників, але вже не за ціною розміщення, а за ціною, збільшеною на розмір отриманого прибутку.

     Якщо  венчурний фонд створений для  фінансування декількох проектів, що завершуються в різний час, а інвестори  хочуть одержувати проміжні результати його діяльності, можлива також виплата  дивідендів. Безумовно, при цьому до державної скарбниці йде чимала частина прибутку пайовиків фонду. Спершу венчур дістане прибуток (податків 0%), потім – виплатить дивіденди юридичній особі або ліквідується і передасть йому всі активи (податок на прибуток 25%). Після цього – якщо юридична особа виплатить дивіденди своєму засновнику-фізичній особі – податок з доходів складе 15%.

     Тим часом оподатковування по завершенні інвестиційних проектів набагато вигідніше, ніж щорічні виплати податків.

     У поєднанні з простотою адміністрування й податковими стимулами, що надаються венчурним інвестиційним фондам, відсутність зазначених обмежень, робить венчурні фонди ефективним інвестиційним інструментом, який може бути корисний як великим вітчизняним фінансово-промисловим групам та іноземним інвестиційним фондам, так і невеликим компаніям і навіть окремим заможним особам для фінансування інноваційних проектів.

     Звідси  висновок: підприємства мусять ретельно аналізувати джерела фінансування проектів свого розвитку для зменшення  плати за використовуваний капітал, а значить, – збільшення віддачі від нього. 

     3.3. . Ризики інноваційних  проектів та їх  особливості 

     В економічній літературі проблеми ризику займають одне з центральних місць. Великий внесок у розробку теорії ризику внесли американські економісти Г. Маркович, У. Шарп, Ф. Найт, Г. Бірман, С. Шмідт.Ризик можливий при прийнятті рішень про фінансування наукових робіт, пов'язаних з розробкою принципово нової продукції. В умовах ринку посилюється залежність між величиною ризику і фінансовими можливостями інвестора.Інноваційні проекти відносяться до категорії найбільш високого ризику для інвестицій, тому при пошуку інвестицій з комерційних джерел ініціатору інноваційного проекту потрібно реально оцінити свої шанси.

     Як правило, залучення коштів в інноваційні проекти з комерційних джерел можливо при наявності реального результату НДДКР. Проекти, пов'язані з просуванням готового інноваційного продукту, - найбільш привабливі для інвестицій. Більш ризикованими проектами є проекти, орієнтовані на просування нової технології. Для таких проектів складніше розробити маркетингову концепцію. Найбільші проблеми з фінансуванням виникають за проектами з незавершеною стадією НДР і незавершеною стадією пошукових досліджень. При проведенні пошукових досліджень можливі негативний результат, що може бути наслідком неправильного напряму досліджень, помилкової постановки завдання, помилок у розрахунках, а також ситуація, коли дослідження не завершено у встановлені терміни. При проведенні НДДКР іноді спостерігаються помилки в оцінці термінів їх завершення; порушення стандартів і вимог сертифікації; отриманні непатентоспособного результату.Ризик інноваційних проектів враховує імовірнісний характер очікуваного результату в умовах невизначеності.Іншими словами, ризик інноваційних проектів - невизначеність, що залежить від прийнятих рішень, реалізація яких відбувається тільки з плином часу.Оцінка ризику є частиною будь-яких підприємницьких рішень, у тому числі і пов'язаних з інноваційними проектами. Інноваційні проекти залежать від капіталовкладень в окремі галузі, підприємства, виробництва.

        До зовнішніх ризиків відносять  загальноекономічний, ринковий, соціально-демографічний,  природно-кліматичний, інформаційний,  науково-технічний і нормативно-правової  види ризику. При цьому причини, що зумовлюють зовнішньоекономічний, ринковий, природно-кліматичний, інформаційний, науково-технічний і нормативно-правові види ризику, полягають у діях суб'єктів зовнішнього середовища, а також внутрішнього, тому вони відносяться до категорії змішаних.Змішані ризики пов'язані з діяльністю розробників інноваційних проектів.

        Ризик незатребуваності продукції  - це ймовірність втрат для  підприємства-виробника внаслідок  можливої відмови споживача від  його продукції. Він характеризується величиною можливої економічної та моральної шкоди, завданої фірм з даної причини внаслідок падіння попиту на її продукцію.

        Економічний ризик - це можливість (імовірність) втрат, що виникають  при прийнятті та реалізації  економічних рішень. Економічні ризики пов'язані перш за все з фінансуванням і калькуляцією проекту. Вони можуть виникнути внаслідок помилкового планування, калькуляції і оцінок. Головним наслідком таких ризиків є зміна загальнопроектних витрат. 

     Висновки

        Інноваційний проект - це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання, вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. Залежно від масштабів інновації можна класифікувати на стратегічні, що служать реалізації стратегічної мети розвитку й мають соціально-економічний характер, і на поточні (фактичні), метою яких є підвищення ефективності господарської діяльності на більш коротких часових відрізках. До них належать різноманітні поточні зміни у виробах, методах виробництва й організації праці.

     Організаційні інновації на підприємстві є організаційним удосконаленням його функціонування як цілого, а також організаційним удосконаленням окремих його підрозділів з метою  одержання відповідних економічних  результатів. Організаційні інновації можуть виявлятися в двох основних формах: організаційні інновації, не пов'язані з технічними інноваціями, метою яких є поліпшення діяльності та використання наявних трудових і фінансово-матеріальних ресурсів; організаційні інновації, викликані технічними інноваціями, з якими вони активно взаємодіють і сприяють зростанню економічної ефективності.